Юдейська війна - Ліон Фейхтвангер

Отже, від початку заколоту продані були, як невільники, вже 109 000 юдеїв, і ціна невільників почала помітно падати; у східних провінціях становила вона пересічно 2000 сестерціїв, а тепер упала до 1300 за одного.

Із мурів маленької, дуже укріпленої фортеці Йотапати Йосиф дивився, як 10-й леґіон теж підступив до неї. Вже виміряли військові геометри місце для табору. Йосиф знав їх, ці римські табори. Знав, що леґіони столітньою практикою навчилися на кожен день, де вони спинялися, розбивати такий табір. Знав, що через дві години після початку роботи вона буде закінчена. 1200 наметів на кожен леґіон, між ними вулиці, кругом вали, ворота та башти, — ціле добре укріплене місто.

Похмуро дивився Йосиф, як римляни помалу замкнули велике коло, як вони зайняли навкруг гори, завбачливо спустилися в яри та долини. Отже, щипці стиснулися.

Крім цієї Йотапати, в усій Галилеї в руках у юдеїв було ще тільки двоє укріплених місць: гора Табор і Гісхала, де командував Йоанн. Візьмуть римляни ці троє місць, тоді шлях на Єрусалим буде перед ними вільний. Ватажки вирішили тримати фортеці так довго, як тільки буде можливо, але в останній момент пробиватися самим до столиці; там була велика сила міліції, але мало ватажків та організаторів.

Йосиф, коли побачив, що тепер і 10-й леґіон стоїть перед фортецею, відчув своєрідну жорстоку радість. Генерал Веспасіан був не нервовий Цестій Галл, він мав при собі не один, а три леґіони, цілком повноцінні — п’ятий, десятий і п’ятнадцятий; важко Йосифові здобути хоч би один з трьох золотих орлів, які ці леґіони носять з собою. Але і його фортеця Йотапата має добрі мури та башти, а схили круг неї високі та відрадно круті, він має багато провіанту, його люди, передусім загони Сапіти, добре настроєні. Маршал Веспасіан мусить потужитися, доки зможе зруйнувати мури цієї фортеці та повитягати сувої тори з її синагог.

Веспасіан не починав ніякої атаки. Його військо бездіяльно стояло табором, як колода, принаймні, міцно так, як колода. Певно, він хотів чекати, доки Йосиф вдасться в розпач і вирветься зі своєї діри або подохне від знесилення.

Таємним шляхом дістав Йосиф лист із Єрусалима. Його батько Маттіас повідомляв, що столиця не пошле йому ніякого війська на визвіл. Правда, доктор Єлеазар бен-Симон настійливо вимагав послати таке військо. Але є в Єрусалимі люди, які охоче дадуть упасти Йотапаті, коли при тому загине й Йосиф. Він муситиме здати фортецю, що без допомоги зовні не зможе протриматися й два тижні. Йосиф уперто міркував. Був травень. Якщо Йотапата протримається до липня, тоді, можливо, для римлян буде вже пізно рушати до Єрусалима цього року. Хіба цього не розуміють ті там, у Кам’яній палаті? Тоді він врятує засліплене місто проти їхньої волі. Він відписав своєму батькові, що не два тижні, а сім разів по сім днів триматиме він Йотапату. Сім разів по сім днів: ці слова спали йому на думку, наче самі собою. З такою мрійною певністю могли раніше пророки провіщати їхні видіння. Але Йосифів лист не дійшов до його батька. Римляни перехопили його, і панове з генерального штабу сміялися зі зухвалого юдейського командувача: це було неможливо, щоб Йотапата могла триматися так довго.

Настав другий тиждень, а римляни ще не починали наступу. Місто було добре забезпечене харчовими продуктами, але цистерни на воду були малі. Йосиф мусив завести видавання певного пайка. Літо було спекотне, обложені дедалі гірше страждали від спраги. Багато з них, щоб знайти воду, прокрадалися підземними ходами з міста, бо схили гори були прорізані заплутаною системою підземних ходів. Але такі спроби були безумно сміливою справою. Бо коли хто потрапляв при тому до рук римлян, їх розпинали на хрестах.

Розпоряджався стратою капітан Лукіан. В основі своїй він був досить добродушний пан, але дуже страждав від спеки, і через те часто мав поганий настрій. У такому настрої він наказував прив’язувати страчуваних до хреста, а це означало дуже повільну, повну нестерпної муки смерть. Коли настрій у нього був кращий, він наказував профосам прибивати руки засуджених цвяхами, і від цих ран вони вмирали швидко.

Щовечора рухалися жалобні процесії на підвищення, засуджені несли поперечні балки хрестів на своїх спинах, і випрямлені їхні руки вже були міцно прив’язані до цих балок. Ніч давала прохолоду розіп’ятим тілам, але ночі були короткі, а коли сходило сонце, налітали мухи й інша погань. Навкруг збиралися птахи та бездомні собаки і чекали на поживу. Люди на хрестах промовляли передсмертну молитву: «Слухай, Ізраїлю, Ягве наш Бог, Ягве єдиний». Вони говорили це, доки могли вимовляти слова, кожен розіп’ятий говорив це іншим розіп’ятим. Скоро гебрейська формула стала відома в римському таборі, даючи принагідний привід для різних дотепів. Військові лікарі провадили статистику, як довго це триває, поки хтось умре, бувши прибитий до хреста цвяхами, й як довго вмирає чоловік, бувши прив’язаний. Вони просили для себе особливо міцних і особливо безсилих полонених, щоб спостерігати їх і встановити, як впливає літня спека на прискорення летального кінця. На всіх підвищеннях навкруги стояли хрести, і ті, що висіли на них, щовечора мінялися. Римляни не могли давати кожному окремий хрест, вони мусили заощаджувати дерево, хоч навколо і було багато лісів.

Дерево потрібне їм було, щоб споруджувати навкруг упертого міста штучні вали та проходи. Вони вирубали для того усі довколишні ліси. Вони працювали під охороною дотепних конструкцій із звірячих шкур і намоченого ременю, щоб у них не могли потрапляти запалюючі постріли обложених. Люди в Йотапаті заздрили римлянам, які можуть вживати воду на таку справу. Вони робили вилазки, часто їм вдавалося запалити ворожі споруди. Але зруйноване швидко відновлювали, вали й проходи ставали дедалі ближчі.

Щовечора з висоти башт Йосиф оглядав облогу. Коли проходи досягнуть певного пункту на півночі, тоді Йотапата загине, хоч навіть Єрусалим пошле військо на її визвіл. Помалу переводив Йосиф свій погляд. Всюди на схилах гір стояли хрести, гірські шляхи всіяні були хрестами. Страчувані криво схиляли вперед голови, нижні щелепи в них обвисали. Йосиф дивився, машинально стараючись перелічити хрести. Його губи були сухі та потріскані, його піднебіння набрякло, його очі були червоні; він не брав собі більшої порції води, як і всі інші.

20 червня, 18 сивана юдейського числення, вали досягли того загрозливого пункту на півночі. Йосиф влаштував цього дня Службу Божу. Він звелів присутнім на ній сповідатися. Закутавшись в убрання з пурпурно-блакитними молитовними нитками, стояли чоловіки, били себе в груди, кричали палко: