Юдейська війна - Ліон Фейхтвангер
— Я скажу вам, генерале Веспасіан, ви не рушите цього року на Єрусалим. А можливо, що не рушите й наступного.
Напружено дивлячись, помалу видобуваючи з себе слова, він продовжував:
— Ви призначені для більшого.
Всі були вражені несподіваною відповіддю: цей юдейський офіцер, що так бездоганно бився, мав особливу дикцію. Веспасіан звузив очі, дивився на свого полоненого.
— Ти дивись, — усміхнувся він, — отже пророки не вимерли в Юдеї.
Але в його старому, рипучому голосі мало було глузування, а більше було заохочування, прихильності. В цій країні юдеїв було багато дивовижних речей. В Генісаретському озері була риба, яка кричала; те, що виростало на содомських полях, чорніло і розсипалося на попіл; Мертве море тримало на поверхні кожного, чи вмів він плавати, чи ні. Все тут було незвичайніше, ніж будь-де. Чому не могло критися і в цьому молодому юдейському чоловікові, хоч він і був добрий політик і солдат, трохи глупоти та священства?
У Йосифа тим часом із шаленою швидкістю пробігали думки. Перед цим римлянином, що тримав його життя в своїх руках, спливали раптом речення, які давно вже спустилися в найдальшу глибину пам’яті, слова важких, наївних людей із капернаумського шинку. Він гарячково напружувався, йшлося ж про його життя, і те, що він глухо відчув, він ураз бачив блискавично різким і ясним.
— В Юдеї небагато пророків, — відповів він, — і їхні провіщення темні. Вони проголошували нам, що месія вийде з Юдеї. Ми погано зрозуміли їх і почали війну. Тепер, коли я стою перед вами, консуле Веспасіан, у цьому вашому наметі, то знаю правдиве значення пророцтв. — Він схилився з великою пошаною, але голос його лишався розсудливим і він не втрачав міри. — Месія вийде з Юдеї: але він не юдей. Це ви, консуле Веспасіан.
Ця авантюристично смілива брехня збентежила всіх у наметі. Про месію вони чули, увесь світ був сповнений чутками про нього. Месія був півбог, про якого мріяла ця частина землі, що він повстане і помститься Римові за уярмлений Схід. Це темна істота, повна таємниці, надприродна; вона спонукувала трішечки до глузування, як і всі витвори східного марновірства, але була і повна принадності та загрози.
Ценіс підвелася, рот у неї був напіврозкритий. Її Веспасіан месія? Вона думала про справу з пагоном святого дуба. Навряд чи юдей міг про це знати. Вона пильно дивилася на Йосифа, недовірливо збентежена. Те, що він сказав, було велике та радісне, і цілком у напрямку їхніх надій: але ця східна людина залишалася для неї моторошною.
Молодий генерал Тит, фанатик точності, любив установлювати точні висловлювання людей, він виробив у себе механічну звичку стенографувати розмови. Він і тепер записував. Тільки він дивився на Йосифа здивовано. Це було б для нього розчарування, якби цей молодий хоробрий солдат виявився шахраєм. Ні, він справді не має вигляду шахрая. Можливо, хоч він і поводиться просто та природно, але належить до тих одержимих, яких так багато на Сході. Можливо, довге голодування та спрага зробили його божевільним.
Веспасіан дивився своїми ясними, хитрими очима в сповнені пошани очі Йосифа. Той витримав його довгий погляд. Хоч у наметі справді не було дуже жарко, Йосиф пітнів, кайдани терли йому ногу, одяг дряпав йому шкіру. Але він витримав погляд. Він знав — це був вирішний момент. Може, римлянин просто повернеться, розгнівано або навіть із огидою, і звелить його вивести, розіп’ясти на хресті або вирядити на судно з невільниками для єгипетських гірничих промислів. А, можливо, римлянин йому й повірить. Він мусить йому повірити. Чекаючи відповіді, він поквапно молився в душі: «Боже, зроби так, щоб римлянин мені повірив. Коли ти не зробиш цього заради мене, тоді зроби це заради храму. Бо коли римлянин повірить, коли він справді цього року не рушить на Єрусалим, тоді, можливо, до наступного року твоє місто й твій храм ще врятуються. Ти мусиш зробити, Боже, щоб римлянин повірив. Ти мусиш, ти мусиш!»
Так стояв він, молячись, боячись за своє життя, витримуючи погляд римлянина, з жахливою напругою чекаючи відповіді римлянина.
Римлянин сказав тільки:
— Ну, ну, ну. Не так швидко, молодий чоловіче.
Йосиф полегшено зітхнув. Чоловік не відвернувся, чоловік не звелів його вивести. Він виграв. Тихо, швидко, з великою упевненістю, настійливо Йосиф продовжував:
— Повірте мені, прошу. Тільки тому, що я вирішив вам це сказати, я не пробирався до Єрусалима, як ми планували, а до кінця тримався у Йотапаті.
— Безглуздя, — буркнув Веспасіан. — Ви ніколи не могли пробратися до Єрусалима.
— Я діставав листи з Єрусалима та відсилав листи, — обстоював Йосиф, — отже, я міг би сам пробратися.
Тит сказав від столу, усміхаючись:
— Ваші листи ми перехоплювали, докторе Йосиф.
Але тут рішуче втрутився полковник Паулін:
— В одному з перехоплених листів говорилося: я триматиму фортецю Йотапату сім разів по сім днів. Ми сміялися з того, але юдеї утримали фортецю сім тижнів.
Всі задумалися. Веспасіан оскалив зуби до Ценіс.
— Ну, Ценіс, — сказав він.
Власне, цей молодий хлопець із своїми трьома невинними був причиною, що якраз у вирішальний момент бог Марс із своїм дубовим пагоном не сильно осоромився. Маршал був освічений чоловік. Проте, чому він не міг, коли це не заважає його планам, вірити у віщування? Іноді помилялися в значенні цих віщувань, але, з другого боку, є цілком вірогідні оповідання про запаморочливу правдивість певних ясновидців. І щодо незримого бога Юдеї, який живе у своїй темній святині святинь в Єрусалимі: чому має він його відкидати, коли цей юдейський бог звелів повідомити його про речі, які так добре пасують до його власних планів? Він досі сам точно не знав, чи хоче він іти на Єрусалим, чи ні. Уряд натискав, щоб він іще влітку закінчив похід. Але це було б справжнє лихо не тільки для нього, а й для держави, якби ця східна армія, яка тепер так добре вимуштрувана, після занадто швидкої перемоги була розформована та потрапила в сумнівні руки. Власне, цей чолов’яга із своєю твердою Йотапатою добре прислужився йому, і бог, що говорить через нього, зовсім не поганий порадник.
А Йосиф розцвітав, як пересохле поле під дощем. Бог був милостивий; це ясно видно, що полководець йому вірить. А чому й ні?
