Лінкольн у бардо - Джордж Сондерс

Звівся на ноги і попрямував до дверей.

роджер бевінс ііі

Тепер, після відходу хлопця, він знову був вільний.

ганс воллмен

Рухався так стрімко, що пройшов крізь нас, заки ми встигли відступити вбік.

роджер бевінс ііі

І ми знову на мить спізнали його.

ганс воллмен

XCIV

Його син, його хлопчик пішов; його сина більше немає.

ганс воллмен

Його сина немає ніде; його син — повсюди.

роджер бевінс ііі

Тут йому робити вже нíчого.

ганс воллмен

Себто, його син був тут не більше, ніж деінде. Тут, у цьому місці, не було вже нічого особливого.

роджер бевінс ііі

Не варто було так довго тут затримуватися; це вже він, схоже, своїм горем просто впивався.

ганс воллмен

Та й узагалі, прийшовши сюди, він збився на манівці і виявив слабкість.

роджер бевінс ііі

Його думки знову звернулися до печалі; до того, що світ повниться печаллю; що той чи інший тягар печалі лежить на серці у кожного; що страждають усі; що хоч який шлях обере собі у цьому світі людина, завжди треба пам’ятати, що страждають усі (ніхто не вдоволений життям цілковито; з усіма поводяться несправедливо, всіх нехтують, навмисно не помічають, хибно розуміють), а тому всі повинні робити все можливе, щоб хоч трохи полегшити тягар на плечах у тих, з ким їх зводить на життєвому шляху доля; що печаль, яка гнітить йому душу нині, — не лише його, аж ніяк, адже подібно вже почувалися чи ще почуватимуться десятки інших людей, завжди, в усі часи, і подовжувати чи перебільшувати цю печаль не варто, бо користі тоді з нього не буде нікому жодної, а з огляду на те, що завдяки своєму становищу у світі він спроможний або чинити велике добро, або завдавати великої шкоди, залишатися й надалі у такому пригніченому стані не годиться, якщо тільки можна цьому якось зарадити.

ганс воллмен

Печаль спізнають, чи вже спізнали, чи скоро спізнáють усі.

роджер бевінс ііі

Така вже природа всього сущого.

ганс воллмен

Хоч позірно здається, начебто всі люди різні, та насправді це не так.

роджер бевінс ііі

У серці кожного криється страждання; це і наш невідворотний кінець, і ті численні втрати, яких нам неминуче доводиться зазнавати на шляху до цього кінця.

ганс воллмен

Тож варто бодай спробувати поглянути одне на одного під таким кутом.

роджер бевінс ііі

Як на істот стражденних та обмежених…

ганс воллмен

Над якими вічно беруть гору обставини, а ласкою їх винагороджують зовсім не рівномірно.

роджер бевінс ііі

Завдяки такій-от чіткій логіці його співчуття простягалося тієї миті, нехай навіть навпомацки, через усі можливі поділи.

ганс воллмен

Він ішов звідси розбитий, пройнятий благоговійним страхом, принижений, применшений.

роджер бевінс ііі

Готовий повірити у що завгодно в цім світі.

ганс воллмен

Він залишався самим собою, але через пережиту втрату виявлялося це вже не так жорстко, як раніше.

роджер бевінс ііі

А отже, був таки доволі сильний.

ганс воллмен

Пригнічений, спустошений, перетворений.

роджер бевінс ііі

Милосердний, терплячий, засліплений.

ганс воллмен

Та все ж…

роджер бевінс ііі

Та все ж…

Він вів війну. І хоч протистояли йому так само істоти стражденні й обмежені, він мусив…

ганс воллмен

Їх нищити.

роджер бевінс ііі

Мусив їх убивати, позбавляти засобів для існування і заганяти назад до кошари.

ганс воллмен

Пам’ятаючи про те, скільки вояків по цілій країні лежали вбиті чи поранені, просто в полі, де поміж ребрами у них проросли бур’яни, очі повикльовували птахи або висушило сонце, губи моторошно розтягнулися, а поруч валялися промочені дощем / просяклі кров’ю / засипані снігом листи, він мусив (ми мусили, думалося нам) зробити все можливе, докласти всіх зусиль, щоб, торуючи той непростий шлях, з якого вже не зійти, не робити більше таких страшних помилок (тих помилок і так уже було забагато), щоб цими помилками не руйнувати й надалі життя іншим хлопцям, кожен з яких був колись комусь дорогий. Неруйнуватийнадалі, думали ми, зробити все можливе, щоб неруйнуватийнадалі.

Отже, наше горе треба було подолати; не можна дозволити йому оволодіти нами, зробити нас недієздатними і зіштовхнути до ще глибшої ями.

роджер бевінс ііі

Заради тріумфу добра все це треба закінчити якнайскоріше, а тому доведеться…

ганс воллмен

Убивати.

роджер бевінс ііі

Убивати ще ефективніше.

ганс воллмен

Нічого не відкладати на потім.

роджер бевінс ііі

Пускати кров.

ганс воллмен

Пускати й пускати кров ворогові, аж доки до нього повернеться здоровий глузд.

роджер бевінс ііі

Найшвидший (а отже, й наймилосердніший) спосіб усе це закінчити — водночас, можливо, і найкривавіший.

ганс воллмен

І для того, щоб покласти стражданням край, треба завдати ще більше страждань.

роджер бевінс ііі

Ми були пригнічені й заблукані, з нас насміхалися, ми вже не мали майже нічого і зазнавали невдачі за невдачею, тож мусили вдатися до якихось дій, щоб зупинити своє падіння і повернути собі самих себе.

ганс воллмен

Мусили перемогти. Мусили здобути в цій війні перемогу.

роджер бевінс ііі

Від думки про потребу вбивати серце у нього впало.

ганс воллмен

Чи воно того варте. Чи варте такого кровопролиття. Питання, яке лежало на поверхні, було радше технічне (існування Союзу), та якщо зазирнути глибше, воно тягнуло за собою багато чого іншого. Як мають жити люди? Як вони можуть жити? Він пригадав себе хлопцем (як ховався тоді від батька, щоб почитати Баньяна; як вирощував кролів, щоб заробити кілька центів, а в місті слухав, як сухі, мов тріска, завсідники головної вулиці знай шпетили останніми словами тих, хто, на їхню думку, завинив у нестачі харчів; як мусив сахатися вбік, коли мимо весело проїжджали своїми екіпажами ті, кому в житті пощастило більше), пригадав, яким почувався чужим та недоладним (проте водночас і розумним, вищим), яким був довготелесим та незграбним, які прізвиська отримував від інших (а прозивали його і Мавпольном, і Павуком, і Мавпагамом Лінкольном, і Чуперадлом), однак завжди тихенько, у глибині душі, думав собі, що колись, можливо, чогось таки