Лінкольн у бардо - Джордж Сондерс

Епстейн, там само.

Симптоми хвороби зовсім його знесилювали: тут була і сильна гарячка, і діарея, і болісні спазми, і внутрішня кровотеча, і блювота, і глибоке виснаження, і марення.

Ґудвін, там само.

Знеболювальне може трохи погамувати нестерпний біль у животі; марення може перенести дитину у затишну гавань солодких мрій, а може й запроторити її до лабіринту страхітливих нічних жахіть.

Епстейн, там само.

Думки хворого блукали хтозна-де, і високого чоловіка, який схилявся над ним з любов’ю та тривогою в очах, він не впізнавав.

Кунгардт і Кунгардт, там само.

Відпрацювавши день на благо країни, президент повертався до кімнати хворого і знай міряв її кроками; від болісних стогонів бідолашного хлопчика він аж хапався за голову.

Флеґґ, там само.

З його уст без упину злітали ті «добрі, скромні слова, які однієї крові з великими і святими діяннями».

Гаролд Гольцер, «Лінкольн, яким я його знав» (з уст Елізабет Тодд Ґрімслі).

Лінкольн був людиною вельми добросердою і навдивовижу лагідно ставився до кожного, кого спіткало лихо, байдуже, людина то була, тварина чи пташина.

Гольцер, там само (з уст Джошуа Фрая Спіда).

Він мав дуже добре серце, надзвичайно ніжне і чуйне, та відзначався неабиякою людяністю.

Вілсон і Девіс, там само (з уст Леонарда Светта).

Ніколи у житті не стикався я більше з людиною, яка виявляла б таку саму готовність служити іншим.

Гольцер, там само (з уст Джона Г. Литлфілда).

Ненависник з нього був, звісно, геть кепський.

Вільям Г. Герндон і Джесс В. Вейк, «Абрагам Лінкольн: правдива історія великого життя».

Якого ж болю мали завдавати такому від природи співчутливому чоловікові страждання його любого хлопчика!

Флеґґ, там само.

Віллі Лінкольн лиш метався та стогнав, і хоч якось цьому зарадити було годі.

Гіл’ярд, там само (з уст Д. Страмфорта, дворецького).

Щоки у Віллі палали, він блукав очима навколо і тихенько стогнав від розпачу; усе це свідчило, схоже, про те, що він зазнавав неабияких страждань, а водночас страшенно хотів їх уникнути і знову бути собою — щасливим маленьким хлопчаком.

Гонер, там само.

Метаючись на ліжку, юний Віллі скинув із себе золотисто-фіолетове покривало. Тепер воно жужмом лежало на підлозі.

Стернлет, там само.

Жовта облямівка, золоті китиці та торочки не скрашували похмурого враження, яке справляв королівський декор, радше навпаки; тим, хто сюди заходив, вони нагадували, що морок і смерть приходять навіть до принців.

Епстейн, там само.

Та ось очі потьмарилися, й усе те безупинне метання припинилося. Це затишшя, втім, жахало чи не найсильніше. Тепер він був зовсім сам. Ніхто не міг ні допомогти, ні завадити йому у тій останній земній мандрівці, яка, здається, уже розпочалась.

Гонер, там само.

Чоло йому зросив передсмертний піт.

Кеклі, там само.

Перш ніж згасне останній віддих, час у смертному покої начебто цілковито спиняється.

Стернлет, там само.

Президентові залишалося лише стояти і дивитися, широко розплющивши очі; над цими страшними новими обставинами, що так брутально вторглися у його життя, влади він не мав жодної.

Гонер, там само.

LXXXVII

Заждіть-заждіть, мовив хлопчак.

Сидів там, у своєму батькові, зі зляканим виразом на личку; схоже, те, що він там чув, його радше засмучувало, ніж тішило.

Виходь, наказав я.

Я не розумію, сказав він.

Виходь негайно, повторив я.

ганс воллмен

LXXXVIII

Тіло бальзамували 22 лютого доктор Браун і доктор Александер, допомагав їм доктор Вуд.

«Традиційні уявлення про Лінкольна: бюлетень фонду Життя Лінкольна», № 1511, січень 1964 р.

Ні Браун, ні Александер не бальзамували Віллі особисто; цю роботу виконав їхній майстер-бальзамувальник Генрі П. Кеттел.

Томас Дж. Кровелл, «Викрадення тіла Лінкольна».

Головним розпорядником похорону був Френк Т. Сендз. Можливо, саме він завбачливо запропонував вкрити груди трупа зеленню та білим цвітом резеди (Reseda odorata), відомої своїм надзвичайно міцним солодким ароматом.

Епстейн, там само.

Було використано метод Саньє з Парижа.

«Традиційні уявлення про Лінкольна», там само.

Саньє першим почав застосовувати хлорид цинку.

Стівен Ведж та Емілі Ведж, «Уповільнення смерті: бальзамування та культ безсмертя».

П’ять кварт двадцятипроцентного розчину хлориду цинку, введені у підколінну артерію, не лише дозволяли зберегти тіло щонайменше на два роки, але й викликали дивовижне перетворення, надаючи йому вигляду осяйного білого мармуру.

Кровелл, там само.

Про метод Саньє робили всілякі доволі непересічні заяви; стверджували, наприклад, що завдяки цьому методу останки перетворюються «на оболонку статуї, на скульптуру».

«Традиційні уявлення про Лінкольна», там само.

Для цієї процедури там-таки на місці склали тимчасовий стіл на підмостках. Килими у Зеленій кімнаті скрутили, а підлогу застелили великим квадратним шматком брезенту.

Д-р Донован Дж. Рут, «Асистент лікаря: мемуари Д. Рута».

Спускати з тіла кров не треба було. Хлопця роздягнули, на лівому стегні зробили надріз. Хлорид цинку ввели у тіло за допомогою металевої помпи маленького діаметру. Жодних незвичайних труднощів при цьому не виникло. Потім на місце надрізу наклали невеликий шов, і хлопця знову вдягнули.

Ведж і Ведж, там само.

Мати була надто прибита горем, тож одяг для похорону вибирав батько; той одяг принесли нам у великій коробці з-під капелюха.

Рут, там само.

Віллі вдягнули у звичайне вбрання, яке він носив на щодень. То були штани, куртка, білі панчохи, відкриті туфлі. Комір білої сорочки виклали поверх куртки, манжети закотили на рукави.

Вейн К. Темпл, «Абрагам Лінкольн: від скептика до пророка» (цит. у «Іллінойс стейт джорнел», 7 липня 1871 р.).

Усі ми, челядь, багато разів бачили колись хлопчика, доки він був ще живий, у тому маленькому сірому костюмі.

Гіл’ярд, там само (з уст Д. Страмфорта, дворецького).

Маленького Віллі, такого схудлого, що дивитися на нього без жалю було неможливо, одягнули у старий брунатний костюм, білі шкарпетки та відкриті туфлі; він скидався на маріонетку, з якою повелися не найкращим чином.

Епстейн, там само.

Лежав із заплющеними очима, із зачесаним у звичній манері, на проділ, каштановим волоссям, блідий у своєму смертному сні, та в усьому іншому такий самий, як за життя, бо ж був убраний, ніби зазвичай увечері, а в одній зі складених на грудях рук тримав букетик чудесних квітів.

Вілліс, там само.

Президент