Ведмеже місто - Фредрік Бакман
Вони сиділи у поліцейському відділку. Вона все розповіла. І бачила в очах батьків, як жахливий зміст сказаного знову і знову відлунював у них всередині. Те, що в глибині своєї душі кожна мама і кожен тато найбільше боїться визнати:
«Ми не можемо захистити наших дітей».
На стоянці біля льодової арени стоїть автобус, пофарбований у зелений колір. Тут уже тиснява, всюди стоять батьки, і гравці, і спонсори, і члени правління. Усі обіймаються і махають.
Батько Кевіна під’їздить автомобілем аж до автобуса. Виходить і тисне руки людям, перемовляється з ними. Кевінова мама після довгих вагань обвиває рукою синові плечі. Він не заперечує. Вона не каже, що пишається ним, він не каже, що знає це.
Фатіма засмучено стоїть у коридорі й кілька разів запитує в Амата, чи не сталося щось погане. Він клянеться, що ні. Виходить із дому сам, із ковзанами в руках. Ліфа вже стоїть біля під’їзду, немов давно його чекав. Амат ледь усміхається.
— Ти що, хочеш позичити гроші? Ти ж ніколи на мене не чекаєш.
Ліфа сміється і піднімає руку, вони з Аматом стукаються кулаками.
— Порви їх! — наказує Ліфа.
Амат киває. Вагається, ніби хоче ще сказати, але передумує. Натомість запитує:
— А де Зах?
Ліфа дивується.
— На тренуванні.
Амат весь червоніє від сорому. То виходить, ось як швидко він забув, щойно потрапивши до юніорів, що в цей час завжди тренується дитяча команда. Ліфа знову піднімає кулак, але передумує й міцно обіймає свого друга дитинства.
— З Улоговини ти перший, хто грає з юніорами.
— Ну, але ж Беньї теж з Улоговини… — робить спробу Амат, але Ліфа трясе головою:
— Беньї живе у віллі. Він не один із нас.
Амат думає, що Ліфі видно будинок Беньї зі свого балкона, але це не аргумент. Ліфа приїхав у Бйорнстад через кілька років після Амата, його сім’я спершу жила в Геді, але тутешні квартири були дешевші. Пару років він грав у хокей із Аматом і Захаріасом, а потім його старший брат сказав йому покинути тренування. «Це ж, бляха, спорт для снобів, тільки багатенькі діти грають у хокей, — сказав брат. — Вони будуть ненавидіти тебе, вони ненавидять нас і не захочуть, щоб хтось звідси став кращим за них». Він мав рацію, малими вони наслухалися цього і в роздягальні, і на арені. У Бйорнстаді тобі не дозволять забути, звідки ти родом. Амат і Захаріас вистояли, а Ліфа — ні. Якось, коли вони вчилися в середній школі, кілька старших гравців прокралися в роздягальню й написали їм на тренувальних костюмах «Бідностад-Хокей» замість «Бйорнстад-Хокей».
Усі хлопці знали, хто це зробив. Ніхто нічого не сказав. Але після цього Ліфа більше не грав. Тепер він стоїть біля багатоквартирного будинку в Улоговині, зі сльозами на очах обіймає Амата і шепоче:
— Учора біля мого під'їзду грали кілька хлопчисьок, років шести-семи. Вони вдавали з себе своїх кумирів. Один був Павел Дацюк, другий — Сідні Кросбі, третій — Патрік Кейн… А знаєш, що закричав четвертий? Він крикнув: «Я — АМАТ!».
— Не тринди… — усміхається Амат, але Ліфа хитає головою і, міцно обійнявши свого друга, каже:
— Порви їх, чуваче. Виграй фінал, стань профі і порви їх усіх. Покажи їм, що ти один із нас.
— Можеш сказати хлопцям, що в роздягальні їх чекає сюрприз, — таємничим голосом каже батько Кевіну на вухо.
— Дякую, — відповідає хлопець.
Вони тиснуть один одному руки, другу руку тато кладе синові на плече. Майже обіймає.
Коли Кевін заходить до роздягальні, там уже лунає радісна лайка, товариші по команді скачуть, ніби щасливі новорічні феєрверки. Бубу штурхає Кевіна по спині, іншою рукою ніжно тримаючи свою нову ключку, і репетує:
— Ти хоч доганяєш, скільки вони коштують? Та твій старий просто КОРОЛЬ!
Кевін чудово знає, скільки коштують ці ключки. На підлозі стоїть ціла коробка ключок — для кожного гравця команди.
Після тренування дитячої команди Захаріас виходить останній, він сам збирає конуси й шайби. Останньої миті встигає ухилитися, коли оргскло в нього за спиною раптом гуде від удару. Він дико роззирається: шайба, яка просвистіла над ним, прилетіла не з льоду, а з коридору.
— Обережно, грубасику! — насміхається Лют, тримаючи в руці нову ключку.
Захаріас чудово знає, скільки вона коштує, — підлітки добре запам’ятовують тільки ціни на те, чого не можуть собі дозволити.
— Відсмокчи, — бурмоче він.
— Що ти сказав? — шипить Лют, і його обличчя похмурніє.
— Я сказав: від-смок-чи.
Бубу стоїть у коридорі позаду Люта, він бурмоче, що це «просто жарт», намагається відтягнути його. Нагадує, щоб «подумав про фінал!». Лют начебто заспокоюється і зневажливо пирхає до Захаріаса:
— Гарна ключка! Це твоїй старій соцслужба купила?
Захаріас не схиляє голову, а навпаки.
— А твоя стара приходила сьогодні в роздягальню, начепила тобі захист як завжди, мілі-Віллі? Обережно запхала туди твої яйця, як ти любиш? Вона далі купує тобі розміром більш…
Він не встигає докінчити речення, Лют кидається до нього з ключкою, і якби Бубу не встиг стати між ними, гравець дитячої команди, на два роки молодший за Люта, вирушив би відразу в лікарню. Амат у паніці біжить за ними, і звертається до обох — і до Люта, і до Захаріаса.
— Чорт, ну що ви… ПРИПИНІТЬ! ТА ПРИПИНІТЬ УЖЕ!
Лют сіпає руками так, що Бубу відпускає його, а тоді дивиться оцінювально на Амата, підходить до Захаріаса, вириває в нього ключку і щосили б’є нею об стінку, аж вона ламається. Лют кидає уламки перед Захаріасом і шипить:
— Скажи соцслужбі, щоб наступного разу купили міцнішу. Хтось може поранитися.
Лют обертається і йде в роздягальню, там його зустрічають крики веселощів його товаришів по команді, вони скандують «Ми з Бйорнстада ведмеді!» й вигукують імена один одного.
Амат підбирає уламки ключки. Захаріас не допомагає.
— Вона поламана, ідіот…
Амат, втративши самовладання, накидається на нього з риком:
— Бляха, Зах, ну що з тобою? Що? Що з тобою таке? Чому ти вічно всіх провокуєш?
Захаріас тільки зиркає на нього. Роки їхньої дружби ллються з його очей.
— Щасти тобі сьогодні, суперзірко.
Він іде. Амат іще довго стоїть сам. Коли повертається в роздягальню і викидає уламки старої
