Стара хвороба - Володимир Миколайович Верховень

Коли, розпитуючи один одного про здоров’я, вони пройшли трохи вперед до вулиці Кордон, Шевкет-бей з другом сіли в автомобіль. Юсуф спочатку завіз дружину в готель, а потім поїхав до лікарні, де чекав огляду лікар.

* * *

Цього дня непроникна маска, про яку говорив Шевкет-бей, насправді була на виду Зулейхи. Літньому дипломатові ніколи не вдавалося так тримати себе в шорах, як племінниці.

Коли кількома годинами раніше Зулейха, що сиділа самотою в готелі, побачила, як несподівано повернувся Юсуф, і почула, як він, ніби радісну звістку, повідомляє: «Я розшукав вашого дядька. Він ще не поїхав. Зупинився в гостях десь у Каршияка», вона, здавалося, на мить розгубилася. Але зразу ж опанувала себе і відповіла спокійно і навіть байдуже: «Справді, уже розшукали? Дуже добре».

Потім прийде час задуматися над тим, чому Юсуф так чинить. Зараз же обставини склалися так, що головним було не видавати своєї розгубленості, зібрати всі душевні сили в кулак і подіям протиставити самовладання. І це Юсуфове бажання тієї ж хвилини мчати в Каршияка, ніби боячись не застати Шевкет-бея, було геть безглуздим. І те, що дім, куди вони поїдуть, був домом сторонньої людини, тільки посилювало ганьбу. На язиці в неї так і вертілося: «Навіщо цей поспіх? Завжди можна зателефонувати або послати кого-небудь і домовитися про зустріч». Але вона цього не сказала. Було помітно, що Юсуф і сам боїться майбутньої зустрічі. А крім того, просити про щось чоловіка в цю хвилину виявилося понад її сили.

Під час першої випадкової зустрічі на пристані Зулейха намагалася підстроїтися під чоловікові тон і слова й розмовляла дуже спокійно.

Та коли зрозуміла, що залишиться в кімнаті готелю на кілька годин сама, маска спала і в неї стався нервовий зрив.

Зулейха металася по кімнаті, шукаючи очима, щоб його можна було спересердя розбити, і, кусаючи губи, стогнала:

— Що коїть цей бовдур… Навіщо?.. Чого він хоче?

Зулейха в своїх міркуваннях схилялася до того, що ця довга подорож маленьким вантажним пароплавчиком відбувалася з волі Юсуфа, який гадав, що так, серед тихого моря, маленьких селищ і сілець, де не зустрінеш жодного знайомого обличчя, вони могли на якийсь час загубитися. Однак зараз він, не довго думавши, поставив під серйозну загрозу і себе, і дружину. Хіба не було підлою неповагою порушувати дядьків спокій тут, де він сховався, утікши зі Стамбула тільки-но вибухнув скандал, і бігати за ним по п’ятах зі словами: «О, як добре, що Аллах привів нас до вас». І де? В чужому будинку, серед людей, які, поза всяким сумнівом, знають про скандал у всіх подробицях і які, можливо, навіть відкрито обговорювали його з дядьком…

Ясна річ, вони не збиралися сорок років поневірятися морем на «Ташуджу», наче в пливучому монастирі. Звичайно, по якомусь часі їм все одно б довелося з’явитися на людях. Але ось так відразу, з жару та в полум’я, тягнути її в дім, де купа незнайомих людей… Це було вже занадто.

Зулейха уявляла собі в домі, куди їх запросили, натовп цікавих, сповнених хвилювання й нетерпіння, ніби на них чекає перегляд кінохроніки скандалу або злочину. Можливо, вони зараз навіть нишпорили по полицях шаф у пошуках старих газет, де на перших шпальтах були знімки її, пораненої. Можливо, були і фанатики та лицеміри, які б не потерпіли її присутності в домі. Але освічена меншість, безперечно, сприйме як привілей те, що знаменита жінка, постраждала в автомобільній катастрофі зі своїм коханцем, першою відвідає саме їх дім, і гордитимуться цим.

Та припустімо, що Юсуф не розуміє, як болісно їй буде провести цей вечір… Але в якому становищі опиниться він сам? Як він знайде в собі сили потискати руки, жартувати і відповідати їм на їх ущипливі питання, і все це в ролі чоловіка жінки, котра прославилася в газетах. Ті сумніви, що часом виринали в її думках, зрештою виявилися правильними. Цей селюк, незважаючи на свій мужній і порядний вигляд, був просто бовдуром.

З такими думками Зулейха металася по кімнаті, ніби в лихоманці. Якоїсь миті вона пошкодувала, що відверто не поговорила з Юсуфом і твердо не сказала йому, що не бажає бачити дядька. Але вона згаяла нагоду. Станься зараз навіть аварія чи захворій вона, це не стане на перешкоді таким зустрічам надалі. Інакше, якби вони почали пащекувати, що вона злякалася й утекла, то були б недалекі від істини.

Вона правильно вчинила, коли, почувши новину від Юсуфа, не замислюючись, майже інстинктивно, відреагувала на неї спокійно і майже байдуже. Потрібно до кінця зберегти цю маску, незважаючи на небезпеку виглядати аморальною, і зробити так, щоб не потішати самолюбність тих, хто сподівався на її каяття, не дати їм такої радості.

Цей тривалий напад зняв нервову напругу і під кінець навіть приніс Зулейсі полегкість.

Як актриса, якій незабаром виходити на сцену, вона довго і вправно накладала макіяж. Коли вони з Юсуфом сідали в машину, вона була напрочуд спокійна і весела.

Розділ двадцять перший

Як тільки Зулейха переступила поріг будинку, де зупинився її дядько, вона відразу зрозуміла, що поквапилася роздувати проблему.

Сім’я економіста складалася з дружини — простої жінки років шістдесяти — і дочки-школярки, зовсім ще дівчинки, яка страшенно боялася майбутнього випускного іспиту, що мав відбутися наступного дня.

Вечеря пройшла спокійно. Шевкет-бей розповів про те, що побачив в Анатолії. Він був прикро вражений, побачивши країну, доля якої була йому небайдужа, у становищі пасинка, покинутого напризволяще на багато століть. Він високо цінував зусилля, спрямовані на оновлення, але боявся, що коли не буде вибрано найлегший шлях із залученням невеликої частки європейського капіталу, то провадити роботи з відновлення буде вже запізно. Потім довго з виглядом історика і естета обговорював руїни Ефеса й Бергама. А під кінець радісно повідомив, що планує цього року відвідати історичні місця Силіфке і по дорозі, можливо, навіть заїхати погостювати на кілька днів у Гьольюзю.

Після вечері почали з’являтися гості. Зулейху насторожили їх одяг, манери, а надто слова. Усі, як один, говорили, що просто вийшли подихати повітрям після вечері і заглянули до них у гості. Серед прибулих було декілька молодих жінок і дівчат, які не могли приховати своєї цікавості, і двоє-троє юнаків, вичепурених як герої-коханці нового кіно.

Чутки розходяться, як кола на воді. Усі прийшли тільки для того, щоб поглянути на неї, а потім розповісти про свої враження іншим, прикрашаючи розповідь власними вигадками і подробицями.

Завтра плітки розповзуться по