У злиднях Парижа і Лондона - Джордж Орвелл

Падді, в якого від твердої лавки вже болів зад, геть зажурився, а я, щоб якось згаяти час, розмовляв з дещо зарозумілим волоцюгою, молодим теслею, що носив комірець і краватку й залишався на вулиці, як він казав, через брак інструментів. Він тримався осторонь від інших і вважав себе не безхатьком, а вільним мандрівником. Хлопець мав літературні смаки й носив у кишені примірник «Квентіна Дорварда[236]». Він розповів мені, що ніколи не ночував у цвяху, якщо тільки не голодував, і віддав перевагу ночівлі під парканами чи у скиртах. Якийсь час він жебракував по південному узбережжю, ночуючи у купальнях.

Ми говорили про життя на вулиці. Він критикував систему, що примушує волоцюг по чотирнадцять годин на добу сидіти в цвяху, а інші десять перебувати в дорозі, уникаючи поліції. Розповів і про свій випадок — уже шість місяців він живе за рахунок суспільства, але ніхто не готовий вділити йому кілька фунтів на інструменти, щоб дати можливість заробляти самому. Це ідіотизм, казав він.

Тоді я розповів йому про марнування їжі на кухні будинку праці й що я про це думаю. Тут він раптово змінив свій тон. Я побачив, як у ньому прокинувся статечний парафіянин, що спить у кожному англійському робітникові. Хоча він і голодував разом з усіма, але одразу знайшов причини, чому їжу треба викидати, а не віддавати волоцюгам. Він вкрай суворо мене відчитав.

— Вони змушені так чинити, — сказав він. — Якщо зробити такі місця надто зручними, то тут товктиметься непотріб з усієї країни. Погана їжа — єдине, що їх відлякує. Усі ці волоцюги надто ледачі, щоб працювати, і їх уже не виправити. Тож не варто заохочувати цих покидьків.

Я спробував йому заперечити, але він не слухав і знай торочив своє:

— Не варто співчувати всім цим волоцюгам — вони покидьки. Не треба міряти їх тією ж міркою, що й таких людей, як ми з тобою. Вони покидьки, просто покидьки.

Цікаво було чути, як вправно він відокремлював себе від «усіх цих волоцюг». Він жив на вулиці вже шість місяців, але переконував, що перед Божими очима він — не волоцюга. Думаю, є чимало безхатьків, які дякують Богові за те, що вони не волоцюги. Це як туристи, які збиткуються з туристів.

Так минуло три години. О шостій подали вечерю, яка виявилася вкрай неїстівною. Хліб, який був черствий ще вранці (його нарізали в суботу ввечері), тепер був твердим, як корабельні сухарі. На щастя, там була якась намазка, тож ми зішкребли її, а це вже краще, ніж нічого. Чверть на сьому нас розвели по ліжках. Прибули нові волоцюги, і, щоб не селити нас разом (для запобігання поширенню заразних хвороб), новоприбулих відвели в камери, а нас — у загальні спальні. Наша спальня скидалася на стодолу з тридцятьма ліжками, що стояли майже впритул одне до одного, і діжкою, що слугувала спільним туалетом. Вона пекельно смерділа, а літні волоцюги кашляли й піднімалися всю ніч. Попри це, оскільки нас тут ночувало багато, то в кімнаті принаймні стало тепло й ми змогли трохи поспати.

Ми розбіглися о десятій наступного ранку після лікарського огляду, отримавши на дорогу по шматку хліба з сиром. Вільям і Фред, які мали цілий шилінг, настромили свої шматки хліба на огорожу цвяха — на знак протесту, як вони казали. Це був другий цвях у Кенті, де вони здійняли забагато галасу, щоб їх знов туди пустили, і їм це здавалося смішним. Як на волоцюг, вони були веселими хлопцями. Якийсь недоумок (у кожному зібранні волоцюг завжди є один недоумок) сказав, що надто втомлений, щоб іти, й чіплявся за огорожу, доки старший наглядач не вигнав його, давши наостанок копняка. Ми з Падді вирушили на північ, до Лондона. Більшість інших пішли в цвях Ід Гілл, який називали одним з найгірших в Англії[237].

Знову стояла чудова осіння днина, й дорога була тихою, майже без машин. Повітря після цвяхового задушливого смороду поту, мила й випорожнень пахнуло шипшиною. Здавалося, що нас, волоцюг, тут лише двоє. Аж раптом я почув квапливі кроки позаду і як хтось гукає. Це був маленький Скотті, волоцюга з Ґлазґо, що, задихаючись, наздоганяв нас. Дружньо і вдячно усміхаючись, він дістав з кишені іржаву бляшанку.

— Ось, мужик, — сказав він сердечно. — З мене пара бичків. Учора мене крепко виручив куривом. Старший, як нас випускали, банку мою назад оддав. Добро за добро, тримай.

І він поклав мені в долоню кілька мокрих, погнутих, огидних недопалків.

Розділ 36

Хочу поділитися кількома загальними заувагами про волоцюг. Якщо подумати, то волоцюги — доволі дивне явище. Бо хіба ж не дивно, що плем'я людей чисельністю в десятки тисяч має тинятися туди-сюди по всій Англії, як Вічний жид? Але хоча питання й варте того, щоб над ним поміркувати, однак спочатку слід позбутися певних упереджень. Ці упередження коріняться в ідеї, що всі волоцюги, ipso facto[238], негідники. У дитинстві нам говорили, що волоцюги — негідники, і, як наслідок, у нашій уяві склався образ ідеального, чи типового, волоцюги: більш відразливе, ніж небезпечне, створіння, яке радше помре, ніж працюватиме чи помиється, і не хоче нічого, крім як жебрати, пиячити й грабувати курники. Цей образ волоцюги-монстра так само не відповідає дійсності, як і зловісні китайці з журнальних історій[239], але його дуже важко позбутися. Навіть саме слово «волоцюга» викликає цей образ. Віра в нього спотворює справжню суть бурлакування.

Поставимо фундаментальне запитання про бурлакування: чому взагалі існують волоцюги? Дивна річ, але дуже мало людей знають, що спонукає волоцюгу перебувати в постійному русі. Через віру в монстра-волоцюгу називаються найфантастичніші причини. Кажуть, наприклад, що волоцюга бурлакує, щоб уникнути роботи, або щоб легше було жебракувати, або щоб знайти можливість скоїти злочин, або навіть — найменш правдоподібна з причин — бо йому це подобається. У книжці з кримінології я навіть читав, що волоцюга — це атавізм, повернення до кочової стадії людства. А тим часом цілком очевидна причина бурлакування прямо у нас під носом. Звісно, волоцюга не є кочовим атавізмом — в такому разі можна сказати, що атавізмом є і комівояжер. Волоцюга бурлакує не тому, що йому це подобається, а з тієї ж причини, з якої автомобіль притримується лівого боку: тому що існує закон, який його до цього зобов'язує. Нужденна людина,