Червоно-чорне - Святослав Липовецький
При цій нагоді варто згадати, що Служба Безпеки ОУН надзвичайно строго підходила до будь-яких дисциплінарних порушень й неодноразово видавала смертний вирок. Сам Микола Арсенич був людиною надзвичайно вимогливою й холоднокровною. Коли у 1947 році бункер, де він знаходився із дружиною, оточили працівники МДБ, то Арсенич застрелив дружину, підпалив документи й пустив собі кулю в скроню.
Шеф Штабу УПА Олекса Гасин-«Лицар» також покінчив життя самогубством. Це відбулося 31 січня 1949 року, недалеко від будинку головної пошти у Львові. Того дня він направився до Львова відвідати своїх дітей, які переховувалися у чужих людей. Але, побачивши переслідувачів, при невдалій спробі втечі, застрелив себе. При обшуці речей Гасина-«Лицаря» було знайдено написаний на цигарковому папері грипс до дружини: «Кохана, будемо разом, і тоді стільки будемо думати про нашу дальшу долю...».
Наступного року Ольгу Гасин буде засуджено на 10 років ув’язнення.
76. 5 кілограмів паперу та вишневе деревоНіл Хасевич є одним із найталановитіших українських художників 1930-1940-х років. За життя його твори виставлялися у Львові, Празі, Берліні, Чикаго та Лос-Анжелесі. А в студентські роки за свої роботи «Прачки» та «Мазепа» відзначався почесною премією «Vaticana» Варшавської академії. Ще до II Світової війни вийшли два альбоми із творчістю Хасевича — у Варшаві «Книжкові знаки Ніла Хасевича» та в Філадельфії «Екслібрис Ніла Хасевича».
Відомий випускник Варшавської академії сам прокладав собі нелегку дорогу у житті. Будучи тринадцятилітнім хлопцем, він на підводі потрапив під потяг. Матір на місці загинула, а Ніл втратив ногу. Але не зневірився — сам собі вирізав дерев’яний протез, а за гроші, які йому виплатила залізниця, розпочав навчання у Варшаві.
Поміж іншого, Ніл став членом мистецького гуртка «Спокій», а його товариш по гуртку Мегик згадував: «...невеличкого зросту, бідно вдягнений хлопчина, з палицею в руці, бо замість лівої ноги — дерев’яна, закінчена грубим патиком, примітивна, власної роботи протеза... Пильно вчиться і неймовірно матеріально бідує. З дому від батька не одержує нічого, бо там не менша біда...».
А все ж, Ніл Хасевич доб’ється слави та визнання, але з початком війни вибере шлях підпільника. «Зот», «Бей», «Левко», «Рибалка», «333», «Старий» — псевдоніми, якими послуговуватиметься Хасевич, створить безліч дереворитів на визвольну тематику, його руці належатимуть ескізи нагород та бофонів — грошей українського підпілля. Невтомний художник також буде відзначений Золотим Хрестом Заслуги й буде обраний до УГВР, як представник від інтелігенції, хоча увесь час Хасевич знаходитиметься в строгій конспірації. А від криївки до криївки його перевозитимуть на велосипеді.
Після того, як у 1951 році гравюри Хасевича потрапили на очі делегатам Генеральної Асамблеї ООН, з Москви надійшов наказ знайти і знищити Хасевича. На нього вийшли завдяки зашифрованим документам, які виявили в одному з бункерів. Там йшлося про заготовлені 5 кілограмів паперу та вишневе дерево для праці. Поміж іншого було вказано хутір на Рівненщині, де перебував митець.
Ще того ж, 1951 року Хасевич писав у листі: «Поки залишатиметься бодай одна крапля моєї крові, я буду битися з ворогами свого народу. Я не можу битися з ними зброєю, але я б’юся різцем і долотом. Я, каліка, б’юся в той час, коли багато сильних і здорових людей у світі навіть не вірять, що така боротьба взагалі можлива... Я хочу, щоб світ знав, що визвольна боротьба триває, що українці б’ються... Така моя думка, думка рядового підпільника. Слава Україні!..».
Коли у 1952 році енкаведисти підірвали бункер, в якому знаходився Хасевич, то в руках у нього був автомат...
77. РЗЗПоміж собою оунівці називали цю структуру як «ер тридцять три», а насправді мова йшла про референтуру зовнішніх зв’язків (РЗЗ). Її організатором став Микола Лебідь — знакова й легендарна постать у націоналістичному русі. Попри велику конспіративність РЗЗ, в історії націоналістичного руху залишилася низка небуденних спогадів з діяльності референтури та її яскравих представників.
От, наприклад, виходець із карпатського села Верхнє Синьовидне — Кость Цмоць, відомий під псевдонімами «Юра» та «Модест». Поміж іншого він був й одним із провідних членів СБ (Служби Безпеки) і прославився в дуже своєрідній ділянці: Кость Цмоць «спеціалізувався» на втечах із в’язниць. Двічі він потрапляв до рук НКВС-МБД і двічі втікав з тюрем Стрия та Дрогобича.
Але особисті втечі — це одне, а визволення із в’язниць провідників Організації — це щось зовсім інше. Отримавши наказ від Романа Шухевича, «Модест» розробляє план визволення із львівської в’язниці «на Лонцького» Дмитра Грицая-«Перебийноса» та Ярослава Старуха-«Стяга». Бойовики, на чолі із Костем, в мундирах німецьких органів безпеки, пред’явили в’язничній адміністрації письмове розпорядження «видати на переслухання до головного корпусу гестапо арештованих Дмитра Грицая і Ярослава Старуха». А через кілька місяців, у квітні 1943 року, за таким же сценарієм «Модест» визволить із рук нацистів шефа Головного Штабу УПА Олексу Гасина-«Лицаря».
Наказ Проводу — відійти на Захід — Кость Цмоць не виконав, щоправда відправив свою дружину Марію, яка була рідною сестрою Василя Біласа. Ще якийсь час він займався безпекою радіостанції «Вільна Україна»,