Лінкольн у бардо - Джордж Сондерс

СІІІ

Міс Трейнор, та дівчина, лежала, як завжди: біля огорожі потрапила колись у пастку, а тепер уже становила її частину. Тієї миті прибрала вигляд зменшених у масштабі димучих решток залізничного вагона, де застрягло кілька десятків обвуглених пасажирів, які вже доходили, проте гаркали ще найбрутальнішою лайкою, а «колеса» міс Трейнор тим часом безжально наїжджали на кількох свиней, які (наскільки ми зрозуміли) і спричинили катастрофу; ті свині мали людські обличчя й голоси і страшенно жалібно кричали, та колеса знай крутилися і крутилися, трощили їх і трощили, знов і знов, аж у повітрі тягнуло паленою свининою.

ганс воллмен

Ми прийшли попросити пробачення.

роджер бевінс ііі

За боягузтво, яке виявили тоді, коли її спіткала така-от лиха доля.

ганс воллмен

Ця провина гризла нас завжди, ми не забували про неї ані на хвилину.

роджер бевінс ііі

Наша перша велика помилка.

ганс воллмен

Це вперше ми відкинули тоді ту кращу природу, яку принесли були зі собою з тієї попередньої місцини.

роджер бевінс ііі

Я зупинився біля палаючого вагона і гукнув:

Люба дівчинко, ви мене чуєте? Ми хочемо щось вам сказати.

ганс воллмен

Могутній потяг злегка хитнувся на рейках, полум’я бухнуло вгору, і кілька свиней з тих, які спричинили аварію, повернули до нас свої досконало сформовані людські обличчя і прегарним американським діалектом абсолютно однозначно пояснили, що ми її не врятуємо, бо врятувати її неможливо, що вона все це ненавидить і нас усіх також ненавидить, і якщо вона справді нам не байдужа, то найкраще, що ми можемо зробити, — це дати їй спокій, бо своєю присутністю ми лише посилюємо її і так уже важкі муки, адже нагадуємо про те, які сподівання були в неї у тій попередній місцині і ким вона була, коли допіру тут опинилася.

роджер бевінс ііі

Юною дівчиною, яка знай кружляла і кружляла навколо…

ганс воллмен

…у літній сукні, що без упину мінилася різними кольорами.

роджер бевінс ііі

Ми перепрошуємо! крикнув я. Нам треба було докласти більше зусиль, щоб таки переконати вас піти, піти тоді, коли ви ще могли це зробити.

Але ми боялися, зізнався містер Бевінс. Боялися за себе.

І непокоїлися, додав я. Непокоїлися, бо не знали, чи зуміємо допомогти.

Вважали, що треба берегти сили, докинув містер Бевінс.

Нам дуже прикро, що з вами таке трапилося, сказав я.

Ви цього не заслуговували, запевнив містер Бевінс.

А ще нам прикро, страшенно прикро, що ми не зосталися сказати вам бодай слово розради, коли вас уже запопали, мовив я.

Еге ж, ви просто підібгали хвости і тихенько звідси чкурнули, протягнула одна зі свиней.

ганс воллмен

Від спогаду про це у містера Воллмена аж перекривилося обличчя.

А потім відбулася якась зміна, і він знову став на вигляд сильним та бадьорим: таким, напевне, був колись у своїй друкарні — чоловіком, якого насправді мало що може змусити просто взяти і чкурнути геть.

І він притьмом помчав своїми майбутніми іпостасями:

ось щасливий чоловік у зібганій постелі зранку після тієї ночі, коли вони з Анною стали нарешті справжнім подружжям (вона радісно пригорнулася йому до грудей, а рукою сягнула між ноги, бо страшенно хотіла ще, і то негайно);

батько двох дівчат-близнючок, на вигляд — менших і блідіших копій матері;

колишній друкар, тепер уже на пенсії; у нього хворі коліна, і та ж сама Анна, трохи старша, але все одно дуже вродлива, допомагає йому йти дощаним настилом; вони йдуть і перемовляються, звично обмінюються думками, хоч і не завжди погоджуються; у них своя, вироблена впродовж багатьох років умовна говірка, а мова, звісно, про близнючок, які самі вже стали матерями.

Містер Воллмен повернувся до мене й усміхнувся, трохи зболено, але добродушно.

Нічого цього ніколи не було, мовив він. І вже ніколи не буде.

А тоді глибоко вдихнув.

І ступив до охопленого полум’ям потяга.

роджер бевінс ііі

Там, де колись був вагон-ресторан, я побачив міс Трейнор: її обличчя чітко виднілося на смугастих шпалерах лавандової барви, якими були обклеєні стіни.

ганс воллмен

Млодий містер Брістоль бажав мене, млодий містер Фелловз і містер Делвей бажали мене, у вечері вони сиділи на траві нав коло мене, і в очах їхніх горіло палке-препалке сердечне Бажання.

Усе це було дуже

А тоді мати при силала по мене Енні.

Я так хотіла по тримати на руках дороге дитя.

Сер ви моглиб

Ви моглиб зробити мені послугу   велику послугу

Я добре знаю, що вже нетака гарненька, як раніше.

Ви моглиб спробувати

Хочаб спробувати

Тут. Зробіть це тут. І тепер. Ви ж спробуєте правда

Рознесіть цей довбаний сраний потяг на кавалки сер.

Своїм від ходом.

Як що ваша ласка Може це мине визволить Не знаю Неможу сказати на певне

Але я тут уже так давно і така не щасна.

еліза трейнор

Я спробую, сказав я.

ганс воллмен

І зсередини потяга долинув вогнезвук, пов’язаний із явищем спалаху світлоречовини, — давно знайомий, та все одно моторошний, аж холола в жилах кров.

Потягом затрусило, свині заверещали.

Я кинувся на землю — на стару, добру, благословенну землю, яка зовсім скоро не буде вже моєю.

Потяг вибухнув. Навколо градом сипалися додолу сидіння, сипалися частини свинячих туш, сипалися валізи, газети, парасолі, жіночі капелюшки, чоловічі черевики, дешеві романи.

Звівшись на коліна, я побачив, що там, де раніше був потяг, тепер залишилася тільки страхітлива залізна огорожа.

А мені не залишилося нічого іншого, як піти.

Хоч речі цього світу все одно ніяк не хотіли мене відпускати.

Як-от, наприклад: зграйка дітей, які насилу пробираються вперед крізь косу грудневу заметіль; спалах сірника, яким по-дружньому діляться під вуличним ліхтарем, що трохи похилився після одного давнього зіткнення; висока вежа з завмерлим годинником, до якого навідуються птахи; холодна вода з бляшаного кухля; сухий рушник на спині, з якої щойно стягнули мокру після червневої зливи сорочку.

Перли, ганчірки, ґудзики, торочки на килимку, піна на пиві.

Хтось бажає тобі добра; згадує, що треба тобі написати; зауважує, що ти геть не у своїй тарілці.

Смертельно-червона печеня з кров’ю на тарелі; верхівка живоплоту під рукою, коли стрімголов біжиш, бо вже зовсім пізно, до школи, яка пахне крейдою і дровами, що потріскують у пічці.

Гуси вгорі, конюшина внизу, звук власного дихання, коли засапався.

Краплина в оці, яка розмиває розсипи зірок над головою; натерті плечі, на яких