Юдейська війна - Ліон Фейхтвангер
Почалося це ще за його молодості, і причиною цьому було кляте селянське марновірство його матері. При його народженні старий, священний дуб Марса випустив від кореня новий, неймовірно розкішний паросток, і дебела дама взяла це за певну ознаку щастя: доля судила її синові досягти більшого, ніж досягли відкупник податків, провінціальний банкір і лінійний офіцер, від яких він походить. Сам він із дитинства мав радість від сільського господарства, він найлюбіше залишився б усе життя в маєтку своїх батьків і, маючи практичний мужицький розум та ясно виражений фінансовий хист, перетворював би в капітал продукти цього господарства. Але його рішуча мати не вгамовувалася, доки й йому прищепила непохитну віру в його велике майбутнє та спонукала його проти його волі до політично-військової кар’єри.
Старий генерал, думаючи про всі невдачі, яких зазнавав через цю кар’єру, сильно сопів і міцніше стискав довгі губи. Три рази, один за одним, він провалювався. Нарешті, на превелику силу, став він префектом столиці. Два місяці все йшло знаменито. Його поліція виконувала свої обов’язки, охорона спортивних установ і театрів провадилася прекрасно, доставка продуктів та базарна торгівля добре регулювалися, вулиці Риму були в зразковому порядку. Але несподівано підвів його якраз порядок на вулицях. Цезареві Клавдію, і саме тоді, коли він хотів показати свою столицю іноземним посланцям, заманулося повернути в немощений провулок, і весь урочистий похід загрузнув у грязюці. Не довго думаючи, імператор Клавдій звелів вимазати калом і кінськими кізяками парадне убрання префекта Веспасіана, що був у його почті.
Коли генерал Веспасіан думав про цю справу, його хитре мужицьке обличчя кривилося й усміхалося. Справа тоді ще сприятливо обернулася. Він повинен був, особливо через наповнені калом рукави, справляти жалюгідно кумедне враження, і, либонь, цей нещасний комічний вигляд запав у пам’ять цезаря, як щось утішне. Принаймні він, Веспасіан, не помічав після того ніякої немилості від Клавдія, навіть навпаки. Він ніколи не мав надміру гідності, а відтоді, подаючи свої пропозиції у найвищій установі держави, в сенаті, він свідомо робив це з таким клоунським низькопоклонством, що сама ошелешена висока колегія не знала, чи сміятися повинна вона, чи плакати. Та у всякому разі пропозиції його приймалися.
Коли він сьогодні, через так багато років, перевіряє, що він зробив і що пропустив, він не може закинути собі непослідовність. Він одружився з Домітіллою, відставною подругою римського лицаря Капелли, і з допомогою цього дуже спритного пана завів справи з міністром Нарцисом, фаворитом цезаря Клавдія. То був чоловік, що припав йому до серця. З ним можна було добре говорити по-латинському. Він, правда, вимагав за все плати, але давав змогу діловій людині теж заробити. Це були добрі часи, коли Нарцис послав його як генерала до бунтівної Англії. Ворогами там були не пихаті придворні, що поборюють людину темними інтригами, а дуже реальні дикуни, яких треба було стріляти та рубати, і ці речі були перед очима — країна, береги, ліси, острови, їх можна було завоювати, й їх завоювали. Це був час, коли він найдужче наблизився до здійснення пророцтва святого дуба. Йому погодилися влаштувати, коли він повернувся, офіційний тріумф і на два місяці надали найпочеснішу посаду в державі.
Генерал дмухав на пальці, щоб їх зігріти, тер собі плечі. Потім, певна річ, через ці два місяці, коли він вибрався дуже високо, тим глибше він упав. Так судилося. Новий цезар, новий міністр… він потрапив у неласку. Тим часом померла і його мати, і тоді він, не пришпорюваний більше її енергійною вірою, став сподіватися, що проживе дальше своє життя в діяльній тиші. Він із приємністю взявся до сільського господарства, не заздрячи своєму братові Сабіну, який високо сягнув і залишався весь час на рівній висоті.
Але тут увійшла в його життя дама Ценіс. Вона вийшла з низів, була донька невільника. Цезарева мати Антонія звернула увагу на моторну дівчину, дала їй освіту і зробила її своєю секретаркою. Вона добре розуміла все, чого хоче Веспасіан від життя, розуміла його натуру. Як і він, вона не дала б і соломинки за повагу та пиху, вона, як і він, потішалася з того міцними дотепами, й по-солдатському прямодушним лукавством; як і він, вона все зважувала швидко та тверезо, як і він, вона сміялася з його манірного й тугого брата Сабіна та сердилася на нього. Але вона пройнялася, — він скоро мусив це констатувати, зітхаючи, проте почуваючи себе щасливим, — сильною вірою його матері в його видатну долю. Вона напосідала на нього доти, доки він, ойкаючи і кленучи, вирвався ще раз із свого мирного сільського життя в шумливу метушню Риму. Цього разу він домігся призначення губернатором провінції Африки. Посада, що після щедрих на лихе років його життя принесла йому найлихіше. Народ цієї багатої провінції, не менше за пихатих великих панів, хотів мати показного губернатора, а не його, незграбного мужика. Його заходи нехтували. Де він показувався, доходило до заколотів. У місті Гадруметі його закидали гнилою ріпою. Гнила ріпа завдала йому не більше прикрості, ніж свого часу кінські кізяки за цезаря Клавдія, але, на жаль, ця демонстрація мала дуже відчутні практичні наслідки: його відкликали. Це був жорстокий удар, бо всі свої кошти він вклав у цій провінції в різні темні справи, з яких губернатор провінції може здобувати багато грошей, а приватна людина — нічогісінько. От до чого дійшов він із своїм фінансовим талантом. Повернувшись до своїх маєтків, що належали йому спільно з братом, мусив узяти в свого пихатого брата величезну позику, під закладну, щоб спекатися найневідкладніших зобов’язань. За цілий рік цей веселий чоловік один-єдиний раз мав справжній привід, щоб посміятися. Провінція Африка поставила йому іронічний пам’ятник: чесному губернаторові. Він усміхається й тепер, коли думає про цей єдиний позитивний результат його діяльності в Африці.
Від того часу все йшло криво. Він утворив експедиційну контору і, підтримуваний енергійною Ценіс, узявся до посередництва в справі здобування посад і благородних титулів. Але попався на сумнівних спекуляціях, і тільки втручання його брата, цього неприємного пана, допомогло йому уникнути великої кари. Тепер йому 58 років, жодна людина в такому віці не думала про те, щоб знову проїхати в тріумфальній колісниці через форум і надягти консульську тогу. Де тільки він показувався, люди глузливо кривилися та говорили про гнилу ріпу. Його
