Лінкольн у бардо - Джордж Сондерс
Рут, там само.
LXXXIX
Хлопець сидів не ворушачись, із широко-прешироко розплющеними очима.
роджер бевінс ііі
ХС
У той день, коли ховали Віллі Лінкольна, віяв шалений вітер; він зривав з будинків дахи і рвав на стрічки прапори.
Ліч, там само.
У похоронній процесії, що прямувала до цвинтаря Оук-Гілл у Джорджтауні, катафалк з тілом хлопчика, який спізнав у житті лише радість, тягнуло двійко білих коней. Натомість у повіз, де сидів вимучений і приголомшений горем президент, коней запрягли чорних.
Рендолл, там само.
Буревій зривав дахи з високих будівель, трощив скляні вікна, клав покотом цілі ряди військових наметів, перетворював заболочені вулиці на канали, а канали — на стрімкі потоки. Пориви вітру зруйнували кілька церков і чимало не надто міцних хатин, повалили багато дерев, повибивали дахові вікна у бібліотеці Конгресу; на шляху до Александрії «Довгий міст» через Потомак залили хвилі збуреної ріки.
Епстейн, там само.
Та батько їхав, не приглядаючись до руйнувань навколо.
Ліч, там само.
Екіпажі похоронної процесії розтягнулися на стільки кварталів, що звивисту дорогу до джорджтаунського узгір’я та мальовничого, увінчаного могутніми дубами цвинтаря Оук-Гілл їм довелося долати дуже довго.
Кунгардт і Кунгардт, там само.
Коли голова кортежу, рухаючись по Вашингтон-стріт, сягнула цвинтаря Оук-Гілл, виявилося, що з огляду на довжину процесії частину екіпажів краще спрямувати через Бридж-стріт на Гай-стріт.
Піднявшись повз нове водосховище високого рівня на пагорб, процесія повернула на Роуд-стріт і подалася далі на схід, до цвинтаря, де у склепі В. Т. Керролла на ділянці 292 й мали покласти на спочинок тіло Вільяма Воллеса Лінкольна.
Матільда Вільямс, кураторка Пібодського бібліотечного товариства, «Есей на смерть Віллі Лінкольна».
Тут усі спинилися, сотні людей повиходили зі своїх екіпажів і через цвинтарні ворота вирушили до гарної невеликої каплиці з блакитними вітражними вікнами, зведеної з червоного каменю у готичному стилі.
Кунгардт і Кунгардт, там само.
Якоїсь хвилини визирнуло сонце, і світло, що полилося нараз через маленькі вікна досередини, несподівано забарвило все там у зеленаво-блакитні тони, ніби десь на морському дні, аж стихли на мить молитви, а людей, які їх підносили, пройняло непідробне благоговіння.
Сміт-Гілл, там само.
Тут, над домовиною, доктор Ґерлі промовив ще кілька молитов.
Кунгардт і Кунгардт, там само.
Можемо бути певні — а отже, можуть бути певні і скорботні батьки, й усі діти печалі, — що наше горе постало не з пороху, не з землі прийшли наші знегоди.
Такий порядок установив своїм велінням наш Бог-Отець. Нам це діяння може здаватися аж надто таємничим, але так чи інак це Його діяння; і доки ми сумуємо, Він каже нам так само, як сказав колись Господь наш Ісус своїм учням, коли ті спантеличені були Його вчинками: «Те, що я роблю, ти під цю пору не відаєш; зрозумієш потім».
Ґерлі, там само.
І там сидів чоловік, який і так уже несе на плечах та в думках таку ваготу, що цілий світ лише приголомшено за цим спостерігає; тепер же його зігнув ще й інший тягар, який тиснув на серце і на голову так, що він аж похитувався. Зазнав-бо нового удару, який забрав у нього любе дитя!
Вілліс, там само.
Президент звівся на ноги, підійшов до домовини і став над нею, сам-один.
Френсін Кейн, «Темні дні».
Напругу і горе в каплиці можна було відчути на дотик. У ці останні дорогоцінні миттєвості поряд зі своїм сином президент стояв, опустивши голову; молився він, плакав чи заціпенів від горя — сказати напевне було важко.
Сміт-Гілл, там само.
Звіддалік донісся якийсь крик. То, певно, керував товаришами хтось із робітників, які розчищали територію цвинтаря після тієї спустошливої бурі.
Кейн, там само.
Президент відвернувся від домовини — для цього, правдоподібно, потрібне було неабияке зусилля волі, — а мені подумалося: як же важко, либонь, залишати свою дитину у місці, де панує такий морок і така самотність; з живим дитям, довіреним його опіці, він ніколи б так не повівся.
З приватного листування містера Семюела Пірса (з дозволу правовласників).
За останніх кілька днів президент, здавалося, сильно постарів. До нього було звернено тієї миті багато співчутливих очей та молитов, він, схоже, це відчув, опам’ятався і вийшов з каплиці; був страшенно сумний на виду, але сльозам волі ще не давав.
Сміт-Гілл, там само.
Я підійшов до президента, взяв його за руку і висловив щире співчуття.
Але він, таке враження, не слухав.
Його обличчя світилося якимсь темним зачудуванням.
Віллі мертвий, сказав він так, наче щойно це збагнув.
Пірс, там само.
ХСІ
Хлопчак підвівся.
ганс воллмен
Вийшовши, таким чином, з містера Лінкольна.
роджер бевінс ііі
Й обернувся до нас.
ганс воллмен
Бліде кругле обличчя мало здивований вигляд.
роджер бевінс ііі
Можна вам дещо сказати? запитав хлопчак.
Як же він мені тієї миті подобався! Такий трохи дивакуватий парубійко: довгий чуб, випнутий кругленький животик, досить дорослі манери.
Ви не хворі, сказав він.
ганс воллмен
Усі раптом занервували й розхвилювалися.
роджер бевінс ііі
Те, що лежить у моєму коробі, вів далі він, не має до мене жодного стосунку.
ганс воллмен
Люди почали протискатися до дверей.
роджер бевінс ііі
Тобто, має, продовжував він, або мало. Але тепер я вже існую зовсім окремо. Від нього. Не знаю, як це пояснити.
ганс воллмен
Замовкни, наказав містер Воллмен. Будь такий ласкавий, негайно замовкни.
Те, чим ми тут начебто хворіємо, має назву, мовив хлопець. Вам вона не відома? Невже ви справді її не знаєте?
роджер бевінс ііі
Тепер уже порятуватися втечею намагався багато хто, і біля дверей зчинилася тиснява.
ганс воллмен
Це просто дивовижно, сказав хлопець.
Зупинись, попросив містер Воллмен. Зупинись, прошу тебе. Заради добра всіх цих людей…
Мертві, промовив хлопець. Чуєте, ми всі мертві!
роджер бевінс ііі
Раптом десь позаду пролунало один за одним три схожі на
