Українська література » Сучасна проза » Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки - Хендрік Грун

Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки - Хендрік Грун

Читаємо онлайн Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки - Хендрік Грун
Четвер, 23 травня

Керівниця нашого відділення, пані Ґерстадт, попередила пана Беккера, щоби той стежив за своїм мовленням. Беккер повільно забуває слова. Альцгеймер[49]. Можливо, цими днями його переведуть на «інший бік». Невелика втрата. Почнімо з того, що він ніколи не був найввічливішим типажем, а останнім часом зробився нестерпним грубіяном. Він лаявся й лихословив без очевидної провокації. Коли Ґерстадт поговорила з ним про те, що він постійно лютує через «триклятих бовдурів», пан Беккер розлючено втупився в підлогу. Щойно вона відійшла достатньо далеко, щоби його не почути, Беккер сказав своїм товаришам за столом, що «та клята сучка ходить так, немовби їй в зад засунули клятий огірок». Мені це видалося смішним, і я нічим не зміг цьому зарадити, проте інші п’ятеро, котрі сиділи там, були настільки вражені, не могли зронити й слова. Я підняв до рота носовичка. Вони всі витріщилися на мене. Не здивуюся, якщо щойно ми доп’ємо каву, слова Беккера, можливо, дещо рафіновані, донесуть до вух Ґерстадт.

Коли я розповів про це Еферту, він зо сміху ледве не впав зі свого інвалідного візка. Певно, я й сам непоганий кандидат на Альцгеймера, якщо тепер грубі жарти видаються мені смішнішими, ніж раніше. З плином часу шанобливості в мені все меншає.

Учора вдень я розмовляв телефоном з юристом, що мені його порадив Антуан. «Називайте мене просто Віктор» здалося мені сповненим ентузіазму. Він сказав, що заповнити звернення на основі Закону про прозорість управління — це як раз плюнути, відтак запропонував зустрітися для подальшого обговорення. Ще на початку розмови я перемкнувся на гучномовець. Еф’є кивнула.

Ми домовилися зустрітися в четвер, 30 травня, у «Толл Гаузі» — милому старомодному закладі зі скатертинами і типовою для пабу їжею.

Як і можна було сподіватися за таких обставин, Еферт одужує.

П’ятниця, 24 травня

«А вони таки роблять слона з кожної мухи в крамниці з посудом», — мовила пані Пот, почувши про останню хімічну атаку в Сирії. «Арабська весна[50] трохи схожа на нашу, хіба не так? Вона більше скидається на осінь, аніж на весну», — замислено мовила її сусідка, вмочуючи печиво в чай. Пан Беккер зі своїм звичним самовладанням зауважив, що доки ті араби вбиватимуть один одного, він не збирається спочити вічним сном.

Аналітики світових подій за нашим кавовим столиком не знали нюансів, а ще їх не лякало недостатнє, м’яко кажучи, розуміння ситуації. Те ж саме, мушу додати, з новинами місцевого рівня. Будинок накрила хвиля обурення, коли вчора міні-маркет унизу зачинили через похорон. То була просто наруга над нами — впродовж цілого дня обходитися без можливості купити сирні крекери чи спрей для волосся. Подумати тільки, так наче ми животіємо у Східній Європі! Хіба не досить було би зачинити крамницю через похорон на півдня?

Цей самий магазин, асортимент якого можна легко вмістити в три коробки для переїзду, вони шпетять за більшу на двадцять центів націнку на «Туалетне каченя», якщо порівнювати з «Alde».

Минулого вечора Еф’є запросила мене на келих вина. Натхненні Протоколом Занепокоєння, ми обговорювали можливе формулювання протоколу, який би зробив будинки для людей похилого віку приємнішими для їхніх мешканців. Щодо цього ми мали дві думки. Чи варто? Чи не розорить це наших співпожильців? Чи не краще спрямувати наявні сили на те, аби зробити власні призахідні роки приємнішими? Чи, радше, призахідні дні — хтозна. Ми схиляємося до останнього варіанту, однак вирішили ще подумати над цим. Щонайменше це дає нам гарний привід найближчим часом зустрітися знову.

Субота, 25 травня

Переломний момент у крематорії: труна застрягла на півдорозі, тому заслінку не вдалося правильно зачинити. Труну охопило вогнем і дим просочився у каплицю. Крематорій евакуювали. Усі, хто ще своє не відплакав, вийшли зі сльозами на очах. Ось це я називаю ефектним прощанням! Кілька років тому подібне вже траплялося.

Для свого похорону я припас ідею заховати в труні маленький програвач, обладнаний дистанційним керуванням, з якого б долинав мій крик: «Агов, агов, ви там? (Стук-стук) Ви припускаєтеся помилки. Випустіть мене! Я ще живий… О, не переймайтеся, це просто жарт, я вже врізав дуба».

Прикро, що я не зможу насолодитися цим видовищем.

Я всерйоз обмірковував останні бажання. Ні, в мене не було їх багато, але кількох речей я точно не хочу. Проте на папері я ще нічого не записував. Цю повинність, як правило, якомога довше відкладають на потім.


Незаможні старі в Амстердамі вже невдовзі матимуть змогу їздити автобусами та трамваями безкоштовно. А ми таки точно незаможні. От тільки прикро, що нині майже ніхто не наважується їздити автобусом чи трамваєм: «У трамваях повно кишенькових злодіїв та грабіжників!»

Ну, можна, звісно, убезпечити себе від злодіїв, поклавши гаманця у якесь надійне місце, проте з нахабними водіями автобусів, які водять занадто швидко, вам нічого не вдасться вдіяти. Хоч і неохоче, проте мушу погодитися зі своїми співпожильцями: громадський транспорт і ті, кому за вісімдесят — речі несумісні. Надто людно, надто

Відгуки про книгу Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки - Хендрік Грун (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: