Червоно-чорне - Святослав Липовецький

Ми все погоджувалися з тим фактом, що енкаведисти мали перевагу над нашим тілом, вони його нівечили до жахливих форм. Але часто людини не зламали, людина не дала того, чого вимагав ворог. З якою ми не раз материнською увагою й ніжністю витирали гнилу смердючу матерію на збитому тілі, яка зжирала тіло до кості. Не раз вносили таке знівечене тіло до камери на коці, делікатно, щоб, бува, — не стрясти, не завдати ще більшого болю.

Такого одного принесли в нашу камеру у Замарстинівській тюрмі у Львові, який не мав сили говорити. Рухав пальцем руки й писав букви, які було тяжко відчитати, але врешті вийшло «Яне зрадив». Скатований був при повній свідомості, бо коли хтось із нас сказав: «Слава тобі, герою!», він почув і його очі повеселішали. Коли ми хотіли довідатися його прізвище, він уже не мав сили навіть ворушити пальцем і тихо, без стогону, заснув навіки.

Івана Климіва в ОУН знали під псевдом «Легенда». Він загинув у 33 роки. А до того часу прославився як Крайовий Провідник ОУН на Північно-Західних Українських Землях та Матірних Українських Землях, як організаційний референт Проводу ОУН та міністр політичної координації Українського Державного Правління. А ще перед тим він провів кілька років у польській в’язниці та концтаборі.

Це він на початку війни інформував Провід про те, що членство Організації в краї сягнуло позначки 20 тисяч членів, йому належала розбудова організаційної сітки на Волині. Про нього писали, що «в одному тижні він міг бути у Кракові, Холмі, Луцьку, Кам’янці-Подільському, у Львові і знову в Кракові, де звітував Степанові Бандері про ситуацію в Україні. Як Крайовий Провідник ОУН за часів першої московської окупації Західніх Земель України — майже ввесь час перебував в Україні. А любив він особливо Волинь...».

Посмертно Іван Климів підвищений до ступеня генерала-політвиховника як перший організатор і політвиховник відділів Української Повстанської Армії, відзначений Золотим Хрестом Заслуги У ПА.

Климів загинув у Львові 4 грудня 1942 року від рук одного із найжорстокіших гестапівських садистів — Вірзінга. Після довгих катувань він помер у в’язниці, а легенда оповідає, що останніми словами Івана Климіва-«Легенди» були: «Я вже вам сказав, що називаюся Климів-Легенда і нічого більше не скажу. Ви, бандити, окупували Україну і грабуєте, тому з вами говорити не буду».

В тюремній поодинці я пізнав Івана ближче. Це була людина непересічної енергії і чину. В камері він не дармував ані хвилини. З пам’яті писав довгі лекції на історичні й ідеологічні теми. Зорганізував курси українознавства, організаційного вишколу, засад конспірації, пізнання ворога — московського комунізму й ідеології українського націоналізму.

Задум був великий, а ще більші труднощі, бо ж це відбувалося в тюрмі, приходилося писати зернятком олівця на паперцях до тютюну. Все це Климів писав у кількох примірниках і передавав до інших камер для вивчення. Для певности, чи друзі вивчали матеріял, він часто приступав до першого-ліпшого із них під час прогулянки і ставив питання.

Зміст лекцій був для кожного зрозумілий, а метода контролю була цілком успішна. За це друзі недолі могли бути йому тільки вдячні.

На протязі мого життя я не стрічав ні разу такого друга, щоб мав стільки багатющого матеріялу в пам’яті. Це направду була «ходяча енциклопедія». Він не тільки пам’ятав усі історичні дати, назви, історичні постаті, а подавав довші цитати з рефератів, із статтей д-ра Д. Донцова. Знав історії всіх політичних судових процесів ОУН і пам’ятав велике число засуджених. Від других вимагав багато, але від себе давав іще більше. Не диво, що всі його любили й шанували. В житті і своїх чинах примінював засади християнської моралі. Знав добре Святе Письмо й часто містив цитати з Євангелії у своїх лекціях. Він був переконаний, що боротьба українського народу за свою волю є свята, бо ми боремося за права, дані нам, як й іншим народам — Богом.

Кожного ранку й вечора, після нашої спільної молитви, Іван Климів клякав при ліжку, схиляв голову й молився. Особливо ранішня його молитва тривала майже годину Не опускав нагоди відвідувати тюремну каплицю й часто сповідався, коли приїжджав наш капелян, о. Кладочний.

Під ту пору було ще багато націоналістів, які до релігії ставилися інертно, а до релігійних практик байдуже. Але приклад Климова мав на нас шляхетний вплив. Були часті дискусії на релігійні теми, й на тому дуже користали друзі, черпаючи для себе духовий корм із прикладів Івана Климова, Крайового Провідника ОУН Степана Бандери, Романа Шухевича й тих, які ще й сьогодні живуть. «Людина, яка не вірить в Бога, — казав Іван, — уподібнюється до звірини».