Сірано де Бержерак - Едмон Ростан

От коли б у час війни кривавий Його позбавили ви подвигів і слави, В Парижі змусивши сидіти із полком  І тільки слухати, як гомонять кругом Про битви, про мечі, пе ворухнувши й пальцем… Оце була б таки покара над зухвальцем!

Де Гіш

О, дочко Євипа! Ні, далебі, нема Нічого тоншого від вашого ума! Оце-то помста!

Роксана

Так! Він з горя ошаліє!

Де Гіш

(наближається до неї)

О, в серці будите прекрасні ви надії! Мене ви любите… хоч трохи?

Вона усміхається.

Не втаю Своєї радості: коли злобу мою Супроти Сірано ви поділить готові, – Дозвольте бачити у цьому знак любові!

Роксана

Не заперечую.

Де Гіш

(показуючи кілька запечатаних пакетів)

Накази ці полкам У поле виступить я зараз передам, – Мені доручено перевести цю справу, – А цей лишу собі.

(Ховає пакет у кишеню.)

Ха-ха-ха! Браво! браво! Ну, пане Сірано! Сквитуємося ми!…

(До Роксани.)

То так ви жартувать умієте з людьми?

Роксана

(дивиться на нього)

Буває!

Де Гіш

(зовсім близько)

Розум я втрачаю, друже милий! Покинуть вас, коли ці очі заясніли Чудовим полум’ям! Ні, ні! Тут є один Близенько монастир… Там добрий капуцин Мене погодиться, я знаю, заховати, Бо хоч мирянам там не можна пробувати, Та де в чому ченцям колись я помагав, – Тож захистить мене широкий їх рукав! До того ж Рішельє довожусь я небожем, І нині з цього ми скористуваться зможем. Там заховаюся, надіну маску я – І обійму я вас, о радосте моя! На день спізнитися дозволь мені, чудова!

Роксана

(жваво)

А слава, друже мій?

Де Гіш

Ба! Не про неї мова!

Роксана

Аррас обложено, згадайте!

Де Гіш

Що Аррас! Дозвольте вечір цей лишитися при вас! Благаю я, молю!

Роксана

Ні!