Вічний календар - Василь Махно

Не спали цілу ніч Баревичі, наслухаючи кінське іржання й тупіт. Варвара збиралася разом із чоловіком і дітьми їхати до Стамбула, а Матій та Іван після взяття фортеці польським королем не давали про себе знати. Анна сказала, що зранку вони поїдуть до Язлівця. Гриць не приставав на жінчину пропозицію, бо розумів, що його там упізнають. Знають, що його зять Мурза — збирач податків, а сини служили в османській залозі. Укажуть на нього всі, хто проминав його митну будку, бо багатьом Гриць мозолив очі. Навіть Ашкеназі, якщо ще живий, і той знає про Гриця все. А той Тимко? Гриць як міг відмовляв Анну. Просив поїхати до Горабаби або Червоногорода, де про них забули. Павло, якому виповнилося дванадцять, був тоді з ними.

Переконав Гриць Анну поїхати вночі. Пробиралися, як злодії, до містечка. Польського війська під фортецею не було. З димарів замкових дими стелилися пагорбами — видно, польська залога вступила до фортеці й варила собі вечерю. Чутливе вухо Баревича вслухалося в кожен звук. Над містечком нависла тиша. Десь неподалік форкали коні вартових.

Під’їхали до будинку Ашкеназі. Збудили переляканого юдея, який подумав, що його прийшли арештовувати поляки. А коли він упізнав Баревича, то впустив, заперши двері на ковані замки.

Усе, що почули Гриць із Анною з оповіді Ашкеназі, виглядало невірогідним: присягався купець, що польського війська було так багато, що він змушений був вилізти на пагорб за річкою, аби роздивитися, як штурмуватимуть фортецю.

«Але ніякого штурму не було!» — запевнив Баревичів.

«Османи здали фортецю без бою?» — запитала Анна, сподіваючись, що її діти живі.

«Ну трохи вони стріляли з рушниць та гармат, — розчаровано говорив Ашкеназі. — А потім санджак-бей, ну знаєте, що я такого не чекав…»

«Чого?» — запитали Баревичі.

«Ну, він просто виїхав із фортеці, посидів у шатрі з королем, а на другий день османи прикріпили білий прапор на стіну фортеці».

Волянський зі своїм загоном увійшов до двору Гриця Баревича, коли над Митницею викочувалося червоне сонце… Надворі побачив нерухоме тіло Онуферка-птахолова. Хтось із загону Волянського розтрощив йому череп. Поруч із Онуферком лежали потяті пси. Гриць бачив перекривлене обличчя Волянського, за спиною якого ховалися Тимко з Даньком. Двадцять вояків Волянського стояли напоготові з шаблями.

На щастя, Гриць умовив Анну й Павла виїхати з дому проти ночі на баских конях.

Волянський рубонув шаблею щодуху ліве Грицеве плече, що аж кістки затріщали. І смерть проламала Баревичу грудну клітку й обірвала серце.

Коли до Митниці повернуться поляки — запідозрять, що митницькі селяни, нажившись на торгівлі, бо всі торгові валки йшли через їхнє селище, — за двадцять сім років отуреччилися, тому поженуть чоловіків на пагорб і накажуть спустити сподні.

Дійові особи:

Анджей Волянський, граф

Людвіка Волянська, дружина

Конрад Волянський, син

Гелена Волянська, дочка

Феліціян Коритовський, граф, зять Волянських

Алєксандра Коритовська, дочка Феліціяна й Гелени

Владислав Алоїз Коритовський, син Феліціяна й Гелени

Данило Баревич

Анна Баревич-мурзиха, дружина

Настя Баревич, дочка Данила та Анни

Петро Урбан, учитель, наречений Насті

Федір Критай, митницький селянин

Еліяс Малер, обер-лейтенант австрійської армії

Довід Моше Фрідман, перший чортківський цадик

Ісроель Фрідман, другий чортківський цадик

Карл-Еміль Францоз, письменник

Лейба Ґольдштейн, орендар маєтку Волянських

Енвер-паша, турецький генералісімус

Міхаіл Алєксандровіч, Великий князь о.Іван Феліштан, греко-католицький священник, парох Митниці

Катерина Феліштан, їмосць

Попідлідвзеленікукурудзи, митницький селянин

Степан Шипракевич, агроном

Амброзія Бенціровська, власниця лупинарію

Вікторія Куліковська, повія

Якуп Шевкі, полковник турецької армії

Назрі-бей, майор турецької армії

Бім-Бом, циркач

Марґарет, циркачка та інші

Минуло два століття, відколи османи залишили Подільський еялет. Дійшли вони до Язлівця й пішли в небуття з цієї землі. Після них Язлівець занепав і перетворився на велике село. Зникли з пагорбів виноградники, плекані османами протягом одинадцяти років панування. Перевелася бахча. Переорали її нові власники ґрунтів, засадивши кукурудзою й тютюном. Від дощів та вітрів розповзлося каміння неприступної фортеці. Від артилерійських пострілів останнього штурму залишилися великі