Вічний календар - Василь Махно
Пападуполос помилився — султанська кавалерія чекала саме на прибуття його ґалери.
Переминаючись на конях, загін нетерпляче очікував, коли нарешті канатники прив’яжуть ґалеру до пірса й коли з неї зійдуть юдеї. Гребці піднесли весла, і Пападуполос скомандував, що можна сходити. Саббатай Цві, нічого не підозрюючи, зійшов із пірса на берег. І трапилося непередбачуване: п’ятдесят такелажників, які стояли біля складу й готові були розвантажувати пшеницю з прибулої ґалери, кинулися назустріч юдеям і змішалися з ними. Тоді ага султанської кавалерії скомандував витягнути шаблі, і загін метнувся в людську юрбу.
Перестрашений Саббатай Цві, Сара й учні застигли на місці.
За мить десятьом такележникам відсікли голови, а декого затоптали кіньми.
Пападуполос, побачивши це, перелякався, розуміючи, що з юдеями не все чисто. Він заховався у трюмі, звідки його витягли двоє яничарів. Юдеїв, оточених загоном кавалеристів, повели на допит.
Стамбул пробуджувався: відчинялися крамниці, пахло кавою, цокотіли копита султанської кавалерії, яка арештувала державних злочинців і вела їх до тюрми боржників.
Коли Саббатая Цві арештували, його допитували, не торкаючись тіла — таким був наказ великого візира Фазила Агмеда Кьопрюлю.
«Хто ти?» — запитав ага султанської кавалерії.
«Я вчений із Єрусалима, уповноважений збирати пожертви для нужденних», — відповів Саббатай Цві. Він ще ніяк не міг зрозуміти свого арешту й переконував Сару і сподвижників, що все владнається. Після короткого допиту його закували в кайдани й відвезли до фортеці Абідос над Дарданельською протокою. Сам великий візир розпорядився спровадити арештованого до фортеці — він щось замислив, але не повідомив про це навіть султана Мегмеда IV.
Звістка про те, що спіймали державного злочинця, юдея Саббатая Цві разом з одинадцятьма його сподвижниками, рознеслася Стамбулом блискавично. Усі очікували показової страти. Навіть стамбульські юдеї чекали на султанський наказ із не меншим бажанням, аніж мусульманська частина міста. Міщани виглядали, коли ж нарешті покажеться яничарська залога, що супроводжуватиме злочинця, прикутого до металевої клітки. І коли ж нарешті виставлять відсічену Саббатаєву голову на брамі Алай Мейдани?
Юдейські громади Європи, які повірили в Саббатаєве месіанство, і навіть ті рабини, які не прийняли самозванця, чекали звісток зі Стамбула. Ім’я цього чоловіка непокоїло всіх, хто чекав на відбудову й повернення Храму. І християнські богослови, і письменники, століттями сперечаючись навколо часу приходу Месії, усе ж припускали, що ним може виявитися саме Саббатай Цві. Але Йоаникій Ґалятовський, архимандрит Чернігівського монастиря, написавши працю «Месія праведний, Ісус Христос, син Божий. Розмова християнина з євреєм» і видрукувавши її у друкарні Києво-Печерської лаври, звинуватив рабинів у ритуальних вбивствах, несприйнятті ґоїв і прохав християн не тривожитися про те, хто ж насправді Месія.
Хтось із оточення Саббатая Цві описав прибуття Месії до Стамбула так:
«Прийняли нас тут із великими почестями. Машіах, якому підвели лева, приборкав хижака, погладивши його гриву. І лев одразу приліг перед Машіахом. І в’їхав Машіах верхи на левові до палацу Топкапі. Султан же, побачивши Машіаха, скинув свою корону й нею укоронував голову Машіаха».
Тим часом листи з фортеці, у якій перебував Саббатай Цві, розходилися по всіх юдейських громадах, ще більше збуджуючи юдеїв. Десятки їх із усіх країв приїжджали вклонитися своєму цареві. Дізнавшись, що Саббатай Цві перебуває в османській в’язниці, Рафаель Йосип Челебі передав одним урядником, який їхав із дефтером до Стамбула, великі гроші. І тоді сподвижники Машіаха підкупили коменданта фортеці, облаштувавши Саббатаєві кілька кімнат, застелених дорогими килимами й обставлених позолоченими меблями, у яких приймав Машіах юдейських паломників. Не було дня, щоби хтось не приїхав відвідати Саббатая Цві. За час його ув’язнення комендант фортеці примножив свої багатства, розбудувавши великий дім і збільшивши гарем. Містечко Абідос жило з напливу чужоземців.
Та ось одного разу приїхав до Абідоса кабаліст Нехемія га-Коен зі Львова. Їхав він через польську й угорську землі, а перебувши два місяці на Балканах, дістався Стамбула. Там випитав про Саббатая Цві й подався зі столиці на південь, до дарданельської протоки. Три дні та три ночі проговорили вони: Нехемія га-Коен із Саббатаєм Цві. Бачив Нехемія га-Коен, у яких розкошах перебуває Саббатай Цві, що їсть і що п’є з дружиною Сарою.
Спочатку Машіах поцікавився, звідки Нехемія прибув до нього, і почув, що зі Львова, землі польської. По містечках у тій землі багато живе юдеїв, розповідав Нехемія, які чули про Машіаха й хочуть дізнатися, коли ж їм повертатися до Єрусалима.
Другого дня продовжили вони свою розмову.
«Бачу, — сказав Нехемія га-Коен, — що живеш, як цар».
Саббатай Цві всміхнувся.
«Але чи вийдеш із цієї тюрми, аби збулося обіцяне тобою народу ізраїлевому?»
«Чому ти питаєш мене, чи вийду з цієї тюрми, якщо знаєш, що Машіах мусить бути погорджуваний людьми і гнаний ворогами своїми».
«Питаюся, бо читав листи Натана з Гази про те, що зі Стамбула почнеться ісход юдейський до Єрусалима. То питаю тебе коли? І ще один лист надійшов до нас. У ньому говорилось про те, що Машіах в’їхав на левові до султана, і той віддав свою корону. То де вона?»
Не сподобалися ці запитання Саббатаєві.
І відповів він Нехемії:
«Хто ти такий, щоби мене питати?»
«А якщо ти не відповіси на ці запитання, то я тебе буду питати: хто ти такий?»