Маленькі чоловіки - Луїза Мей Олкотт

стілець ближче до дивана, на якому професор відпочивав після довгої денної роботи у своїх садках. – А в мене є ще доказ хорошого впливу Бесс. Нен терпіти не може шити, але з любові до неї кілька годин поспіль шила якийсь незвичайний мішок, в який хоче покласти дюжину наших кращих яблук і піднести їх під час церемонії прощання своєму кумиру. Я похвалила її за те, що вона старанно працює, а вона сказала: «Я люблю шити для інших, а шити для самої себе – безглуздо!». Ну ось я й вирішила цим скористатися й дати їй зшити кілька сорочок і фартушків для дітей пані Карні. Нен така великодушна, що це буде для неї не працею, а задоволенням.

– У наше століття шиття втрачає популярність, моя дорога.

– Дуже шкода. Але мої дівчатка займатимуться шиттям. Я навчу їх всього, що знаю сама. Це не завадить їм вивчати алгебру, латинь та інші науки. Емі розраховує дати Бесс найкращу освіту, але в маленької принцеси вже трохи поколотий вказівний пальчик, а в її матері зберігається кілька зразків її роботи. Емі цінує їх набагато більше, ніж безносу пташку, яку Бесс виліпила з глини для батька і якою той так пишається.

– У мене теж є доказ впливу принцеси, – сказав пан Баер, дивлячись на пані Джо, яка пришивала ґудзик. – Джеку жахливо неприємно, що вона ставить його в одну лінію з Недом і Надутим Качаном. І ось він недавно прийшов до мене й попросив звести йому бородавки спеціальною маззю. Я вже кілька разів пропонував йому припекти їх, але він все не погоджувався. Тепер зважився – в надії, що розбірлива дівчинка нарешті подасть йому руку.

Поки пані Баер сміялася над цією розповіддю, до кімнати зайшов Надутий Качан та запитав, чи можна йому подарувати принцесі цукерки, які йому прислала мама.

– Бесс не дозволяють їсти солодке. Але якщо ти подаруєш їй ось цю милу коробочку й червону цукрову троянду, то, напевно, отримаєш її симпатію, – відповіла пані Баер, яка зраділа такому пориву великодушності з боку хлопчика, який рідко ділився з ким-небудь своїми ласощами.

– А вона не з’їсть троянду? Я не хочу, щоб вона захворіла, – сказав Надутий Качан. Він жадібно глянув на апетитну цукерочку, але все-таки поклав її в коробочку.

– Ні, Бесс не доторкнеться до неї, якщо я скажу, що на цю троянду можна тільки дивитися. Вона буде довго берегти її, але ні за що не спробує. А ти так міг би?

– Чому ж ні? Адже я набагато старший за Бесс! – з обуренням вигукнув хлопчик.

– Добре, тоді спробуймо. Поклади свої цукерки ось в цей пакет, і подивимося, скільки часу вони там пролежать. Перерахуймо їх: два сердечка, чотири червоні рибки, три конячки з ячмінного цукру, дев’ять мигдалинок і дюжина шоколадних пиріжечків. Згоден?

– Згоден, – зітхнувши, відповів Надутий Качан, поклавши заборонений плід у кишеню. Потім він узяв коробочку з трояндою й відніс її Бесс, яка усміхнулася, отримавши подарунок, і дозволила Надутому Качану пройтися з нею навколо саду.

– Серце нарешті отримало перемогу над шлунком, – сказала пані Баер, коли діти пройшли повз вікна. Обличчя хлопчика сяяло від задоволення, а Бесс з інтересом розглядала цукрову троянду, хоч отримати справжню, запашну їй було б набагато приємніше.

Коли пан Лорі приїхав за своєю маленькою дочкою, весь будинок здригнувся від жалібних криків. Прощальні подарунки градом посипалися на неї. Сувенірів було так багато, що пан Лорі вже почав говорити щось про оренду великої коляски для їх перевезення в місто.

Кожен подарував маленькій принцесі щось зі світу своїх захоплень. Тому було дуже складно покласти поруч білу мишку, солодкий пиріг, колекцію мушель, яблука, кролика, великий качан капусти для нього, пляшечку з рибками й величезний букет.

Прощання було надзвичайно зворушливим. Принцеса сіла в залі на стіл, а всі піддані оточили її. Вона поцілувала двоюрідного брата й сестру, а потім стала подавати руку хлопчикам, які тихенько цілували її й говорили що-небудь ласкаве й ніжне, бо навчилися не соромлячись проявляти свої почуття.

– Вертайся скоріше, мила моя крихто, – сказав Ден і прикріпив до її капелюшка найкрасивішого зеленувато-золотистого жучка.

– Не забувай мене, принцесо, – сказав Томмі, погладжуючи її волосся.

– Я сподіваюся, що буду у вашому будинку наступного тижня, тож знову побачу тебе, Бесс, – сказав Нет, знаходячи розраду в цій думці.

– Тепер ти дозволиш мені потиснути тобі руку? – запитав Джек, простягаючи їй свою, на якій вже не було бородавок.

– Ось тобі ще два новеньких свистки на пам’ять, – сказали Дік і Доллі, подаючи їй два свистки, навіть не здогадуючись, що колишні сім поглинула кухонна піч.

– Моя люба! Мій скарб! – вигукнула Нен, гаряче обіймаючи Бесс. – Я сьогодні ж почну вишивати тобі закладку для книжок, а ти повинна зберегти її назавжди.

Але найбільш зворушливо прощався з принцесою бідний Біллі. Думка про те, що вона їде, була нестерпною для нього: він кинувся перед нею на коліна і, притискаючи до себе її голубенькі черевички, з відчаєм вигукнув: «Не їдь! Будь ласка, не їдь!».

Цей порив так сподобався принцесі, що вона схилилася над головою бідного хлопчика, поцілувала його і ніжно промовила:

– Не плач, бідний Біллі! Я сколо знову плиїду!

Ця обіцянка й поцілунок втішили Біллі, обличчя якого засяяло від незвичайної честі, яка випала на його долю.

– І мене!.. І мене!.. – закричали Дік і Доллі, вважаючи, що їх відданість теж заслуговує нагороди. Решта хоч і мовчали, але, безсумнівно, думали те ж саме.

– Добле, я поцілую всіх, – сказала принцеса, простягаючи руки.

Хлопчики оточили свою маленьку подругу, й деякий час не було видно нічого, крім верхівки її капелюха. Щічки дівчинки так розчервонілися, що вона стала схожа на троянду. Нарешті тато виручив її, і вона поїхала, всміхаючись і махаючи ручками, а хлопчики кричали їй услід, поки вона не зникла з очей:

– Приїжджай швидше! Приїжджай швидше!..

Усі шкодували про її від’їзд. Кожен відчував, що став краще завдяки близькості до такого милого, витонченого ніжного створіння. Маленька Бесс зуміла пробудити в хлопчиках лицарські почуття любові, захоплення й побожної відданості.

XIV. Дамон та Піфій

Пані Баер не помилилася: затишшя було лише тимчасовим, в повітрі вже відчувалося щось недобре, й через два дні після від’їзду Бесс стався все-таки вибух, який дощенту зруйнував спокій у Пламфілді.

Першопричиною стали кури Томмі. Якби вони не несли стільки яєць, він не зміг би виручити від їх продажу так багато грошей. Гроші – корінь зла, але, на жаль, настільки корисний, що без нього так само важко