Лінкольн у бардо - Джордж Сондерс
роджер бевінс ііі
Тим часом лейтенантова голова швидко набула попереднього вигляду, він ожив і, уздрівши неподалік заплаканого містера Фарвелла, гаркнув: о, виявляється, КІПТІ вміють плакати, нічого собі, у мене й гадки про те не було, бо ж для того, щоб плакати, треба мати людські почуття. А тоді знову звелів містерові Фарвеллу повертатися до роботи, хоч яка б то була робота і хоч хто б із білих наказав її виконати, і містер Фарвелл знов ухопив лейтенанта за комір та повалив навзнак, і лейтенант знов обурено спитав, як це Фарвелл насмілився у гніві підняти руку на білого, і скомандував Фарвеллові його відпустити, і той знову відмовився, і лейтенант знов ударив його ногою в груди…
ганс воллмен
І так далі.
роджер бевінс ііі
І доки ми бігли звідти геть, ті двоє далі духопелили один одного.
ганс воллмен
І жодних ознак того, що це скоро закінчиться, не було.
роджер бевінс ііі
Навпаки, вони так оскаженіли, що ця колотнеча могла, либонь, тривати й цілу вічність.
ганс воллмен
Хіба що на заваді їй стане якийсь докорінний, немислимий злам дійсності.
роджер бевінс ііі
CI
У відчаї ми з містером Воллменом бігли посковзом до своїх домівок.
роджер бевінс ііі
Приголомшені.
ганс воллмен
Так, приголомшені були навіть ми.
роджер бевінс ііі
Навіть ми з містером Бевінсом.
ганс воллмен
Брате, що ж нам робити? вигукнув я.
Ось ми, відповів містер Воллмен. Поглянь на мене. Ось я, тут. Хто це… хто це говорить? І хто чує, що я говорю?
Та хай там як, а ми були по-справжньому приголомшені.
роджер бевінс ііі
На шляху нам трапилися ті не варті доброго слова Берони; вочевидь, вони як ішли, так і звалилися просто на хвороб-насипі Константина (то була непримітна вапнякова плита; в одному кутку вона тріснула й була вся поцяткована пташиним послідом, якого за десятиліття назбиралося вже чимало…
ганс воллмен
…бо колись давно комусь спало на думку посадити над нею деревце, щоб захистити Константина від сонця).
роджер бевінс ііі
Вставай, вставай!
Не час тепер, к***, зупинятися. І думати, с***, теж не час.
едді берон
Та ні х*** я не думаю.
Мені просто недобре.
бетсі берон
Подивися на мене, чуєш, подивися на мене!
Пам’ятаєш, як ми жили у тому, б***, прегарному полі? З дітиськами? Ту широченну луку пам’ятаєш?
У тому наметі? Пам’ятаєш? Ну, коли той й*** Донован витурив нас з тієї с*** діри біля річки? Ото були деньки, га?
едді берон
Ніяка то не була широченна лука, чи тобі повилазило? От г***! То було місце, куди всякі й*** покидьки приходили с*** і викидати своє с*** сміття!
бетсі берон
Але ж краєвид який, га? Скажи, ну які ще діти щодня таке бачать? А тут виглядаєш з намету — і на, маєш, й*** Білий дім прямо перед носом!
едді берон
Тільки спочатку треба було обійти ту с*** гору всякого сміття. І стерегтися, щоб на якогось з тих здоровенних й*** щурів часом не наступити. І щоб на когось з тих бісових й*** не нарватися, яких там жила ціла банда. Бо ж воно, с***, відразу руки розпускає!
бетсі берон
Але ж тебе вони не чіпали.
едді берон
Не тринди! Одному я мусила цілу лопату розпеченого вугілля в ноги шурнути, щоб відчепився! Бо приперся, й*** с***, прямо в намет! Отак просто перед дітьми, к***! Не дивно, що вони ніколи до нас не приходять! Ми ж тут… скільки це ми вже тут? Уже до х*** часу, хіба ні? А вони ще жоднісінького разу до нас не прийшли.
бетсі берон
Та ну їх до с***! А що, ні?! Ті невдячні г*** вилупки не мають, к***, ніякого права винити нас у якихось своїх с*** проблемах, доки самі не влізуть хоч на якусь довбану годинку у нашу с*** шкуру, а ніхто з тих малих й*** не був у нашій г*** шкурі навіть…
едді берон
Едді, ні.
Вони — наші діти.
Ми самі все прої***.
бетсі берон
Не кажи такої сумної х***, чуєш?
Не час тепер, к***, зупинятися і думати.
Знаєш, чому?
Бо ми хочемо, б***, залишитися тут! У нас ще до х*** веселощів попереду, ні?
едді берон
Едді…
Едді, ми ж той… померли, б***.
Люблю тебе, й*** с***.
бетсі берон
Ні. Ні-ні-ні. Не роби цього.
Залишся тут, к***, зі мною, чуєш, мала?
едді берон
Шкіра у неї зробилася тонка, ніби пергамент. Тілом пробіг дрож. Її оболонка вже раз у раз змінювалася, демонструючи різні іпостасі, в яких вона побувала у тій попередній місцині (надто розпусні, убогі та ганебні, щоб їх тут згадувати), а далі пішли різні майбутні іпостасі, сягнути яких їй уже, на жаль, не судилося: дбайливої матері; вправної пекарки, якій удавався чудовий хліб та всіляке печиво; розважливої парафіянки; поважної, лагідної бабусі, оточеної виплеканими у чистоті нащадками, які прикипіли до неї душею.
роджер бевінс ііі
А тоді пролунав вогнезвук, пов’язаний із явищем спалаху світлоречовини, — давно знайомий, та все одно моторошний, аж мороз дер по спині.
ганс воллмен
І вона пішла.
роджер бевінс ііі
Навколо дощем опав на землю її зношений і не надто запашний одяг.
ганс воллмен
Містер Берон аж завив з горя і видав приголомшливу тираду зі самої лише брутальної лайки, а тоді, хоч і не надто охоче, піддався й сам, бо через нестримну любов до дружини навряд чи міг учинити інакше; втім, спалах світлоречовини був у його випадку не сліпучо-білий, як зазвичай, а радше тьмяно-сірий.
роджер бевінс ііі
Долі опав його одяг, пропахлий тютюном, потом і віскі.
ганс воллмен
І програма верхогонів, і якась непристойна карикатура.
роджер бевінс ііі
CII
Раптом мені впало у вічі, що вигляд у містера Бевінса якийсь не дуже добрий.
Шкіра у нього була тонка, мов пергамент. Тілом побіг дрож.
ганс воллмен
Так багато спогадів, просто повінь якась…
Мені пригадався один ранок. Ранок мого…
Ранок, коли я…
Я бачив тоді Ґілберта. У пекарні.
Так. Авжеж, бачив.
Боже мій!
Він був… о, це найболючіше! Він був не
