Червоно-чорне - Святослав Липовецький

Грицай і Маївський були посмертно відзначені Золотим Хрестом Заслуги УПА. Їхня смерть на території Чехословаччини у грудні 1945 року була однією із найбільших втрат для націоналістичного руху, адже Дмитро Грицай-«Перебийніс» був військовим референтом у Проводі ОУН та очолював Головний військовий штаб УПА, а Дмитро Маївський-«Тарас» був референтом пропаганди в Проводі Організації.

Два очільники ОУН мали завдання добратися до Німеччини, де відбувалася конференція Закордонних частин ОУН, але на чесько-німецькому кордоні натрапили на прикордонників. Маївський застрілився, а Грицай віддався у руки поліції, щоб через тюремну охорону подати на волю вістку про їхню долю. А через три дні, напередодні передання його у руки радянським спецслужбам, покінчив життя самогубством, повісившись у тюремній камері.

Ці дві постаті творили легенду визвольного руху у 1930-х роках. Саме Дмитро Грицай, випускник школи підхорунжих польської армії та студент математично-фізичного факультету Львівського університету, був військовим референтом Крайової Екзекутиви. Грицай, чи не найдовше з українців, був в’язнем Берези — два роки, при визначеному польською владою піврічному терміні. Ще перед тим він мав досвід ув’язнення й у польських тюрмах. Навіть у тих місцях Дмитро, який використовував козацькі псевдоніми («Бук», «Дуб», «Палій», «Перебийніс», «Сірко») належав до підпільного проводу українських в’язнів. Грицаю належить організація перших військових вишколів, написання «Бойового правильника піхоти», проведення перших збірних присяг упівців та, зрештою, організація українського повстанського війська. Перефразовуючи Наполеона, «Перебийніс» неодноразово стверджував, що «щоб зробити революцію і зорганізувати підпільну армію, потрібно трьох речей: грошей, грошей, грошей!».

На момент смерті генерал-хорунжого УПА Дмитра Грицая-«Перебийноса», його дружина виховувала трьох синів.

Дмитро Маївський проявив себе в іншій ділянці революційної боротьби — випускник вчительської семінарії, який пройшов польські в’язниці, організаційні щаблі у краї та участь в похідних групах — Дмитро («Косар», «Курган», «Ом», «Тарас») стає політичним референтом ОУН. Втім, будучи й редактором підпільних видань, Маївський прославився не лише у володінні пером та словом — йому судилося стати одним із основних ворогів гестапо.

Події відбувалися у листопаді 1942 року. На той час ряд провідних членів Організації, в тому числі й Дмитро Грицай, опиняться в руках гестапо. Подібна доля чекала й Маївського, який потрапив в оточення нацистів на одній із конспіративних квартир. В критичній ситуації «Тарас» застрелив двох офіцерів, які саме прибули з Берліну, та, вистрибнувши через вікно, із важким пораненням у живіт зумів втекти з місця пригоди. Лють нацистів обернулася в масові розстріли українських в’язнів у Львові та Чорткові, а по всій Галичині було організовано облави. В цей час Маївський лежав у лікарні в містечку Бібрка, під Львовом, а на дверях в його палату висів напис «Nur fur Deutsche» («лише для німців»). А вже за три тижні він знову поринув у підпільну боротьбу.

Ще через два роки Дмитро Маївський представлятиме воюючу Україну на підпільних переговорах із радянським полковником держбезпеки. І хоча тривалі перемовини не дадуть якогось видимого результату, це становитиме ще одну історію про пошуки націоналістами виходу зі складної ситуації, в якій опинилась українська нація.

Олекса Гасин народився у 1907 році. Цей рік дав українському підпіллю Романа Шухевича та Гриця Пісецького, Дмитра Данилишина та Олега Кандибу-Ольжича, Дмитра Грицая та Зенона Коссака. Ця генерація дала перших бойових, а згодом й військових референтів ОУН, шефів штабу УПА та трьох генералів цієї особливої армії.

Всіх їх об’єднував не лише юнацький пластовий вишкіл, але й те, що народжені в 1907 році останніми потрапили під обов’язковий призов до польського війська, що відбувся у 1928 році. Зенон Коссак, Роман Шухевич, Олекса Гасин та Дмитро Грицай як студенти університетів були тими, котрі мали змогу пройти офіцерські військові школи. Саме цей досвід дозволив їм спочатку творити бойові відділи в ОУН, згодом активно влитись в боротьбу за Карпатську Україну, а пізніше організовувати Дружини Українських Націоналістів (ДУН) та, власне, й УПА. Щоправда, «політично неблагонадійні» Шухевич та Коссак так і не отримали офіцерського звання — їх було переведено у звичайні роди військ. Зате Олекса Гасин — майбутній шеф Головного Військового Штабу УПА — став одним із небагатьох випускників польської школи підхорунжих, що закінчив її з відзнакою.

Традиційно для своїх ровесників Гасин відбув термін у польських в’язницях та Березі Картузькій, але в подальшому йому доведеться знову заглибитись у військову справу — полковник Коновалець викличе його до себе й за кордоном Олекса Гасин стане співавтором разом із Коновальцем першого «Військового підручника».

В 1940-х буде активна участь у бандерівському підпіллі, арешт нацистами та визволення Службою Безпеки (СБ) ОУН. Саме Олекса Гасин брав участь у створенні на Галичині Української Народної Самооборони (УНС), яка пізніше стала відома як УПА «Захід». В певний час він очолить УПА «Захід», але Шухевич покличе його на шефа Штабу УПА та члена Проводу ОУН.

Згадуючи Гасина, останній Командир УПА, Василь Кук, характеризуватиме його «людиною прямою, щирою, нелукавою, ввічливою й товариською, яшму чужим було амбітне себевивищування або самопропихання „у вожді“. Був він людиною дії, але поміркованою, врівноваженою, навіть дещо консервативною, без великого зацікавлення теоретичною філософією. Був він практичним реалістом, і такою була його діяльність на посту військового референта Крайової Екзекутиви ОУН, Проводу ОУН та члена й шефа Головного Військового Штабу УПА».

Ще перед тим трапиться інцидент, який мало не вартуватиме Олексі