Шлюбний договір - Мішель Річмонд

– Причин чого? І ризик чого?

– Нещасних випадків. Тонуть. Труяться. Може, це тільки збіг, але в «Договорі» якось забагато смертей у молодому віці. І якщо хтось втрачає дружину або чоловіка, він або вона швидко створює нову сім’ю з кимось із «Договору».

– Хто, наприклад? – Цікаво, чи може вона чимось підтвердити свої слова.

– Знаєш Дейва і його дружину Керрі?

– Звичайно. Еліс ходить до Дейва раз на тиждень.

– Я знаю.

– Звідки?

Джоанна лише невизначено махає рукою, ніби це справи не стосується.

– І у Дейва, і у Керрі це другий шлюб, – каже вона.

– Їхні перші половинки померли?

– Так. Багато років тому, приблизно тоді, коли ми з Нілом вступили в «Договір».

– Вони ж молоді ще.

– Так. Вони в «Договорі» і познайомилися. Колишні їхні загинули з інтервалом в три місяці. Чоловік Керрі, Тоні, потонув, катаючись на човні по озеру Тахо. – Вона зіщулилася. – А дружина Дейва, Мері, мила вікна на другому поверсі у себе вдома і впала просто на кам’яну доріжку.

– Жахливо, – кажу я. – Але таке, на жаль, трапляється.

– Мері не відразу померла. Певний час лежала в комі. За два місяці Дейв вирішив відключити її від приладів.

Вена на лобі Джоанни знову запульсувала.

– У тебе є докази?

– Дивись, і дружину Дейва, і чоловіка Керрі часто викликали до Фернлі. Ніл сказав мені, що у обох було «неправильне мислення». Ходили чутки, що злочини їм ставили найрізноманітніші: від умисного введення в оману і неправильної інтерпретації засад «Договору» до подружньої зради. Я була на весіллі Дейва і Керрі. Вони швидко одружилися, хоча тоді минуло ще мало часу зі смерті їхніх колишніх. Я раділа за них. Ми з Нілом були новачками, і я ще ставилася до всього захоплено і не думала ні про які збіги. І все ж дещо дивне я помітила.

– Що?

– Ну, все-таки це повинно було бути свято з відтінком смутку – вони обидва нещодавно пережили втрату. І було б логічно, якби хтось сказав кілька теплих слів про покійну дружину і покійного чоловіка. Адже всі присутні були з ними знайомі. Однак про Мері і Тоні немов начисто забули. Стерли з пам’яті.

– Зараз ти звинувачуєш «Договір» уже не просто в погрозах. Це вбивство.

Джоанна відводить погляд.

– Перед тим як я побачила тебе на віллі «Карина», відбулося ще дещо. За кілька місяців до вас у «Договір» вступила одна пара, Елі й Елейн, хіпстери з округу Марін. За дев’ять днів до зборів на віллі «Карина» їхню машину знайшли поряд зі Стінсон-Біч. Я намагалася випитати подробиці у Ніла, але він мовчав. У газетах теж нічого не було. Вони просто зникли. Джейку, незабаром після того, як Елі з Елейн вступили в «Договір», Ніл сказав щось дивне: що вони не підійшли. Не знаю чому. Приємні люди. Ну, може, Елейн трохи розкуто поводилася з чужими чоловіками, але нічого серйозного. Ну, одягалися вони своєрідно, ну, медитаціями захоплювалися, що з того? А коли вони зникли, я згадала про Дейва з Керрі і про всі шлюби всередині «Договору». Я навіть чула, що як у «Договорі» вважатимуть когось стороннього загрозою для пари, то щодо цієї людини буде вжито певних заходів.

Джоанна сидить, відкинувшись на спинку стільця, і потягує лимонад, незрозуміло про що думаючи. Поруч із нами мати і двоє дітей їдять китайську їжу. Дітлахи хихотять над печивом із передбаченнями. Я дивлюся на телефон Джоанни, що лежить на столі між нами.

– Джейку, вони просто зникають, – каже вона, перебираючи пальцями руки.

Рух ледве помітний, але він видає, що Джоанна на взводі.

Кожного разу, коли до мене приходять нові пацієнти, я насамперед намагаюся уявити, які вони в звичайному стані. Усі ми переживаємо різні емоції, ми то схвильовані, то спокійні. Підлітків узагалі хитає туди-сюди, як на гойдалці. І я завжди намагаюся зрозуміти, як людина поводиться в нормальному стані. Тільки так я буду знати, коли вона заведена або, навпаки, пригнічена. Джоанну зрозуміти я поки не можу. Її явно мучить тривога. Я хочу знати, звідки йде цей страх і що стоїть за її словами. Чи це породження хворої уяви, чи їй можна вірити? Я з занепокоєнням дивлюся на телефон на столі. Раптом Ніл дізнається, що ми бачилися?

Джоанна потирає пальцями долоню.

– Раніше вони у тебе були короткі. – Я торкаюся гладенького нігтя.

– Нілу подобається.

Вона розчепірює пальці, ніби модниця, що демонструє манікюр. Безіменні пальці у неї довші за вказівні. Кажуть, є зв’язок між довжиною пальців і схильністю до подружньої зради. Відповідно до одного цілком авторитетного дослідження, якщо безіменний палець довший за вказівний, то людина схильна до невірності. Це якось пов’язано із рівнем тестостерону. Пам’ятаю, коли я це прочитав, то відразу ж подивився на руки Еліс. На щастя, у неї безіменні пальці коротші вказівних.

– Ми повинні побоюватися за свою безпеку?

Джоанна на мить замислюється.

– Так. У «Договорі» ніяк не можуть скласти думку про тебе, і це їх нервує. З Еліс усе простіше. Вона їм або подобається, або ні. І те й інше, можливо, погано для тебе.

– Що ж мені робити?

– Будь обережний, Джейку. Не виділяйся. Ні з ким не сперечайся. Не давай їм приводу думати і тим більше говорити про тебе. Пиши замість того, щоб сказати, говори пошепки, коли можеш, а ще краще – просто кивай. І ні в якому разі не потрапляй до Фернлі.

Джоанна бере сумочку.

– Мені треба йти.

– Зачекай, – кажу я. – Я ще хотів запитати…

– Ми і так занадто довго тут сидимо. Вийдемо окремо. Іди через інші двері.

Я показую на телефон, який, як і раніше, лежить між нами на столі.

– Ця штука мене нервує.

Джоанна дивиться на телефон.

– Якби я його відключила або залишила вдома, було б ще підозріліше.

– Ми зустрінемося іще раз?

– Ні, це погана ідея.

– Не зустрітися – ще гірше. В останню п’ятницю місяця?

– Постараюся.

– Наступного разу не бери з собою телефон.

Джоанна йде. Я дивлюся, як вона проходить через зал фудкорту. На ній туфлі на високих підборах. Це так не схоже на Джоанну, яку я колись знав. Напевно, і підбори теж потрібні, щоби догодити Нілу. Шлюб