Стара хвороба - Володимир Миколайович Верховень

Щоразу, прокидаючись уночі, Зулейха бачила перед собою свекруху. Її очі здавалися ще більшими на змарнілому віднедавна обличчі.

Вони посміхалися одна одній, літня жінка підбивала їй подушки і вкривала ковдрою, прикладала долоню до чола, перевіряючи, чи немає температури, і запитувала, чи не треба їй чого-небудь.

За весь час, що Зулейха хворіла, чоловік навідав її всього два-три рази.

Ступаючи навшпиньки, щоб не шуміти, він відчиняв і зачиняв вікна, переставляв речі і, ніби вирішивши, що на цьому його робота закінчена, мимрив для годиться кілька фраз і виходив з кімнати.

Зулейха спостерігала, як поводиться Енісе-ханим. Свекруха була вельми ввічлива з нею, щиро цікавилася її здоров’ям. І хоча ніби нічого не змінилося в їх спілкуванні, все ж у погляді свекрухи Зулейха помітила ту ж саму відчуженість, що й у своїх розмовах з Юсуфом на «Ташуджу». З тією лише різницею, що Юсуф у такі хвилини повільно відводив погляд убік. Літня жінка ж робила інакше двома руками, ніби бажаючи погладити невістку, вона пригортала її голову до своїх грудей.

* * *

І хоча зовні здавалося, ніби все забуто й життя увійшло в свої береги, Зулейха аж надто добре відчувала, що це ненормальний стан і так тривати далі не може. Настав час відкрито поговорити з чоловіком. Їй несила було далі терпіти таку невизначеність. Має ж Юсуф якісь міркування щодо цього, а значить і якісь рішення — погані чи хороші. Можливо, він мовчить, бо чекає ініціативи від Зулейхи?

У ті дні, коли хвороба дещо відступала, але Зулейха все ще відчувала сильний жар, вона склала сама для себе план. Навіть подумки проговорювала деякі фрази.

Та коли вона нарешті піддужала настільки, що змогла встати з ліжка, то знов десь поділася її рішучість, і вона й далі пасивно чекала, як розгортатимуться події. Тим часом з думки не йшов улюблений батьків вислів.

І хоча вони планували залишатися в Гьольюзю до перших зимових місяців, усе ж сувора зима змусила родину негайно переїхати до міста.

Ця зміна на якийсь час відволікла Зулейху від роздумів. Бона заходилася допомагати впорядковувати будинок, який уже кілька місяців поспіль стояв пусткою. Часто до них приходили гості, та й сама вона не відмовлялася від обов’язку віддавати взаємні візити. Юсуф кілька разів — як у минулі роки — навіть влаштував пишні звані обіди для друзів і важливих гостей, котрі відвідали їхнє місто.

Юсуф, здавалося, у місті мав ще більше клопоту, ніж у Гьольюзю. А ще в нього раптом з’явилася пристрасть до полювання. Разом з кількома новими друзями-мисливцями він гнав поперед себе мисливських хортів, яких спеціально привезли з Криту, їхав з міста і пропадав на цілі дні.

При цьому Зулейха з подивом спостерігала, з яким поштивим і веселим виразом обличчя він ходить на прийоми і зустрічає гостей. Таке ж обличчя було в нього на «Ташуджу» або, скоріше, тієї ночі в Каршияка, коли вони припливли в Ізмір, щоб зустрітися з її дядьком.

Юсуф цими вечорами виявляв таку повагу до дружини, що, здавалося, просто не знав, чим їй ще можна догодити. І ця його дивна поведінка кілька разів навіть збила Зулейху з пантелику, й кілька разів їй справді було здалося, ніби він надалі так поводитиметься з нею й наодинці.

Ці постійні гості в будинку, ці сучасні звані прийоми відволікали і навіть тішили молоду жінку, але після них вона просто падала з ніг від утоми. А причиною було те, що ці зібрання були не чим іншим, як продовженням тієї ночі, коли вона вийшла в світ у домі в Каршияка.

Хоча Зулейха тепер ставилася до цього простіше, та, розмовляючи з людьми, як і раніше відчувала хвилювання. Вона пишалася собою, коли, попри всю люб’язність посмішок і серйозність поглядів, могла визначити, як насправді на неї дивляться і як ставляться, і це підштовхувало її до того, щоб мати ще більш незалежний, веселий вигляд. Але та напруга, якої вимагала від неї ця роль, аж надто її знесилювала.

Її дуже зворушив візит двох бідних гостей, про яких ніхто і гадки не мав, що вони прийдуть до них у цей час і втягнуть її у світ зовсім інших думок. Завдячуючи їм, вона багато днів прожила радісно і спокійно.

Капітан удруге вирядився в парадну уніформу, на голову надягнув гаптований золотом кашкет, а в руках тримав ціпок із срібним набалдашником. На маленькому юнзі, незважаючи на холодну і дощову погоду, була легка біла сорочка. На честь Зулейхи Халіль теж причепурився: пов’язав синю краватку і бритвою виголив голову аж до середини потилиці. Коли Зулейха в передпокої почула їхні голоси, то мерщій збігла сходами і повисла на шиї в Халіля, який намагався поцілувати їй руку. Капітан разом із залишеними Зулейхою на борту книжкою і шийною хусткою привіз їй невеличкі дарунки — глечик з Чанаккале і скляний браслет, що їх купив під час останнього рейсу Халіль, коли сходив на якійсь пристані.

Крім того, вони ще привезли з собою повний кошіль овочів і свіжих ягід з Анталії і слугою передали його на кухню.

Капітан був людиною шанобливою. Він прийшов, аби лишень переконатися, що Зулейха здорова, і поцікавитися, як вона себе почуває, а потім збирався відразу ж піти. Але Зулейха затримала гостей до вечора і провела їх до пристані автомобілем, щоб здалеку ще раз поглянути на «Ташуджу».

Розділ двадцять восьмий

Лютий був наскінчу. У сонці, повітрі і першій яскравій зелені на деревах вчувалася близька весна.

Юсуфа знову не було з ними вже кілька днів. Звісно, декому було відомо, куди він поїхав. Але Зулейха не бачила сенсу розпитувати будь-кого про те, що її не цікавило.

Їй було однаково, поруч Юсуф чи ні. Вона навіть визнавала, що почувала себе вільніше, коли його не було з нею. І в той же час, коли в домі не чувся його голос, не лунали його кроки, вона відчувала якусь ненадійність і легкий смуток. Неначе лежала в кімнаті, двері до якої забули зачинити. Навіть тоді, коли вона була на нього дуже ображена, це неприємне відчуття відразу ж зникало, тільки-но вона чула, як він дзвонить у двері або спускається сходами.

Дружина керівника майновими справами в їх ільче[56] сказала, що її чоловік бачив Юсуфа минулої ночі в якомусь ресторані в