Стоїк - Теодор Драйзер

На них чекав окремий кабінет, влаштований як напівбалкон. Крізь відчинене французьке вікно відкривався чудовий вид на собор Паризької Богоматері й зелений сквер перед собором. Але, ввійшовши, всі були вкрай здивовані відсутністю помітних приготувань до обіду — посередині стояв лише звичайний дерев’яний стіл, зовсім пустий.

— Що це в біса може означати? — вигукнув Толліфер, який увійшов останнім. — Нічого не розумію. Щось тут не так. Вони, цілком певно, нас чекають. Почекайте, я зараз усе з’ясую, — і, швидко повернувшись, він зник.

— Я справді нічого не розумію, — сказала Ейлін. — Мені здавалося, що ми про все домовилися.

Вона насупилася, надувши губи, але роздратованою вона виглядала ще привабливішою.

— Нас, мабуть, провели не в той кабінет, — сказав Ковпервуд.

— Вони не чекають нас, а? — запитав шейх, звертаючись до Меріголд, але тут двері в сусідню буфетну раптом відчинилися і до кабінету влетів клоун з надзвичайно стурбованим обличчям.

Це був справжній Панталоне, високий, незграбний, у традиційному вбранні, розшитому зірками й місяцем, з пишними рюшами навколо шиї й зап’ясть; на голові в нього красувався гострий ковпак, з-під якого в усі боки стирчало скуйовджене волосся, на руках були величезні білі рукавички, на ногах — безглузді черевики з гострими носами; вуха вимазані жовтою фарбою, очі підведені зеленим, щоки — багряно-червоні. Подивившись навкруги з виглядом божевільного, він у розпачі вигукнув:

— Ах, Mon Dieu! Чорт забирай! Ах, леді і джентльмени! Це ж... це ж справді... Ні скатертини! Ні срібла! Ні стільців! Пардон! Пардон! Треба щось робити! Пардон, мадам, месьє, тут якесь непорозуміння. Зараз щось придумаємо! Ах!

Він почав ляскати долонями, дивлячись на двері й немов очікуючи, що армія слуг негайно відгукнеться на його заклик. Одначе ніхто не показувався. Він знову ляснув долонями, схилив голову набік і прислухався. Але через двері не долунало ні звуку, — тоді клоун повернувся до гостей, які вже все зрозуміли й відступили до стін, звільняючи для нього сцену.

Приклавши палець до губ, клоун підійшов навшпиньках до дверей і прислухався. Як і раніше — ні звуку. Він швидко нагнувся, припав до замкової щілини — спочатку одним оком, потім другим, обернувся до гостей з неймовірною гримасою, знову приклав палець до губ і знову припав до замкової щілини. Нарешті він відскочив від дверей, упавши горілиць, але миттю підхопився й позадкував, тоді двері відчинилися, впускаючи діловиту й рівномірну процесію з півдюжини офіціантів, що несли скатертини, таці, тарілі, срібні прибори й келихи; вони швидко заходилися накривати на стіл, не звертаючи уваги на клоуна, який без угаву ляскав долонями і стрибав навколо, вигукуючи:

— Так, так! З’явилися нарешті? Свині ви отакі! Ледарі! Розставляй тарілки! Розставляй же тарілки, говорять тобі! — Ці слова стосувалися офіціанта, який і так уже швидко й спритно їх розставляв.

— Розкладай срібло, чуєш! — кричав він іншому офіціантові, що розкладав срібло. — Та дивися, щоб не гримотіти в мене! От свиня!

Отут він схопив ніж і з поважним виглядом поклав його на те саме місце.

— Ні, ні, не так! — закричав він, звертаючись до офіціанта, що розставляв келихи. — Бовдур! І коли тільки ти навчишся робити як треба? Дивися!

І, піднявши келихи, він поставив їх так само, як вони стояли. Потім трохи відступив, оглянув стіл критичним поглядом, опустився на коліна, подивився, примружившись — і пересунув маленьку лікерну чарочку на тисячну дюйма.

Зрозуміло, що під час цієї пантоміми всі присутні (крім Ібрагіма, котрий просто дивився на все це, витріщивши очі) посміхалися або навіть сміялися, особливо коли клоун почав повторювати за метрдотелем і ходити за ним слідом, ледь не наступаючи йому на п’яти, а той робив вигляд, що нічого не помічає. Врешті метрдотель вийшов, і клоун пішов за ним, але, повернувшись, крикнув:

— Отаке! Змова! Отаке!

— Непогана вистава! — зауважив Ковпервуд, звертаючись до мадам Резштадт.

— Адже це Грелізан із «Трокадеро», найдотепніший клоун у Європі, — сказала вона.

— Невже! — вигукнула Меріголд, чия думка про мистецтво комедіанта одразу підвищилася, варто було їй довідатися, що він знаменитий.

Ейлін, яка спочатку побоювалась за успіх своєї витівки, тепер так і сяяла від задоволення. Оскільки Ковпервуд по­хвалив її винахідливість, а заразом і Толліфера, тепер усе, що витворяв Грелізан, здавалося їй забавним, хоча компанія й завмерла злякано, коли клоун, увійшовши з великою срібною мискою, наповненою чимось яскраво-червоним, схожим на суп з томатом, раптом спіткнувся й упав. У повітря здійнявся, обсипаючи гостей, рій блискучих жовтогарячих конфетті, вміло підкинутих рукою клоуна, — пролунали вигуки подиву, верещання і сміх.

Клоун знову кинувся до буфетної, цього разу, щоб принести в цукрових щипчиках однісіньку грінку; увесь обід він то зникав, то з’являвся, зі стурбованим виглядом випливаючи за офіціантами і передражнюючи кожний їхній рух.

На десерт було подано щось схоже на суфле в мушлях. Під верхньою стулкою мушлі кожний виявив крихітну повітряну кульку із сюрпризом усередині; проколовши її виделкою, Ковпервуд знайшов ключі Лондона; Ейлін — усміхненого месьє Ришара у поклоні з ножицями в руках; мадам Резштадт — маленьку земну кулю, де пунктиром була нанесена лінія, що відзначала всі відвідані нею міста; Ібрагім — малюсінького коня з шейхом верхи на ньому; Толліфер — колесо мініатюрної рулетки з покажчиком на нулі; Меріголд — жменю іграшкових чоловічків: воїна, короля, денді, художника й музиканта. Ця вигадка викликала багато сміху; після кави Грелізан відкланявся під загальні аплодисменти, усе захлопали, а Ковпервуд і мадам Резштадт навіть закричали: «Браво! Браво!»

— Чудово! — вигукнула мадам Резштадт. — Я неодмінно напишу йому.

Потім, опівночі, у театрі «Гран-гіньоль» вони дивилися, як прославлений Лялут зображає по черзі всіх знаменито­стей дня. Після цього Толліфер запропонував відправитися до Сабіналя. І на світанку всі були впевнені, що ця ніч у Парижі була дивовижною.

Розділ 39

З усього цього Ковпервуд зробив висновок, що в Толліфері він знайшов людину навіть більш винахідливу, ніж він сподівався. Він просто талант, цей Толліфер. Варто трішки натякнути йому і, звісно, допомогти фінансово, і він створить навколо Ейлін