Шлюбний договір - Мішель Річмонд

Увечері я приїжджаю додому і бачу, що Еліс сидить за столом і дивиться на конверт.

– Рано чи пізно доведеться відкрити, – каже вона.

– Згоден.

Вона ламає сургучну печатку та акуратно дістає з конверта документ. Там усього одна сторінка з чотирьох абзаців. Відразу за заголовком «Правила» йде параграф про щорічну процедуру зважування. Знизу пояснюється, що це «Витяг з нової редакції додатку до договору». Того самого додатку, який Вівіан забула вкласти нам у «Кодекс».

Друга частина документа говорить:

«Порушення: ваша вага перевищила встановлену норму на три фунти і шість унцій».

– Це через пиво, – стогне Еліс. – Не треба було пити перед зважуванням. А ще за кілька днів до місячних. Жінкам треба дозволити більший набір ваги, ніж чоловікам. Уже Орла-то має це розуміти.

У третьому абзаці, названому «Пом’якшувальні обставини», написано:

«Нами встановлено, що ваш куратор не вклав додатки в примірники «Кодексу». Дане упущення буде розглянуто в окремому порядку».

Еліс посміхається.

– Схоже, Вівіан самій доведеться несолодко.

– А що там далі?

Еліс читає:

«Ненадання куратором вищевказаних документів не звільняє вас від відповідальності за порушення встановлених вагових нормативів. Однак, оскільки це перше ваше порушення подібного роду, як покарання вам наказано пройти реабілітаційну програму».

Еліс відкладає документ, мало не плачучи.

– Що, чорт забирай, вони на цей раз надумали? – з тривогою питаю я.

Вона страшенно зблідла.

– Справа не в покаранні, Джейку. Я не пройшла тест.

– Мила…– Я беру її за руку. – Ти ж розумієш, що все це не всерйоз?

– Розумію. – Еліс висмикує руку. – Але погодься, якби я виконувала всі правила, я була б кращою дружиною.

– Ні, ти ідеальна, саме така, яка є, – кажу я, хитаючи головою.

Я читаю останній абзац, що має назву «Міра покарання».

«Вам наказано пройти курс щоденних тренувань. Для виконання даного розпорядження щоранку о п’ятій годині, включаючи вихідні та святкові дні, слід бути на перехресті вулиць Тараваль і Грейт-Хайвей, де на вас чекатиме інструктор».

48

Уночі я різко прокидаюся від жаху, але що снилося – не пам’ятаю. Еліс спить поруч. Волосся розметалося подушкою. У футболці з логотипом групи Sex Pistols і у фланелевих піжамних штанях вона схожа на ту Еліс, яку я колись зустрів.

Потроху пригадую сон: я відчайдушно чалапаю по воді ногами, попереду тягнеться безкрайній океан. Сон, де я тону. Він повторюється вже декілька років, і цього разу я роблю те саме, що і завжди: йду до ванної. Потім заглядаю в кухню. На годиннику четверта сорок три ранку. Чорт!

– Еліс! – волаю я. – Чотири сорок три!

Я чую, як вона в паніці схоплюється з ліжка, біжить по коридору.

– Чорт! Чому будильник не спрацював?

– Я тебе підвезу. Одягайся. Швидше.

У паніці я шукаю ключі і гаманець. Потім натягаю штани, мчу в гараж і заводжу двигун. Еліс вибігає з дому з кросівками та толстовкою в руках, застрибує в машину, і ми мчимо по Тридцять восьмій вулиці, потім повертаємо ліворуч – на Грейт-Хайвей. На тротуарі біля перехрестя вже стоїть якийсь чоловік дуже спортивного виду. На вигляд йому близько тридцяти п’яти років, а одягнений він у стильний спортивний костюм у кольорах ірландського прапора – зелено-помаранчевий. Еліс вискакує з машини. Я опускаю скло, щоби побажати їй удачі, але вона навіть не обертається.

Чоловік дивиться на годинник.

– Четверта п’ятдесят дев’ять. Ще одна хвилина. Я вже думав, ви не прийдете.

– Ні, я би обов’язково прийшла.

Після секундного вітання він дає їй вправу на розігрів, ходьбу на місці з високо піднятими колінами. Я розвертаюся та їду додому. Заснути знову не виходить, і я вмикаю ноутбук.

Еліс повертається о шостій сімнадцять. Спітніла і втомлена. Пропоную зробити їй смузі.

– Потім, – каже вона. – На роботу треба.

– Як усе пройшло?

– Вибач, спізнююся, ввечері розповім.

Але ввечері ми обидва приходимо додому занадто втомлені. Вечеряємо їжею на винос і дивимося «Гаслування». Коли черговий рекламний чоловік дарує квіти усміхненій рекламній дружині, я вимикаю звук і питаю: – Ну і як тобі тренер?

– Його звуть Рон. Живе в Кастро. Енергії через край. Замучив присіданнями і стрибками. – Еліс потирає щиколотки.

Реклама скінчилася, і Еліс тицяє мене в бік, щоби я увімкнув звук.

Уранці будильник дзвонить о четвертій тридцять. Вже одягнена для тренування Еліс сидить на дивані. Вона посміхається мені, але за злегка припухлими очима я розумію, що вона плакала. Я роблю їй каву.

– Відвезти тебе?

– Так.

Ми мовчки йдемо до машини. Усі шість хвилин, поки ми їдемо до пляжу, Еліс спить. Я буджу її біля перехрестя. Рон уже біжить до нас. Напевно, з самого Кастро прибіг.

Наступного ранку я знову прокидаюся о четвертій тридцять. Сідаю на ліжку і чую, що Еліс виїжджає з гаража.

Коли наступного ранку дзвонить будильник, Еліс уже немає вдома.

49

Мої нові клієнти – пара з Коул-Веллі, посміхаючись, заходять до кабінету. Навіть не глянувши на крісло, подружжя сідає поруч на диван, і я вже знаю: вони не розлучаться. Можливо, їм знадобиться ще два або три сеанси, щоб дійти такого ж висновку.

Під час минулого сеансу я попросив їх поділитися якимось приємним спогадом про спільне життя, і цього разу дружина принесла з собою фотографії з весілля.

– Ви тільки подивіться на сукні подружок нареченої, – каже Дженіс. – Дивно, що вони не перестали зі мною розмовляти!

Я сміюся, коли бачу фотографію, на якій Дженіс, одягнена в просте біле плаття, оточена подружками, що потопають у воланах із зеленої тафти.

– А ви знаєте, що спочатку сукні подружок нареченої теж були білими? – питаю я.

– А як тоді наречену відрізняли від подружок? – дивується Ітан.

– А ніяк. Це робилося спеціально. У стародавні часи подружки нареченої грали роль її двійників для того, щоб, якщо на селище нападуть вороги, вони би помилково вкрали не наречену, а подружку.

Сеанс проходить гладко. Почуття в цій парі ще є, просто подружжя трохи віддалилося одне від одного. Ми говоримо про те, що їм потрібно більше часу проводити разом, більше розмовляти. Нічого надприродного, звичайні, але дієві методи. Я внутрішньо сміюся, коли