Стоїк - Теодор Драйзер

Але ж, якщо віддати собі звіт, незрозуміло, як все це примирити? Чи зможе він приховати цей зв’язок, який йому зо­всім не хочеться одразу обривати? І якщо Береніс довідається про це, що переконливого він знайде у відповідь? Він думав про це, коли голився перед дзеркалом, приймав ванну й одягався, але так і на знайшов виходу.

Побувавши в театрі на виставі, Ковпервуд зрозумів, що Лорна Меріс не стільки талановита, скільки модна танцівниця — з тих, що кілька років блищать на сцені, а потім, при нагоді, виходять заміж за багатого чоловіка. Але зараз, дивлячись, як вона виконує танець клоуна, у широких шовкових шароварах і рукавичках з довгими пальцями, він знаходив її дуже звабною. У світлі прожекторів, що відкидають гігантські тіні, під акомпанемент вигадливої музики, вона співала й танцювала, зображуючи злого духа, який схопить тебе, якщо не вбережешся. Далі був танець язичеської жриці. У короткій туніці з білого шифону, що так вигідно підкреслювала красу її оголених рук і ніг, у вихрі обсипаного золотою пудрою волосся, перед ним була несамовита вакханка. А в наступному танці Лорна стала безневинною дівчиною, яка страшенно налякана і намагається зникнути від переслідувачів, що невблаганно насуваються на неї. Танцівницю викликали стільки раз, що дирекція змушена була втрутитися, аби зупинити її виходи на біс. Пізніше в Нью-Йорку вона прикрашала собою весь літній сезон, ставши символом любовного настрою міста.

Насправді, на подив і втіху Ковпервуда, про Лорну говорили нітрохи не менше, ніж про нього самого. Оркестри скрізь грали її пісеньки, її наслідували акторки в модних водевілях. Досить було з’явитися з нею, щоб пішли розмови, — це було головною складністю, з якою доводилося рахуватися Ковпервуду, адже ті самі газети щодня писали і про Лорну, і про нього. Це спонукало його діяти якомога обережніше і водночас доводило до повного відчаю. Адже Береніс могла прочитати про це або почути, чи хто-небудь шепне їй, що їх бачили на публіці, а їхній роман був у розпалі, і вони, звісно, хотіли якомога більше часу проводити разом. Натомість щодо Ейлін Ковпервуд вирішив відверто зізнатися, що зустрів у Балтиморі онуку свого дядька, дуже здібну дівчину, що виступає в театральній виставі у Нью-Йорку. Чи не має Ейлін нічого проти того, щоб запросити її до них?

Ейлін, яка вже читала про Лорну й бачила її зображення в газетах і журналах, зрозуміло, захотіла подивитися на неї і тому охоче погодилася послати запрошення. Але танцівниця здалася їй занадто гарною, занадто самовпевненою. Уже того факту, що вона сама розшукала Ковпервуда, сама познайомилася з ним, було вже досить, аби розізлити Ейлін і розбудити в ній старі підозри щодо справжніх мотивів Ковпервуда. Молодість — яку неможливо повернути. Врода — примарна тінь досконалості, що приходить і йде наче тінь. Але який спалах пристрасті вони можуть викликати! Ейлін без особливого задоволення водила Лорну по галереях і садах ковпервудів­ського палацу. Вона заздрила Лорні, розуміючи, що та має таке багатство, яке не має потреби в цих речах, тоді як самій Ейлін вони ні до чого, якщо їй бракує того, що має її молода гостя. Життя — там, де краса і бажання; де їх немає, там немає нічого... Ковпервуд жадає краси і вміє знаходити її. Його життя — це яскраві барви, слава, любов. А в неї...

Змушений удавати зайнятість, щоб уберегти свій новий рай, Ковпервуд вирішив знову використати Толліфера й одразу віддав розпорядження Центральній трастовій компанії про виклик того до Нью-Йорка. Він міг би відволікти Ейлін від думок про Лорну.

Толліфера, що саме весело подорожував до мису Нордкап у компанії Меріголд і її друзів, украй засмутив цей виклик до Америки, але він був змушений оголосити, що невідкладні фінансові справи вимагають його негайного повернення до Нью-Йорка. Повернувшись, він одразу включився в життя, намагаючись розважити себе, а заодно й Ейлін, коли до нього дійшли чутки про Лорну й Ковпервуда, що не могли його не зацікавити. Утім, хоча Толліфер і заздрив удачі Ковпервуда, він завжди намагався применшити, а то й взагалі заперечувати почуті плітки, аби захистити свого патрона від підозр з боку Ейлін.

На жаль, він прибув занадто пізно. У «Таун топікс» з’явилася стаття, що вже встигла потрапити на очі Ейлін і викликала в ній звичайну реакцію, піднявши із дна душі стару гіркоту від споглядання пороків свого чоловіка. І варто лише подумати, що людина, яку знає весь світ, з її надзвичайними досягненнями, дає привід усякій дрібноті, незрівнянно нижчій від себе, ганьбити й плямувати свою репутацію, тоді як він міг би досягти блискучого й бездоганного суспільного становища.

Єдиною втіхою для Ейлін слугувало те, що, якщо їй довелося ще раз пережити подібне приниження, то й Береніс Флемінг не уникнути його. Ейлін давно вже дратувала ця Береніс, що вічно стояла невидимою тінню між нею і Френком. Довідавшись, що нью-йоркський будинок Береніс пустує, Ейлін зробила висновок, що Ковпервуд, мабуть, забув і про неї: він очевидно не збирався їхати з міста.

Одним із приводів, якими Ковпервуд пояснював своє перебування в Нью-Йорку, був пов’язаний із номінацією і можливим обранням на пост президента Вільяма Дженнінгса Брайана; цей політичний баламут за допомогою своїх економічних і соціальних теорій, що йшли трохи врозріз із панівними в капіталістичному світі поглядами на те, як слід управлятися з грошима і розподіляти їх, шукав способи подолання нездоланної прірви між багатіями й бідняками. Як наслідок, торгово-промислові й фінансові кола Сполучених Штатів охопив панівний страх перед тим, що така людина справді стане президентом. Це дало привід Ковпервуду сказати Ейлін, що було б небезпечно залишити країну в цей час, оскільки від поразки Брайана, яке поставить усе на своє місце, залежить і його фінансовий успіх. Те саме він написав і Береніс. Однак Береніс дуже скоро засумнівалася в правдивості Ковпервуда, оскільки Ейлін відіслала примірник «Таун топікс» на нью-йоркську адресу Береніс і за деякий час той був доставлений у Прайорс-Коув.

Розділ 42

Із усіх чоловіків, яких дотепер зустрічала Береніс, лише Ковпервуд, завдяки своїй силі і досягненням, справляв на неї невідпорне враження. Але зараз вона не думала про чоловіків, не думала навіть і про Ковпервуда з атмосферою достатку й успіху навколо нього,