У злиднях Парижа і Лондона - Джордж Орвелл
132
Каша швидкого приготування з пшениці та ячменю, дослівно «виноград-горіхи», була популярним сухпайком у туристів і військових.
133
Звісно.
134
Святої Елоїзи.
135
Найімовірніше, що йдеться про Першу Французьку імперію 1804—1815 рр.
136
Слухай, мій любий.
137
Ну й вигляд у тебе!
138
Йолоп! Йолоп!
139
Йолоп! Йолоп!
140
«Хатина дядька Тома».
141
Тут — комплексним обідом, за аналогією до фіксованого набору страв у prix fixe ресторані.
142
«Вона загубила панталони, танцюючи чарльстон».
143
Танець живота.
144
Склянках.
145
Громадяни!
146
Регіон у центральній Франції.
147
Верденська битва (1916 р.) — одна з найкривавіших і найтриваліших битв Першої світової війни на північ від французького міста Верден-сюр-Мез.
148
«Громадо, в бій ставай! / До лав, батьки й сини!» — пер. Миколи Вороного.
149
Хай живе Німеччина!
150
Хай живе Німеччина! Геть Францію!
151
«Юманіте» — французька щоденна комуністична газета, що виходить з 1904 року.
152
Здійснювати революцію.
153
Молоко перевозили у залізничних цистернах до масового поширення практики індустріальної пастеризації, більш поширеними «молочні потяги» були в Британії. Ймовірно, що Орвелл тут лише підкреслює, що потяг йде у дуже ранній час.
154
Панове, пані!
155
Боже мій.
156
Вагітні.
157
Очевидно.
158
Як!
159
Тут — Усе йде на краще, мій друже.
160
Геть буржуїв!
161
Мій патроне.
162
Популярний у Британії з 1920-х рр. засіб для миття посуду.
163
Неперевершеним.
164
Нервовий зрив.
165
1 англійська пінта — 0,57 л.
166
Ох, мій любий пане.
167
Тут — сварки.
168
«Жовтяками» — членами «жовтих» профспілок, тобто тих, що співпрацюють з роботодавцями.
169
Тсс, увага! Француз!
170
Тут — знічев'я.
171
1 стоун — 6,35 кг.
172
Див. прим. 2 на сторінці 194.
173
Курортне місто на півночі Франції.
174
Катон Старший, Марк Порцій Катон — римський політичний діяч і письменник, III —II ст. до н.е.
175
І бачать хліб лише у вікнах крамниць.
176
Тут — успішними.
177
Дуже надійною.
178
Відомий англійський скнара XVIII століття, що став уособленням надмірної ощадливості.
179
Тут — стривай.
180
Але, в такому разі.
181
Заради Христа!
182
Ла-Манш.
183
Кабан — шилінґ.
184
Келих червоного.
185
Цікавий загальновідомий факт: клопи значно поширеніші у південній, ніж у північній частині Лондона. З невідомої причини вони досі масово не розселилися на іншому березі (прим. авт.).
186
Нап (від «Наполеон») — картярська гра.
187
«I'm a chap what's done wrong by my parents» — народна пісня, зперше записана у XIX ст.
188
Морських равликів.
189
Район у Східному Лондоні.
190
«What Will We Do with a Drunken Sailor?» — відома народна морська пісня у жанрі «шанті» (від фр. «chanter» — співати), яка стала особливо популярною в XX столітті.
191
1 унція — 28,35 г.
192
Більшість міст, де Орвелл зупиняється в тимчасових притулках, — вигадані.
193
Популярні з часів Першої світової війни консерви.
194
«Цвяхами» (spikes) називалися тимчасові притулки при будинках праці, куди на день (у вихідні — на два) приймали волоцюг. У таких притулках годували, давали можливість помитися й іноді змушували працювати. Щодо походження назви «цвях» існують різні версії: або від цвяхів, якими в будинках праці розплітали старі мотузки, або від шпилів, що прикрашали будівлю притулку, або від цвяха, на який наколювали талони під час реєстрації, тощо.
195
«Onward, Christian Soldiers» — релігійний гімн, написаний преподобним Сайбіном Баринґ-Гоулдом у XIX столітті, найпопулярніший гімн в Армії спасіння.
196
Будинки праці з'явилися в Англії та Вельсі у XVII столітті. Їхнім призначенням було контролювати бідняків і забезпечувати їх мінімальними засобами до існування. Передусім там проживали ті, хто не міг за собою доглянути чи прогодуватися, — літні люди, інваліди, сироти, самотні матері, жебраки тощо. Для працездатних мешканців була примусова робота. В окремі періоди існування будинків праці їхні утриманці дробили каміння, перетирали в порох кістки, заготовляли дрова тощо. За умовами проживання, харчування і дисципліною ці заклади були дуже схожими на в'язниці — наприклад, чоловіків, жінок і дітей селили окремо, змушували носити уніформу, — тому туди зверталися лише бідняки, яким більше не було куди податися. Коли Орвелл 1933 року публікував «У злиднях Парижа і Лондона», систему будинків праці офіційно скасували, але в тій чи тій формі вони проіснували до середини XX
