Лінкольн у бардо - Джордж Сондерс

від мене втомилася, але хто б ставив їй це на карб. Що тут доброго — бути на побігеньках у людини, нездатної самостійно пересуватися… Винити її нíчого, бо мене віднедавна знову мучать болі, тож і настрій маю відповідний. Але й вона мені не товаришка. Мушу постійно сама собі нагадувати, що її ми найняли доглядати за мною — і все, крапка на цьому.

Брате, коли ти приїдеш додому? Знаю, що ти не просто для розваги мандруєш, але важко повірити, що тобі не самотньо… хіба що ти, може, встиг уже причарувати якусь леді з прерій. А сестра твоя втомлена, самотня і хвора. Чи ж ти мене не любиш і не хочеш більше бачити? Повертайся додому, будь ласка. Я не маю наміру тебе тривожити і кажу це не для того, щоб змусити тебе приїхати, але почуваюся останнім часом направду погано. Якась така слабка, і думки в голові мішаються, і їсти не можу. Хіба ж це не правильно, щоб ми були разом, якщо вже любимо одне одного?

Тож будь ласкавий, приїжджай додому, мені тебе дуже бракує. Та й не маю я тут жодного справжнього друга.

З любов’ю, твоя сестра, Ізабель.

Перкінс, там само.

XCIX

Коли президент з’явився у дверях каплиці я притьмом вискочив зі сторожки і помчав щодуху відімкнути ворота і він мовчки вийшов здавався трохи розгубленим тепло потиснув мені руку а тоді вистрибнув на спину своєму коникові і я вже думав що зараз вони двоє так і шелепнуться на землю але ні те геройське коненя напнуло всі свої сили та й цілком собі гідно потрюхикало геть так ніби постановило не псувати президентові репутації і заплющити очі на те що той мало не шкребе по землі ногами кажу тобі Томе дивився я як вони від’їжджають по Р.-стріт у холодну ніч та й думав собі що та шляхетна шкапина ступає так поважно й гордовито наче везе на спині самого Геркулеса чи Дж. Вашингтона.

А потім Томе замикаючи знову ворота я відчув на собі чийсь погляд і підвів очі і побачив що у вікні навпроти на своєму звичному посту сидить наша «таємнича дівчина» і вона підняла догори віконну раму що не так легко зробити коли не можеш підвестися й окликнула мене через вулицю запитуючи чи то не президент бува допіру від’їхав і я гукнув у відповідь що так то був президент і сумно мені стало Томе бо ж я знав і бачив її дівчам коли вона ще могла ходити і бігати з іншими дітьми а тепер їй уже напевно десь біля тридцяти і так якось жаль мені було Томе що я гукнув щоб вона краще зачинила вікно бо холодно а я чув що почувається вона не надто добре і вона подякувала мені за турботу і сказала як же сумно правда що президентового сина спіткало таке лихо і я відповів ой так дуже сумно а вона тоді сказала що на її думку тепер те дитя вже у кращому світі і я відповів що теж на це сподіваюся і за це молюся і наші голоси звучали там так ніби ми були останніми живими душами на землі а тоді я побажав їй на добраніч і вона побажала на добраніч мені й опустила своє вікно і вже невдовзі світло в неї згасло.

Мандерс, там само.

C

Наш люд кинувся врозтіч з каплиці, утікаючи через усі чотири стіни одночасно.

ганс воллмен

Багато хто піддавався просто на ходу.

роджер бевінс ііі

Ми з містером Бевінсом вискочили надвір разом; у чорнильній темряві ночі стіни каплиці раз по раз осявали спалахи світлоречовини.

ганс воллмен

Навколо панував хаос.

роджер бевінс ііі

Поволі опала на землю світла сорочка вродливої мулатки, яку колись знай ґвалтували; на білих боках усе ще виднілися криваві відбитки рук.

ганс воллмен

Слідом опустилася і широка, порожня вже сукня місіс Годж.

роджер бевінс ііі

Повітря повнилося криками, прокльонами та характерним шипучим посвистом: то у розпачі чимдуж розбігалися посковзом хто куди крізь кущі та низьке віття дерев наші любі друзі.

ганс воллмен

Деяких здолали такі важкі сумніви, що вони просто втратили здатність пересуватися.

роджер бевінс ііі

Тож лише важко хряпалися на каміння, кволо намагалися повзти доріжками, лежали, якісь пожмакані та розбиті на вигляд, упоперек лавок — так, немов оце допіру звалилися з неба.

ганс воллмен

У таких-от неподобних позах багато хто і здавався.

роджер бевінс ііі

Нараз ми побачили лейтенанта Стоуна, який щодуху мчав через галявину перед каплицею.

ганс воллмен

Прямуючи навпростець до містера Фарвелла.

роджер бевінс ііі

Припини Оскверняти це Святе місце, КІПТЮ, ану геть звідси!

Оскільки з-поміж усіх мешканців цього Місця я тут найдовше (число Ночей, що їх я пробув тут, перевалило вже за ДВАДЦЯТЬ ТИСЯЧ, а число Душ, які, опинившись у цьому Місці, невдовзі його й покинули через своє Боягузтво або бажання Ухилитися від Обов’язку, сягнуло відтоді, за моїми останніми підрахунками, майже ДЕВ’ЯТИ СОТЕНЬ), то кому ж тут Керувати, як не мені, і нехай упаде на мою Голову ПРОКЛЯТТЯ, і то ПРОКЛЯТТЯ цілком ЗАСЛУЖЕНЕ, якщо я дозволю якомусь КІПТЕВІ скористатися всім цим безладом і гармидером як приводом для того, щоб ледарювати!

лейтенант сесіл стоун

Веремія навколо вплинула, схоже, й на безмежну самовпевненість лейтенанта, бо під час цієї гнівної промови він не виріс ані на вершок, ба навіть трохи змалів.

роджер бевінс ііі

Лейтенант звелів містерові Фарвеллу повертатися до роботи, хоч яка б то була робота і хоч хто б із білих наказав її виконати, а містер Фарвелл тим часом ухопив лейтенанта за комір і одним махом грубо повалив на спину.

ганс воллмен

Лейтенант обурено поспитав, як це Фарвелл насмілився у гніві підняти руку на білого, а тоді скомандував Фарвеллові його відпустити; той відмовився, і лейтенант ударив його ногою в груди, і тепер уже навзнак звалився Фарвелл, а лейтенант підхопився на ноги, нахилився і почав обіруч гамселити супротивника кулаками по голові. У розпачі Фарвелл намацав на стежці чималий камінь і вгатив ним лейтенанта в чоло, внаслідок чого той упав, а його трикутний капелюх відлетів убік. Відтак Фарвелл став одним коліном лейтенантові на груди, і тим-таки каменем заходився трощити йому череп, і не спинявся доти, доки той не перетворився