Вічний календар - Василь Махно
Скориставшись порадою офіціанта, навіть перед весіллям Феліціян навідувався до закладу пані Бенціровської. Заходив, як завжди, до Сари Роботнік. Сара об’явилася в Чорткові після 1905 року. Навряд чи вона була російською революціонеркою. Розмовляла німецькою, вставляючи російські слова, яких клієнти, переважно австрійські військові та урядники, не розуміли. Чому вона прибилася до Чорткова — не знати. Може, тому, що тут мешкали євреї? Але ж євреї мешкали по всіх містечках імперії. Могла ж зупинитися в якомусь іншому, бо те, чим вона заробляла собі на життя, прийняло би кожне місто. Казали, що схожа на царицю Савську, хоча не були її ноги покриті вовною, не було в неї й копит. Поговоривши з Сарою, можна було зробити висновок, що в Росії вона закінчила гімназію і, можливо, вищі курси. Говорила на різні теми, цікавилася політикою й літературою. Була ласа на гроші. Усі, хто торкався тонких пальців її руки, відчував прохолоду. Про таких кажуть, що в них жаб’яча кров. Коли Сара роздягалася перед відвідувачами борделю, а їй доводилося це чинити в усі дні, окрім тих, коли в неї були місячні, то перед зором хтивих чоловіків зблискувало білосніжне тіло. На голові, під пахвами й між Сариними ногами чорніло закручене гороховою зав’яззю молоде волосся. І було те волосся, наче болото жирної землі, кимось кинуте на білизнý стіни, вимащеної погашеним вапном. Незвичну красу Сари — повні припухлі губи й великі яблука чорних очей — визнавали навіть у домі Бенціровської. Уміла триматися з чоловіками достойно, навіть із гімназистами. Свідчили, що на її спині така тонка шкіра, що під лопаткою проглядається зелене серце.
Перед війною вона щезне з Чорткова з юдейським купцем у кареті з вензелями, викладеними перлами. Опівночі під’їде та карета до дому Бенціровської — і хтось свистом викличе красуню Сару. У тридцятих Коритовському привидиться Сара Роботнік на курорті Віареджіо. Везтимуть її на возику дві служниці. Гелена смикне тієї миті чоловіка за руку, показуючи рибальський човен, що повертатиметься з ранішнім уловом. Коритовський після того ще раз обернеться, але жінки, сповненої глибоких чорних очей на тлі синього перламутру моря, ніде не буде. Протягом цілого життя йому снилося Сарине зелене серце, білий сніг її привабливого тіла й російські слова, які Сара залишила графу на пам’ять.
Для Гелени дім із сімнадцятьма кімнатами, з двома фортепіанами й фісгармонією стане великим нещастям, яке звалиться на її непрактичний характер. Приїжджаючи до Митниці підлітком із батьками, вона ходила на Джуринку, блукала з сільськими дітьми пшеничними полями, збираючи блавати, дикий мак і рум’янок. У родинному домі, до якого поверталася з прогулянок, збиралася сім’я. Улітку вона була тут на вакаціях із братом, але ніколи не хотіла Гелена тут мешкати. Отримавши в посаг Митницю, молода господиня з подивом обходила кімнати і спальні — скільки всього в них понаскладано! — так наче бачила це вперше. У спальнях — подушки й перини, набиті гусячим і качачим пір’ям, простирадла, ковдри, гуцульські килими, у кімнатах — венеційське шкло, портрети Волянських, бібліотека, столики, крісла.
Навіть у туалетній кімнаті, в якій милися, нагріваючи воду в мидницях, — дерев’яне крісло-туалет. Геленин батько купив його для бабці, графині Розвадовської. Коли стара графиня квочкою всідалася на те крісло, то горщик із накривкою виносила надвір молода служниця, затуляючи пальцями ніс, минаючи Волянського, зануреного у старовинні папери. В одній із господарських прибудов Гелена знайшла дві скрині з крупами й борошном. У коморі — поскладані буханці хліба й булок, горщики з маслом, кошики яєць, солонину. У пивниці на гаках висіли теляча полядвиця, розпатрані кури й качки. У кадубах — молоко, масло та сир від шістдесяти голландських корів. На стриху сушилися на мішковинах мак, лісові й волоські горіхи, пахла зав’язана в коси цибуля. Усе це Лейба показав Гелені, коли вони обходили будинок і подвір’я.
Феліціян обійшов стайні з кіньми й коровами, а наступного дня в супроводі старшого форналя, бо Лейба поїхав до Тлустого, об’їхав митницькі поля.
Перші ночі у власному домі Гелені хотілося свята. Вона попросила хлопця, що розливав нафту до каганців та ліхтарів, почепити їх у кожнім покої. По цілому дому розливався солодкий запах нафти.
На свіжих простирадлах і подушках цілу ніч зміями шурхотіли тіла Феліціяна й Гелени.
Вони були в домі одні.
У перші дні березня вітри зі східного пагорба, що нависав над селищем вздовж Джуринки, розпорошували сніг і зсували землю на шлях і річку. Від початку березня в митницькому домі ніхто не спав. Надходив реченець Гелениних пологів. Послаблені м’язи ледве втримували велике черево. Гелена вставала лише до туалетної кімнати, а решту часу постійно лежала в ліжку. Ревно молилася, щоби народилася дівчинка. Лікар Рихард Францоз із Чорткова вперше був присутній при таких важких пологах. Він обмацував Геленин живіт і ніяк не міг зрозуміти, де знаходиться голова плоду. Якогось дня за сніданком Францоз відверто сказав Коритовському, що якщо так потриває ще два дні, то Гелена може померти. Після сніданку Коритовський із лікарем вийшли на подвір’я й мовчки обійшли столітні сосни. Сікло мілким крижаним сніжком. Повернувшись до будинку, почули несамовитий крик, що долинав із кімнати породіллі. За якийсь час Францоз тримав на руках новонароджену дівчинку, яку обережно передав кушарці. І, нахилившись до Гелени, сказав: «Дівчинка». Молода мати щасливо всміхнулася і знепритомніла.
Новонароджену Алєксандру-Анну Коритовську похрестять в отців домініканців у Чорткові. Дочекаються, коли вітри злижуть сніги й повсюди проб’ється перша яскрава трава. Народження доньки затримало Коритовських у Митниці, куди Феліціяна запросив Конрад. Гелена в останні місяці перед пологами потерпала від різних страхів, їй снилися страшні сни. Коли Феліціян сказав їй, що поїде на кілька днів до Митниці провідати Конрада, якого старі Волянські примусово привезли зі Львова, бо підхопив гонорею, вона зголосилася їхати з ним. Конрад лікувався в Чорткові, у Блюмфельда. Після курсу лікування Людвіка Волянська, порозмовлявши з Анджеєм, відправила Конрада до Митниці.
«Конрад мусить стриматися», — сказала Людвіка.
«Від чого, мамо?» — запитав чоловік.
«Від дівок, — шепнула Людвіка, — заодно подивиться, що там робить Лейба».
Конрад приїхав до Митниці по Різдвяних святах. Поселився у двох великих кімнатах зі спальнею у правому крилі будинку. Ґольдштейн з родиною займав ліве крило. Для Ґольдштейнових дітей, цієї пташиної зграї, настали сумні дні. Конрад заборонив їм галасувати й бігати коридорами будинку. Після появи нового господаря дім,
