Стоїк - Теодор Драйзер

вона дозволить, приїхати разом з ними. Береніс відповіла короткою запискою: зрозуміло, її матінка і вона сама будуть раді його бачити. При цьому Береніс відчула себе настільки схвильованою, що мимоволі задумалася і згадала про Ковпервуда, який саме в цей час насолоджувався чарами Лорни Меріс.

Стейн, хоч і поступався Ковпервуду проникливістю як фінансист, у царині почуттів був йому гідним суперником. Коли він по-справжньому кимось цікавився, він ставав настійливим і винахідливим. Він любив гарних жінок і, якими б справами не були зайняті його думки, завжди шукав усе нових і нових пригод. Побачивши Береніс, він одразу відчув приплив пристрасті. Він думав про неї, що перебувала у цьо­му чудесному куточку, одна з матір’ю, як про гідний об’єкт для його палких почуттів, однак, пам’ятаючи про Ковпервуда, розумів, що слід діяти обережно. Одначе, оскільки Ковпервуд жодного разу не згадав, що є опікуном Береніс, а вона живе зараз тут, у його будинку, то чому б йому, власникові маєтку, не навідуватися до неї й надалі, принаймні доти, доки він не дізнається більше? Отже, коли прийшов час їхати з Парижа, Стейн із задоволенням зібрався в дорогу, вирішивши якомога краще скористатися цим випадком.

Зі свого боку Береніс теж приготувалася до зустрічі. Вона надягла свою улюблену блідо-зелену сукню, поводилася менш офіційно і набагато грайливіше, ніж минулого разу. Чи гарно він провів час у Франції? Який кінь переміг — гніда з білою плямою навколо ока або більша воронá з білими ногами? Перемогла воронá. Стейн виграв приз у дванадцять тисяч франків, а заразом і декілька парі, — загалом тридцять п’ять тисяч франків.

— Досить, по-моєму, щоб перетворити на аристократів цілу родину французьких бідняків, — весело зауважила Береніс.

— Що ж, французи народ ощадливий, — сказав Стейн. — З такою сумою якийсь французький селянин цілком міг би вийти в аристократи, та й наш теж. У Шотландії, звідки походять деякі предки мого батька, схоже, це стало основою отримання графського титулу. — Він задумливо посміхнувся. — Перший граф Стейн, — додав він, — починав з меншими грошима.

— А от нинішній виграє стільки ж за одні перегони!

— Що ж, цього разу — так, але не завжди. Минулого разу перегони обійшлися мені вдвічі дорожче.

Вони сиділи на палубі плавучого будиночка і чекали, поки їм подадуть чай. Повз пропливла плоскодонка з веселою компанією, і Стейн запитав Береніс, чи каталася вона в його відсутність на байдарках або на човнах, — адже їх скільки завгодно на його човновій станції.

— О, так, — сказала вона. — Ми з містером Тевістоком і з полковником Гоксбері — знаєте, з тим, що живе біля Вімблдона, — обстежили всю ріку аж до Віндзора у тому напрямку, а у зворотному напрямку — далеко за Марлоу. Навіть говорили про те, щоб поплисти до Оксфорда.

— На плоскодонці? — поцікавився Стейн.

— Так, на двох або на трьох. Полковник Гоксбері хотів влаштувати подорож.

— Мій старий друг полковник! То ви знайомі з ним? Ми дружили ще в дитинстві. Але я давно не бачив його. Він, здається, був в Індії?

— Так, він мені розповідав.

— Але ж тут навколо Трігезала набагато цікавіше, — сказав Стейн, нехтуючи Гоксбері й Тевістоком. — Море з усіх боків, скелі. Це найбільш скелясте місце на узбережжі Англії — суворе, величне, а подалі — вересові зарості й болота, олов’яні й мідні копальні та старовинні церкви. Ви цим не цікавитеся? І погода чудесна, особливо зараз. Я б дуже хотів, щоб ви з матінкою приїхали до Трігезала. Там є гарна невеличка бухта, де я тримаю свою яхту. Ми могли б з’їздити на острови Сілли, — це лише миль тридцять звідти.

— Як чудово! І як це люб’язно з вашого боку! — сказала Береніс, думаючи, однак, про Ковпервуда і про те, як би він поставився до такого запрошення. — Мамо, як ця ідея прогулятися яхтою до островів Сілли? — запитала вона, заглянувши у відкрите вікно. — Лорд Стейн має яхту і свою пристань у Трігезалі, і він певен, що нам сподобається така прогулянка.

Вона продовжувала весело розмовляти, однак не без легкої нотки поблажливості в голосі. Стейн був здивований її байдужістю і неуважним ставленням до його запрошення, якого багато хто домагався б як найбільшої милості.

У вікні з’явилася місіс Картер.

— Ви повинні вибачити мою дочку, лорде Стейн, — сказала вона. — Вона дуже норовлива дівиця. Вона ніколи мене не слухалася, та й не тільки мене, а взагалі нікого. Ну, а що стосується мене, — тут місіс Картер подивилася на Береніс, немов запитуючи в неї дозволу, — по-моєму, ваша пропозиція дуже спокуслива! І я певна, що й Беві думає так само.

— А тепер давайте пити чай, — продовжувала Береніс. — А потім можете покатати мене на човні, хоча я, мабуть, віддаю перевагу байдарці. Або ж можемо прогулятися чи пограти у сквош до обіду. Я багато вправлялася і, мабуть, вже непогано граю.

— Мабуть, занадто спекотно для сквоша? — заперечив Стейн.

— Ледар! А я думала, англійці люблять виснажуватися на тенісному корті більше за все інше. Британська імперія, мабуть, занепадає!

Одначе у сквош цим вечором не грали; натомість вони каталися на байдарці по Темзі, а потім — не поспішаючи обідали при свічках. Стейн розводився про красоти Трігезала, хоч, правда, маєток трохи старомодний і не такий ошатний, як багато англійських садиб, зате вікна виходять на море і скелястий берег, що справляє дивне і навіть моторошне враження.

Але Береніс усе ще побоювалася прийняти запрошення, хоч опис Стейна її просто зачарував.

Розділ 43

Береніс і Стейн були багато в чому подібні за темпераментом. Як і вона, він був значно м’якіший за Ковпервуда, і у певному сенсі менш практичний. З іншого боку, відіграючи вельми незначну роль у тому світі, в якому славився Ковпервуд, Стейн значно ефектніше сяяв у тій атмосфері, що так приваблювала Береніс, — в атмосфері естетично впорядкованої розкоші. Його смаки і його філософію вона збагнула за декілька хвилин їхньої вечірньої прогулянки, упродовж якої Стейн безтурботно розповідав про себе. Як і Ковпервуд, він був схильний прийняти