Дочка Медічі - Софі Періно

Цікаво, що ж це за новини? На порозі з’являється Карл. Баронеса назвала його «похмурим». Так можна описати обличчя двох кардиналів, але аж ніяк не вигляд мого брата. Він убитий горем.

— Пані,— він зупиняється перед матір’ю і бере її за руки,— я волів би, аби цю звістку приніс хтось інший, але я не міг цього дозволити — такі новини мають повідомити родичі.

Обличчя матері стає білим, як полотно.

— Наша сестра Єлизавета померла під час пологів.

Усі фрейліни одночасно скрикують від жаху.

— Ні,— вперто заперечує мати,— це неможливо. Перша половина терміну її вагітності ще не минула.

— Може й так, але її час вийшов,— Карл плаче, притискаючись губами до рук матері.

Мати дивиться повз нього, у бік кардинала Лотаринзького.

— Ваша величносте,— каже він,— з Іспанії надійшла звістка про те, що королева народила завчасно й померла невдовзі після своєї новонародженої доньки-інфанти.

— Тільки не Єлизавета! Тільки не Єлизавета! — у розпачі кричить мати. Стискаючи одне одного в обіймах, вони з Карлом здригаються від ридань.

Я налякана, більше налякана, ніж сумна. Я майже не знала Єлизавету, але я знаю матір. Вона сильна й непохитна, немов камінь. Бачити її в такому стані дуже незвично й жахливо. Здається, не лише я це відчуваю. Навколо мене ридма ридають фрейліни. Загальна пригніченість привертає увагу матері. Вона піднімає голову з грудей Карла. Відступивши на крок, вона рішуче витирає сльози.

— Пані,— вона плескає в долоні,— така поведінка недоречна.

Цікаво, чи має вона на увазі нашу поведінку, чи збентежена власною слабкістю?

— Превелебні, я доручаю вам підготовку до заупокійної меси за королевою Іспанії. Упевнена, це принесе втіху всьому двору,— вона торкається руки Карла.— Ходімо, сину мій, попросимо втіхи в Бога зараз, у моїй каплиці,— вона веде за собою короля, наче дитину. Біля дверей обертається і спокійно каже: — Хай ніхто нас не турбує.

Невдовзі Карл повертається. Він мовчить, але визнає мою присутність, мимохіть цілуючи мене в маківку. Королева залишається в каплиці. Сонце повільно котиться за обрій, заливаючи все довкола теплим осіннім світлом. Проте мені холодно. У Байонні мати вельми стримано прощалася з Єлизаветою, але впродовж наступних трьох років вони, здається, забули про неприємну зустріч з іспанцями. Спостерігаючи, як маленька пташка дзьобає насіння на підвіконні, я думаю про останній лист матері до моєї сестри, відправлений менше двох днів тому; я згадую, як старанно її величність писала цей лист, як радилася зі своїм лейб-медиком та кухарями, намагаючись розробити найкращий раціон для Єлизавети, на диво гладкої для такого раннього терміну вагітності. Я заздрила цій турботі. Тепер я почуваюся винною через свої дріб’язкові ревнощі.

Нарешті, коли я вже починаю думати, як досидіти до кінця обіду, двері відчиняються. До кімнати заходить мати. Вона має незворушний вигляд. Якби я на власні очі не бачила її відчай, ніколи не здогадалася б про її нещодавню істерику.

— Марго,— каже вона,— ходімо зі мною.

Вона швидко йде вперед — я прямую слідом. Коли ми дістаємося пункту призначення — кабінету для нарад його величності,— я задихаюсь. Мати вривається всередину, не стукаючи. Чоловіки, які сидять за столом, підводяться. На місці залишається один Карл. Його обличчя сумне, очі набрякли від сліз.

— Панове,— мати підходить до короля і спирається на його плече,— дім Валуа зазнав важкої втрати. Проте не можна допустити, аби особиста трагедія стала трагедією політичною. Якщо ми дозволимо, смерть королеви Іспанії може вплинути на нашу війну з протестантами — священну війну, яку я присяглася рішуче продовжувати. Заявляю, що я цього не дозволю.

Чоловіки дуже уважно слухають. Мати озирається довкола, пильно дивлячись на кожного з них.

— Не сумнівайтесь,— веде далі вона,— лідери протестантів уже дізналися про смерть моєї доньки або незабаром дізнаються.

Чути шепіт: очевидно, більшість із присутніх такої ж думки.

— Безперечно, вони пліткують, що її смерть призведе до охолодження стосунків між Францією та Іспанією. Такі балачки висловлюють їхні бажання, а не факти. Нас і Філіпа Іспанського поєднує відданість святій Римо-католицькій церкві.

— Ваша величносте,— каже Рене де Біраг,— король Іспанії вважає себе найревнішим католиком. Він виявляє відверту зневагу до наших спроб придушити повстання єретиків. Якщо він так поводився, коли кровні узи пов’язували його з вашою родиною, тепер, коли цих уз немає, він, поза сумнівом, проводитиме більш непримириму політику.

Усі кивають, і мати також. Суперінтендант фінансів завжди був її улюбленцем.

— Саме так,— каже мати,— ми мусимо знайти причину, що завадить Філіпу засуджувати політику Франції активніше, ніж він зазвичай це робить. Я маю чудову ідею. Філіп повинен одружитися знову. Це не підлягає сумніву. Його єдиний син помер три місяці тому. Якщо він кохав одну принцесу Валуа, він залюбки покохає іншу. Я бажаю, аби четвертою дружиною короля Іспанії стала герцогиня де Валуа.

Я не впевнена, що правильно зрозуміла її, доки всі погляди не звертаються до мене.

— Принцеса Маргарита вродлива, як і її сестра,— веде далі мати, вказуючи на мене, немов на товар, виставлений на ринку.— Вона молода і завжди мала добре здоров’я, тож може народити синів.

Мати має намір відправити мене до Іспанії, аби я зайняла місце Єлизавети! Чоловіки кивають і усміхаються. Я маю відчувати таке ж саме задоволення, що бачу на обличчях радників. Мене часто засмучувало моє становище незаміжньої доньки королеви, якій ніяк не можуть знайти чоловіка. Але цієї миті я здатна думати лише про дві речі: обличчя герцога де Гіза та необхідність цілувати чоловіка, який має спільних дітей з моєю сестрою. Оскільки я вже знаю, до чого призводять поцілунки, думка про те, що я торкатимусь губ, яких торкалася моя сестра, сповнює