Маленькі чоловіки - Луїза Мей Олкотт

Томмі до того нерозважливо витрачав свої доходи, що пан Баер визнав за необхідне втрутитися й подарував йому скарбничку. Це був бляшаний будиночок з ім’ям власника над дверима й високою трубою, в яку слід було опускати монети. Вийняти їх звідти було неможливо, й вони могли тільки спокусливо дзвеніти всередині – доти, поки власник не відмикав випускну двірку в підлозі.

Вага будиночка збільшувався так швидко, що Томмі вже почав мріяти про покупку на свій капітал всяких нечуваних коштовностей. Він вів рахунок доходам, бо йому дозволили відкрити касу, коли в ній набереться п’ять доларів, але з умовою витратити їх розумно.

Томмі не вистачало всього одного долара, й коли він нарешті отримав його від пані Джо за чотири дюжини яєць, то прийшов у невимовний захват і прибіг на тік, щоб показати блискучі монети Нету, який теж збирав кошти – на скрипку.

– Ех, якби вони були моїми! – сказав Нет, пильно дивлячись на скарб Томмі. – Я доклав би їх до моїх трьох доларів і тоді зміг би скоро купити собі скрипку.

– Гадаю, що зможу тобі позичити, – сказав Томмі, підкидаючи монети. – Бо ще не вирішив, що на них купити.

– Ідіть швидше до струмка! – крикнув хтось з хлопчиків. – Ден зловив велику змію!

– Ходімо! – сказав Томмі й, поклавши монети на стару віялку, побіг разом із Нетом.

Змія була дуже цікава, тож спочатку вона, а потім полювання на кульгаву ворону та її полон так поглинули увагу Томмі, що він і думати забув про свої капітали. Згадав про них тільки ввечері, лягаючи в ліжко.

«Ну, нічого, хай полежать, – подумав він, – адже ніхто, крім Нета, не знає, куди я їх поклав».

На наступний ранок, коли діти зібралися в класі, Томмі, захекавшись, вбіг до кімнати й крикнув:

– Хто взяв мій долар?

– Який долар? – запитав Франц.

Томмі пояснив, у чому річ, і послався на Нета, який підтвердив його слова.

Усі оголосили, що нічого не знають про зниклий долар і стали підозріло поглядати на Нета. Хлопчик у відповідь стривожено позирав на товаришів.

– Але ж хтось взяв його, – сказав Франц, а Томмі стиснув кулаки й крикнув:

– Якщо я дізнаюся, хто злодій, то він такого від мене отримає, що довго цього не забуде!

– Заспокойся, Томмі, ми знайдемо його, – сказав Ден тоном хлопця, який точно каже, що каже.

– Може, якийсь волоцюга ночував на току й підібрав їх, – припустив Нед.

– Ні, Сайлес не дозволив би йому спати там. Та волоцюга й не став би шукати гроші на віялці, – заперечив Еміль.

– А чи не сам Сайлес взяв їх? – припустив Джек.

– Не може такого бути! Сайлес такий чесний, він ні за що не візьме нічого чужого, – заступився за Сайлеса Томмі.

– Хто б це не був, йому краще зізнатися одразу, ніж чекати, поки його викриють, – запропонував Демі, глибоко вражений ганьбою, що падала на всю школу.

– Я бачу, що ви всі підозрюєте мене! – вигукнув Нет, почервонівши.

– Ти один знав, де лежать гроші, – завважив Франц.

– Я не винен… Я не брав їх… Кажу вам, що я їх не брав, не брав!..

– Тихіше, тихіше, мій хлопчику! – сказав, входячи в клас, пан Баер. – Що означає весь цей гамір?

Томмі почав розповідати про те, як у нього пропали гроші, й чим далі він говорив, тим серйознішим ставало обличчя пана Баера: попри всі свої недоліки й часом ризиковані пустощі, хлопчики досі були бездоганно чесними.

– Сідайте на свої місця, – сказав він і коли всі затихли повільно заговорив, переводячи очі з одного обличчя на інше з таким сумним виразом, що витримати цей погляд було набагато важче, ніж отримати найсуворішу догану.

– Ну, хлопчики, – сказав він, – тепер я поставлю кожному з вас тільки одне запитання й попрошу дати на нього правдиву відповідь. Я не лякатиму вас покараннями або вивідувати правду якимись іншими способами: в кожного з вас є совість, і вона підкаже вам, як слід вчинити. Зараз ще є час зізнатися й виправити ситуацію. Я можу пробачити того, хто не витримав і піддався спокусі, але не брехуна. Не додавайте до крадіжок брехні – зізнайтеся відверто, й ми постараємося пробачити й забути це.

Він зупинився на хвилину: в кімнаті стояла така тиша, що можна було б розчути легкий стукіт від падіння шпильки. Потім пан Баер став звертатися із запитанням до кожного хлопчика по черзі й отримував від усіх одну й ту саму відповідь. Всі без винятку червоніли, тому це не могло служити ознакою провини, а деякі з молодших хлопчиків до того перелякалися, що тремтіли з голови до ніг, хоч їхня невинність була очевидною.

Коли черга дійшла до Нета, голос пана Баера пом’якшав: бідний хлопчик здавався таким нещасним, що вчителю стало шкода його. Він вважав Нета винним і хотів позбавити його можливості брехати, змусити чесно зізнатися у своїй провині.

– Ну, мій хлопчику, тепер кажи мені правду. Ти взяв ці гроші?

– Ні, сер, – і Нет благально подивився на пана Баера.

Хтось ззаду закашляв.

– Перестаньте! – крикнув пан Баер, грюкнувши по столу й строго глянувши в той бік, звідки пролунав звук.

Там сиділи Нед, Джек та Еміль. Перші двоє дивилися зніяковіло, а Еміль крикнув:

– Це не я, дядьку! Я вважав би ганебним бити лежачого!

– І це дуже добре з твого боку, – сказав Томмі, якого сильно засмутила метушня, піднята через його нещасний долар.

– Перестаньте розмовляти, – зупинив їх пан Баер і, коли все затихло, спокійно сказав:

– Мені дуже шкода, Нете, але все говорить проти тебе, а твій колишній недолік мимоволі змушує нас сумніватися в тобі, й ми не можемо довіряти тобі так, як довіряли б, якби ти ніколи не брехав. Не думай, втім, що я звинувачую тебе в крадіжці. Я не покараю тебе доти, поки не буду цілком впевнений, що ти справді винен. І розпитувати тебе я більше не буду. Нехай все вирішуватимеш ти та твоя совість. Якщо ти винен, прийди до мене в будь-який час і відверто в усьому зізнайся. Я прощу тебе й допоможу тобі загладити твою провину. Якщо ж ти не винен, правда все одно знайдеться, і тоді я перший попрошу в тебе вибачення за свої сумніви, й із радістю відновлю твоє добре ім’я в очах всієї школи.

– Я не брав цих грошей! Я не брав їх! – ридаючи, прошепотів Нет і закрив обличчя руками, бо вже не міг винести недовірливі й неприязні погляди товаришів.

– Сподіваюся, що так, – сказав пан Баер і трохи