Юдейська війна - Ліон Фейхтвангер
В центрі світу лежала країна Ізраїлю, Єрусалим лежав у центрі країни, храм — у центрі Єрусалима, святиня святинь — у центрі храму: пуп землі. До царя Давида мандрував Господь, перебував у наметі і тимчасовому шатрі. Цар Давид вирішив збудувати йому дім. Він купив тік Аравна, прасвяту гору Сіон. Але він міг тільки закласти фундамент; будувати самий храм було йому заказано, бо в своїх багатьох битвах він пролив багато крові. Тільки його син Соломон був достойний провадити святе будівництво. Сім років будував він. Жоден із робітників не помер за цей час, жоден і не захворів, жоден інструмент не ушкодився. Тим, що залізо не дозволено вживати при святому будівництві, Бог послав цареві дивний кам’яний хробачок, що звався Шамір, він розколював каміння. І часто камені самі лягали на своє місце, без людської дії. Буйний і святий красувався жертовний вівтар, поруч із ним умивальниця для священиків, Мідне море, що покоїлося на дванадцяти биках. Перед храмом височіли навпроти неба два особливі дерева з бронзи, названі Яхін і Боаз. Усередині храм був оббитий дошками з кедрового дерева, підлога викладена кипарисовими пластинами, мурування та камін цілком закриті. П’ять золотих світильників стояло по правий бік і п’ять по лівий, і стільки ж золотих столів для священних хлібів. А в святилищі, схованому за завісою від усіх очей, стояли велетенські крилаті люди, херувими, вирізьблені з деревини диких маслин; жахливий вираз мали їхні пташині голови. Величезними, золотом покритими крилами обгортали вони, охороняючи, кіот Ягве, що супроводив юдеїв через пустелю. Понад чотириста років стояв цей дім, до того, як цар Навуходоносор зруйнував його і переніс святі приряди у Вавилон.
Повернувшись із Вавилонського полону, збудували юдеї новий храм. Але він був убогий, якщо рівняти з першим. Таким залишався він, доки повстав великий цар на ім’я Ірод, що на вісімнадцятий рік свого правління почав оновлювати храм. Працею тисяч робітників він поширив пагорб, на якому стояла будівля, підмурував його трійчастою терасою, вклав стільки мистецтва й роботи в будівництво, що його храм беззаперечно вважали за найпрекраснішу споруду Азії, а багато хто — і цілого світу. «Світ є очне яблуко, — казали вони в Єрусалимі, — біла частина в ньому є море, земля є радужна оболонка, Єрусалим — зіниця, а образ, що з’являється в зіниці, є храм».
Не пензель живописця, не різець скульптора надав йому краси. Він вражав тільки гармонією своєї грандіозної маси, добірністю матеріалу. Великі подвійні галереї та палати оточували його з усіх боків, вони давали охорону від дощу і тінь від сонця, в них прогулювався народ. Найпрекрасніша поміж цих палат була Кам’яна, де засідала Велика рада. Була тут також синагога, багато крамниць, місця для продажу жертовних тварин, священних і несвященних парфумів, великі ризниці, далі столи міняйл.
Кам’яні грати відокремлювали ці мирські приміщення від священних. Грецькі та римські написи під страхом смерті забороняли неюдеям іти далі. Чимраз вужчим ставало коло тих, що мали право проходити. Хворим були заборонені священні двори, а також калікам і тим, хто перебували біля трупів. Жінкам було дозволено тільки один єдиний, великий двір, але й у нього вони не сміли вступати в час менструації. Внутрішні двори призначалися тільки для тих, хто не мали ніяких вад на тілі.
Білий і золотий височів храм на своїх терасах над містом; здалеку виступав наче вкритий снігом пагорб. Його дахи були густо втикані гострими, золотими вістрями, щоб його не могли забруднити птахи. Двори, галереї та палати були майстерно викладені мозаїкою. Всюди тераси, брами, колони, здебільшого мармурові, багато з них оздоблені золотом і сріблом, або благородним металом, коринфською бронзою, разовим стопом, що утворився з коштовних металів під час пожежі в Коринфі. Над ворітьми, що вели до священної частини храму, Ірод звелів примістити емблему Ізраїлю — виноградну лозу. Пишно красувалася вона, вся з золота, її грона були завбільшки з чоловіка.
Мистецькі твори світової слави прикрашали внутрішність храму. Там був свічник, сім ламп якого означали сім планет: Сонце, Місяць, Меркурій, Венеру, Марс, Юпітер і Сатурн. Там був стіл із дванадцятьма священними хлібами, вони означали зодіак і рік. Там був посудина з тринадцятьма типами фіміаму, з моря, незаселеної пустелі, населеної землі, який показував, що все — від Бога і для Бога.
Глибоко всередині, в захищеному просторі, під землею, містилися сховища храму, де зберігалися державні скарби, чимала частина золота та коштовностей світу. Й убір первосвященика зберігався тут, священна нагрудна бинда, храмові самоцвіти, золотий обруч, що носив ім’я Ягве. За цей убір довго сперечалися Рим та Єрусалим, доки він остаточно не був схований серед храмових скарбів, і багато крові пролито було в цьому змаганні.
В серці храму, знову закритому пурпуровою завісою, була святиня святинь. Вона була порожня та темна, тільки необроблений камінь підіймався над голою підлогою, уламок скелі Шетія. Тут, запевняли юдеї, жив Бог. Ніхто не міг вступати в цей простір. Тільки раз на рік, у день, коли Ягве примирявся зі своїм народом, входив первосвященик у цю святиню святинь. Усі юдеї на всій землі постили в цей день, галереї та двори храму ущерть повні були людей. Вони ждали того, що первосвященик назве Ягве на ім’я. Бо ім’я Ягве не можна було називати, навіть така спроба гідна була смерті. Тільки цього єдиного дня кликав первосвященик Бога його ім’ям. Не багато могли чути ім’я, коли воно виходило з уст священика, але всі вірили, що чули його, і сто тисяч колін вдарялося в плити храму.
Це була таємниця, про яку багато чуток ходило в світі — чому ж поклоняються юдеї за завісою святині святинь? Юдеї пояснювали, що Бог невидимий, отже там немає ніякого його образу. Але світ не хотів вірити, що приміщення просто порожнє. Коли Богові приносять жертви, то він тут, видимий у своєму образі. Безумовно, і цей Бог Ягве був там, і себелюбні юдеї тільки утаюють його, щоб його не зманили, і не дістався він іншим. Вороги юдеїв, найперше глузливі, освічені греки, запевняли, що справді це ослина голова, яку
