Червоно-чорне - Святослав Липовецький

Я смертю вирізьбив: ти стань і прочитай — Одне святе є в світі — кров людей хоробрих, Одні живуть могили — вірних Батьківщині. Юрій Липа

Юрій Липа на початку XX століття був відомий українській Одесі як син лікаря та письменника, одного з організаторів «Братства тарасівців», члена Директорії УHP та одного з авторів першої Конституції УНР — Івана Липи. У 1917 році, в сімнадцятилітньому віці він вступить до Гайдамацької дивізії та візьме участь у боях проти більшовиків на вулицях Одеси.

У 1920-х Юрій Липа стане відомим як студент медицини Познанського університету, випускник школи підхорунжих та школи політичних наук Варшавського університету.

У 1930-х він на повен голос заявить про себе як поет, який не лише пише, але й організовує навколо себе мистецьке середовище. Саме він був організатором літературних груп «Варяг» і «Танк», журналу «Ми».

На зламі 1930-1940-х Липа прославився як теоретик української геополітики. Тоді він опублікував знамениту трилогію: «Призначення України» (1938) «Чорноморську доктрину» (1940) та «Розподіл Росії» (1941). У Варшаві разом з кількома професорами-українцями Юрій Липа створить Український Чорноморський Інститут.

Під час II Світової війни він буде відомим не лише серед українців. У 1943-му, коли нацисти почнуть загравати з різними національностями, його привезуть до Берліна, де запропонують очолити маріонетковий уряд України. Але Липа повернеться до Варшави. Цього ж року отримає ультиматум від Армії Крайової покинути Польщу.

В час, коли військо та мирне населення масово втікало на Захід, Юрій Липа із дружиною та двома доньками оселяться на Львівщині. Тут він буде лікарем куреня УПА «Переяслави». Завдяки його праці «Ліки під ногами», націоналістичне підпілля даватиме раду із численними хворобами та пораненнями.

В серпні 1944 року енкаведисти просто із медичним приладдям забрали Липу з дому, а через три дні тіло лікаря було знайдене за чотири кілометри від власного будинку, по-звірячому пошматоване штик-ножами та медінструментами.

Юрію Липі вдалося сповна реалізувати своє призначення у різних іпостасях, а відтак його «Призначення» залишається не просто поезією, а свідченням непростого життєвого шляху автора:

Коли прийшла пора і ти дозрів У муках днів, у боротьбі з собою, Як образ берегів в імлі, на морі, — В одній хвилині з’явиться тобі Твоє призначення земне і зміст. То лиш приходить раз, але назавжди. Не стерти образу цього тобі, Ти не втечеш, дивись вперед — і знай: Одно тобі зосталось тільки: жити ним, І сповнитися ним, воно — від Бога. Як же ж не вчув призначення свого, — Ти ще не жив, і ще не вартий вмерти. 73. Мати Йосифа (Олена Вітер)

В Єрусалимі, на Почесній стіні Праведників, вписано ім’я Матері Йосифи (в миру Олени Вітер) — ігумені монастиря Студиток. Її ім’я згадується не лише на стіні Праведників світу, але й на сторінках поезій відомого письменника Тодося Осьмачки:

Крики чорні, крики птиці в рідній, бідній стороні разом з голосом черниці не забути вже мені...

А далі буде цілий ряд поезій, присвяченій черниці, з якою поет познайомився на курорті в Криниці, влітку 1942 року. Там вони випадково опиняться поруч за обіднім столом. Осьмачка пропонуватиме Матері Йосифі ще раз зустрітись, а після її відмови влаштує серенади з гітарою під вікном монахині. Наступного ранку, так і не розпочавши лікування, Йосифа покине Криницю й повернеться до Львова.