Стоїк - Теодор Драйзер

— Ох, цей жахливий Ла-Манш! — сказала Ейлін, не перестаючи відчувати на собі погляд чоловіка й мимоволі хвилюючись від його компліментів.

— А що це за бенкет ти задумала сьогодні?

— Просто ми з містером Толліфером вирішили влаштувати невеличку вечірку. Знаєш, цьому Толліферу просто ціни немає. Він мені все більше подобається. І, мені здається, тобі цікаво буде познайомитися з деким із запрошених, особливо з моєю приятелькою мадам Резштадт. Ми з нею часто зустрічаємось. Вона чарівна — я ще жодного разу не зустрічала такої жінки.

Провівши місяць у товаристві Толліфера і його строкатого оточення, Ейлін навчилася володіти собою й зараз могла зі спокійним серцем звернути увагу Ковпервуда на таку гарну жінку, як мадам Резштадт, тоді як раніше через ревнощі вона зробила б усе, щоб не дати йому побачити таку привабливу жінку, як її нова приятелька. Ковпервуд завважив, як по-новому впевнено вона виглядає, її спокій, доброзичливість, і врешті відновлений інтерес до життя. Якщо так далі піде, будь-які причини до взаємних гірких образ можуть зникнути. Але в нього одразу майнула думка, що ця зміна в ній — справа його рук, а не її. І вона навіть і гадки про це не має. Однак, не встиг він про це подумати, як одразу згадав, що причиною насправді була Береніс. Він відчував, що піднесений настрій Ейлін пояснюється не стільки його присутністю, скільки присутністю людини, яку він найняв.

Але ж де він? Ковпервуд усвідомлював, що не має права запитувати про це. Він був у положенні людини, яка задумала виставу, маскарад, але не має змоги назвати себе режисером. Його вивів з роздумів голос Ейлін.

— Френку, ти, напевно, хочеш переодягтися, — почув він. — А мені потрібно дещо зробити до приходу гостей.

— Гаразд, — відповів Ковпервуд. — Але в мене є для тебе новина. Чи могла б ти залишити Париж і повернутися зі мною до Нью-Йорка?

— Що ти хочеш цим сказати?

Вона була вкрай здивована. Адже вона сподівалася, що цим літом вони відвідають хоча б декілька модних курортів Європи! І раптом він говорить про повернення до Нью-Йорка. Можливо, він вирішив зовсім відмовитися від своїх лондон­ських планів і назавжди повернутися в Америку. Вона трохи розгубилася, — це, схоже, ускладнювало і навіть ставило під загрозу все те, чого їй за останній час удалося досягти.

— Нічого серйозного, — сказав з посмішкою Ковпервуд. — У Лондоні все гаразд. Мене ніхто звідти не виганяв. Більш того, схоже, вони навіть хотіли б, щоб я залишився. Але тільки за умови, що я поїду додому й повернуся з купою грошей.

Він іронічно посміхнувся, і Ейлін, полегшено зітхнувши, посміхнулася йому у відповідь. Знаючи з минулого досвіду, як він веде свої справи, вона не могла не поділяти його цинізму.

— Мене це нітрохи не дивує, — сказала вона. — Але давай поговоримо про це завтра. А тепер слід переодягтися.

— Так! Я буду готовий за півгодини.

Ейлін проводила його поглядом, поки він не перейшов до сусідньої кімнати. Як і раніше, він, безперечно, виглядає втіленням успіху. Приязний, спритний, агресивний. Він явно був приємно вражений її новою зовнішністю і поводженням. У цьому вона була впевнена, хоча все одно усвідомлювала, що він не любить її, і вона, як і раніше, боїться його. Слава богу, що в її житті з’явився цей веселий красень Толліфер! Але якщо їй доведеться повернутися зараз до Нью-Йорка, що ж буде з цією незрозумілою, але такою щирою дружбою, яка встановилася між нею й цим молодим гульвісою?

Розділ 38

Перш ніж Ковпервуд повернувся, в апартаменти Ейлін влетів Толліфер. Віддавши циліндр і тростину Вільямс, він швидко підійшов до дверей, що вели до спальні Ейлін, і по­стукав.

— Привіт! — почувся її голос. — Містер Ковпервуд приїхав. Він переодягається. Почекайте мене секунду — я зараз.

— Відмінно! Усі інші мають от-от прийти.

У цю хвилину він почув, як тихо відчинилися двері, і, повернувшись, побачив, як до вітальні входить Ковпервуд. Вони швидко обмінялися розуміючим поглядом. Толліфер, пам’ятаючи про те, як йому належить поводитися, зробив крок назустріч із люб’язним виглядом. Але Ковпервуд випередив його.

— Ну от, ми знову й зустрілися, — сказав він. — Як вам подобається в Парижі?

— О, дуже! — відповів Толліфер. — Нинішній сезон надзвичайно веселий. Я бачив стільки різноманітних людей. А погода — просто чудова. Ви ж знаєте, який Париж навесні. По-моєму, найвеселіша і найприємніша пора року.

— Я чув, ми сьогодні в гостях у моєї дружини.

— Так, і ще дехто. Боюся, я прийшов занадто рано.

— Можемо поки щось випити?

І вони віддалися звичайній розмові про Лондон і Париж, обоє старанно намагаючись не думати про відносини, що їх зв’язували, і обом це цілком вдавалося. Увійшла Ейлін і привіталася з Толліфером. Потім з’явився Ібрагім і, не звертаючи уваги на Ковпервуда, наче це був пастух з його пасовищ, одразу кинувся з компліментами до Ейлін.

Ковпервуд спочатку трохи здивувався, а потім навіть зацікавився. Виблиски в очах араба його заінтригували. «Цікаво! — сказав він собі. — Цей Толліфер справді тут щось влаштував. А цей виряджений бедуїн упадає за моєю дружиною! Має бути гарний вечір!»

До кімнати ввійшла Меріголд Брейнерд. Вона сподобалася йому, і, схоже, ця симпатія була взаємною. Однак це обопільне тяжіння було незабаром порушене появою спокійної та екзотичної мадам Резштадт, — вона була закутана в кремову шаль, перекинуту через плече, довгі шовкові китиці її спускалися майже до підлоги. Ковпервуд схвально оглянув її оливкового відтінку обличчя, привабливо обрамлене гладко зачесаним чорним волоссям і важкі сережки із чорного бурштину, що звисали ледве не до її плечей.

Придивившись до нього, мадам Резштадт, на яку він справив сильне враження, як, утім, майже на більшість жінок, одразу зрозуміла, у чому нещастя Ейлін. Це був чоловік, що не може належати одній жінці. Від цієї чаші можна тільки пригубити і задовольнитися цим. Ейлін слід було б це зрозуміти цю істину.

Поміж тим Толліфер не переставав повторювати,