Юдейська війна - Ліон Фейхтвангер

край освячений Ягве, а тепер римська проказа та червоточина пройшли в нього. Її треба розтоптати, викорінити, знищити. На що уповають ці римляни, коли так зухвало пруться сюди? Вони мають свою армію, свою смішну «техніку». Це можна виміряти, їхні леґіони мають по 10 000 осіб кожен, 10 когорт, 60 рот, а до них 65 метальних машин. Ізраїль має свого Бога Ягве. Він не має вигляду, його не можна виміряти. Але перед його подихом потрощаться облогові машини та леґіони розтануть на вітрі. Рим має силу. Але його сила вже минається, бо він простяг зухвалу руку проти Ягве та його обранця, від якого Бог має втіху, проти його первородного, його наслідника: Ізраїлю. Час настав, Рим є, а царство месії буде, воно повстає. Він прийде сьогодні, завтра; можливо, він уже тут. Це немислима річ, щоб ви, з якими Ягве уклав спілку, були в цьому краю пригнобленими, а свиножери — панами. Нехай їхні леґіони прибувають морськими кораблями і через пустелю. Вірте й боріться. Вони мають свої когорти та свої машини: ви маєте Ягве і його військо.

Зима минула, чудова весна осяювала виноградники, оливкові тераси, фіґові гаї Галилеї. Берег Генісаретського озера, біля міста Магдали, де Йосиф і досі мав свою головну квартиру, обважнів від квітів і пахощів. Людям дихалося легко та добре. В ці сяючі весняні дні прийшли римляни.

Спочатку пробралися їхні авангарди в країну з півночі і з приморських міст, вони тепер не уникали більше сутичок із Йосифовими передовими загонами, а потім посунули цілі три леґіони з кіньми та возами і сильні контингенти васальних держав. Попереду — легкозбройні стрільці, розвідчі частини. Потім перші відділи важкозбройиих. Потім сапери, щоб розривати горби та засипати низини на дорозі, вирубувати кущі та розчищати дорогу від усього, що могли б затримати військо. Потім обоз маршала та генерального штабу, гвардія полководця й він сам. Далі кавалерія й артилерія, могутні облогові машини, тарани, метальні знаряддя, балісти та катапульти. Потім значки леґіонів, побожно шановані орли. Потім головні сили армії, рядами по шість чоловіків. Нарешті, велетенський обоз війська, його провіантські колони, його юристи та скарбники. І зовсім ззаду валка цивільних: дипломатів, банкірів, незліченних купців, особливо ювелірів, далі маклерів із продажу невільників та аукціоністів здобичі, далі приватні кур’єри дипломатів і великих комерсантів імперії, жінки.

І стало дуже тихо в країні, коли римляни вступили в неї. Багато добровольців розбігалося. Помалу, неухильно марширувала армія вперед. Планомірно чистив Веспасіан Галилею, країну, берег і море.

Західний берег Генісаретського озера мусив, власно втихомирити цар Агріппа, бо ця смуга з містами Тиверією та Магдалою належала йому. Але елегантний цар був людина практичної добродушності, йому дуже не до смаку були насильницькі дії, яких неодмінно треба було вживати, приборкуючи повстанців. Веспасіан зважив прохання дуже дружнього, енергійно відданого Римові князя, і перейняв тільки на свою армію всю карну експедицію. Тиверія здалася без опору. Добре укріплене місто Магдала намагалося захищатися. Але воно не могло довго триматися проти артилерії римлян, а зрада всередині довершила решту. Коли римляни вдерлися до міста, багато з повстанців втекло на велике Генісаретське озеро. Вони захопили увесь маленький рибальський флот, так що римляни змушені були переслідувати їх на плотах. Це була кумедна озерна битва, під час якої серед римлян було багато реготу, а серед юдеїв багато мертвих, бо береги кругом були зайняті римлянами.

Римляни перевертали своїми важкими плотами маленькі човники, і відбувалося цікаве полювання на тонучих. Солдати з цікавістю спостерігали борсання тих, хто зазнали катастрофи, вони йшли на заклад, чи той або інший із юдеїв визнає за краще піти на дно, чи датися, щоб вони його вбили. Й обмірковували, чи вбити його стрілою, чи почекати, поки він вчепиться за пліт, і тоді обрубати йому руки? Прекрасне озеро, славнозвісне своєю грою барв, було цього дня зафарбоване однією червоною барвою, його береги, славнозвісні своїми чудовими пахощами, багато тижнів зряду смерділи трупами, його гарна вода була зіпсована, але його риба стала жирною в наступні місяці і дуже до смаку була римлянам.

А юдеї навпаки, і цар Агріппа теж, цілі роки відмовлялися їсти рибу з Генісаретського озера. І пізніше співалася серед юдеїв пісня, яка починалася так: «Далеко зачервонілося від крові озеро біля Магдали, далеко вкрився трупом берег біля Магдали». Точний підрахунок виявив нарешті, що в цьому бою на озері загинуло 4200 юдеїв. Капітан Сульпіц заробив на цьому 4200 сестерціїв. Бо він пішов на заклад, що число мертвих буде більше за 4000. Якби воно спинилося на цій цифрі, тоді він мусив заплатити 4000 сестерціїв, а якби менше було, то ще стільки сестерціїв, скільки недоставало мертвих до 4000.

Через два дні Веспасіан скликав начальників свого війська на воєнну раду. Щодо більшості жителів міста можна було певно встановити, чи вони мирні, чи ні. Але що можна було сказати про багато полонених втікачів, які втікали звідусюди, з усієї Галилеї до добре укріпленого міста? Їх було 38 000. Виявити, наскільки кожен із них бунтівник, було дуже марудливою річчю. Просто випустити їх було неможливо. Тримати їх довго в полоні було трудно. З другого боку, вони без опору здалися на віру римлян, і повбивати їх без дальших розмов Веспасіан вважав за непорядне.

Панове з його воєнної ради після недовгого обміркування прийшли до одностайного переконання, що проти юдеїв усе дозволено, й якщо не можна сполучити порядність із корисністю, то треба віддати перевагу корисності перед порядністю. Веспасіан після деякого вагання приєднався до цього погляду. Двозначною, трудно зрозумілою грецькою мовою він сповістив полонених, що дає їм пощаду, але вони можуть виходити з міста однією тільки дорогою на Тиверію. Полонені охоче вірили в те, що їм хотілося, і рушили вказаною їм дорогою. Але римляни зайняли дорогу на Тиверію і не дозволяли нікому звертати з неї вбік. Коли 38 000 прибули до Тиверії, їх усіх зібрали на стадіоні. Напружено чекали вони, що скаже їм римський полководець. Скоро з’явився Веспасіан. Він звелів відокремити тих, що мали понад 55 років, а також хворих і калік. Багато протискалося до цих відокремлюваних, бо вони вірили, що їх відішлють додому підводами, а решта муситиме йти пішки. Це була їхня помилка. Веспасіан, коли вибір закінчили, звелів їх повбивати; ні на що інше застосувати їх не можна було. З решти він звелів вибрати 6000 найдужчих і з чемним листом послав їх цезареві в Грецію для роботи на коринфському каналі. Решту він звелів продати як невільників на користь армії.