Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки - Хендрік Грун

дня, Віктор налив мені величезний келих дорогого коньяку й дав сигару, яку я хоч і обережно запалив, а все ж таки закашлявся, а відтак задихався. Наш юрист дечим схожий на карикатурного невибагливого вельможу, і цю роль він грає із задоволенням. Удавання та реальність злилися в єдине ціле, проте в його випадку вони не надто суперечать одна одній. Середа, 5 червня

Пані Фісер сьогодні спозаранку вирушила мікроавтобусом до ІКЕА, що на іншому кінці міста, тримаючи в сумці дві підозрілі кавові чашки, щоби повернути свої гроші, хоча то й не були великі чашки ЛІДА, які відкликали з продажу, бо в них могли відпадати денця[54], а інша модель з ІКЕА. За словами пані Фісер: «Хто ляпнув, що ці витримають окріп?» Минуло майже три години, а пані Фісер ще й досі не повернулася.

Тутешні люди не люблять ризикувати. Якщо де-небудь у світі відкликають якийсь продукт харчування, кожну кухню обшукують на предмет наявності потенційних злочинних бляшанок чи пакетів. З іншого боку, ці ж люди не надто прискіпуються до термінів придатності. Викидати їжу — страшенний сором, навіть якщо вона взялася пліснявою. «Просто зішкребіть її чи стешіть, і жодних проблем — гамайте на здоров’я!» Це якнайкраще пояснює частоту харчових отруєнь серед людей похилого віку. Натомість на кухні щодня мають перевіряти масло, аби впевнитися, що воно зберігається за температури від 5 до 7 градусів.

Нещодавно було встановлено новий рекорд: під час прибирання в кімнаті померлого мешканця у холодильнику знайшли щось, чий термін придатності збіг сімнадцять років тому. Натомість чистота в кімнаті було бездоганною. Принаймні такі ходять чутки, бо, звісно ж, таке не афішують.

Завтра ми знову вирушимо на прогулянку. Прогноз погоди провіщаає ідеальні умови для стариганів: не надто тепло і не надто холодно, дуже слабкий вітер і низька вологість.

Четвер, 6 червня

Якщо вам трапиться побачити будь-якого амстердамського муніципального вартового — здається, тепер їх називають членами нагляду за сусідами, — то можете бути впевнені, що на горизонті чисто, бо вони схильні будь-якою ціною уникати небезпеки. Тож за такої гарної погоди ви знайдете їх на лавці біля наших дверей, де вони вигрітватимуться на сонці. Гадаю, що за ту мізерну платню, що вони отримують, їх не можна звинувачувати за остерігання щодо неспокійних кварталів, де заправляють вуличні банди. Я жодного разу не бачив, щоби вони зупиняли мотоцикл, який, ревучи, наче винищувач, прямує велосипедною доріжкою на швидкості 70 км/год. Муніципальна варта випромінює жалюгідну безпорадність. Окрім того, чомусь їхня форма трохи затісна.

Могло бути й гірше: колись я читав, що в Гаазі звичайний вимірювальник чи покоївка отримують один штраф за паркування на день. Мені от цікаво, що шукають у кандидатах ті, хто проводить співбесіду?

От тобі й маєш: учора в нас були перші скарги на теплу погоду! Цитую товстуна Беккера: «У Нідерландах завжди так душно!» Лише два дні тому він ще скаржився на холод. Інколи мені хочеться його вбити.

Я одягнув свій найкращий і єдиний легкий костюм. А ще відкопав старомодного солом’яного капелюха. Хочеться трішки скидатися на Моріса Шевальє[55]. Після обіду вирушаємо на екскурсію, яку організовував Греме. Він уже кілька днів торочить, що доки погода гарна, все пройде як по маслу.

П’ятниця, 7 червня

Рівно о 13:00 біля входу зупинилися три велорикші. Ними керували троє кремезних молодиків, тож нам не потрібно було перейматися їздою. Один із тих молодиків приятелював із сином Греме, котрий вже організовував для нас перевезення. Нам допомогли залізти всередину і в супроводі безліку цікавих очей ми рушили. В екіпажі я сидів разом з Ефертом, який відразу ж завів «Велосипед збудований для двох»[56]. Не минаючи жодного куплета і приспіву. Він скидався на старого ворона.

Ми проїхалися Ватерландом: Зюндердорп, Рейнсдорп, Ойтдам та Зюндерваунд. Здавалося, що перед цими мальовничими давніми селищами час безсилий, проте висновуючи з вигадливих сучасних вантажних велосипедів на під’їздних доріжках, їх утримувала заможна амстердамська золота молодь.

Еферт частував мене історіями з минулого, час від часу ми чули переливи сміху велорикш, зрідка Еф’є вимагала зупинитися, аби поспостерігати за птахами. Із зображення на коробці з сірниками я впізнав грицика великого[57], проте на цьому мої пташині знання вичерпалися.

У Зюйдерваунді ми заїхали у винний магазин. Продавець овочів зник і його місце зайняв сомельє. Для нас була запланована дегустація вина із закусками. Ласі шматочки, які за словами Еферта,