Юдейська війна - Ліон Фейхтвангер

Юдеї всієї землі вважали храм за справжню батьківщину, за невичерпне джерело їхньої сили. На Ебро чи на Інді, біля Британського моря чи на верхів’ях Ніла — завжди, коли вони молилися, то поверталися лицем до Єрусалима, де стояв храм. Всі з радісним серцем платили податок на храм, усі їздили на прощу до нього, чи мали твердий намір колись на Пасху принести своє ягня до храму. Щастило їм у справах, тоді вони дякували за це невидимому в храмі, були вони хворі та в нужді, тоді вони хотіли допомоги від нього. Тільки в районі храму земля була чиста, і сюди посилали ті, хто жили за кордоном, свої трупи, щоб вони принаймні в смерті знайшли дорогу додому. Так розсіяні вони були, а тут мали одну батьківщину.

Коли надійшло до Риму повідомлення про штурм палацу в Тиверії, цезар відбував мистецьку подорож по Греції. На час своєї відсутності він доручив керувати урядовими справами своєму міністрові двору Клавдієві Гелю. Той негайно скликав урядову раду. Й от вони зібралися — тридцять сім панів, які займали керуючі посади при дворі. Звістка, що заколот в Юдеї спалахнув знову, глибоко схвилювала їх. Десять років тому ця депеша була б мало важливим донесенням із мало важливої провінції. Тепер вона влучила уряд у його найчутливіше місце, ставила під загрозу його найважливіший проект, проект нового походу Александра Македонського.

Це вони, ці тридцять сім панів, поставили грандіозний проект на солідну основу. Вони створили опорний пункт у Південній Аравії для морського шляху на Індію, вони вишукали фінансові засоби для походу на Ефіопію і ще сміливішого походу до воріт Каспію. Уже, відповідно до воєнного плану маршалів Корбулона та Тиберія Александра, військо дістало наказ виступати. 22-й леґіон, як і всі загони, без яких можна було обійтися в Германії, Англії, Далмації, був у дорозі на Схід, 15-й леґіон — у дорозі на Єгипет. І от увесь величний план зруйновано цим знову й знову спалахуючим бунтом якраз посередині району, де зосереджуються сили для великого походу. Ах, так охоче вірилося в запевнення місцевої влади, що провінція скоро заспокоїться сама. А тепер виявляється, що не так воно, що треба дуже багато війська і дуже багато часу, щоб приборкати повстання.

Більшість міністрів були не римляни, а палкі греки. Їхнє серце схилялося до того, що їхня Греція, їхній Схід має бути основою держави. Вони кипіли з люті, ці радники й воєначальники нового Александра, що тепер їхній чудовий похід через цю дурну справу має так забаритися або й зовсім розладитися.

Але зовні вони залишалися спокійними та пихатими. Дехто з них, більшість, були сини чи внуки рабів, і саме тому показували вони, бувши при владі, крижану гідність староримських сенаторів.

Клавдій Гель оголосив нещасливе повідомлення з Юдеї, сказав про його значення для великого східного проекту. Сам Клавдій Гель народився як невільник. В нього була пропорційна фігура, вигляд він мав суворий і величний, у симетричному лиці позначалася енергія. Він носив перстень-печатку цезаря. Кожен у його становищі супроводив би цезаря в Грецію, це було небезпечно — залишати його так довго під чужими впливами. Клавдій Гель зважився зостатися в Римі. Майже напевно деякі з заходів, яких він уживав, не сподобаються цезареві. Можливо, Клавдій Гель помре молодим, проковтнувши золоту пластинку або відкривши собі вени. Але це не дорога ціна за те, щоб попанувати над світом.

Він говорить спокійно, стисло, без красномовності. До бунту ставилися занадто легковажно, тим поважніше треба поставитися тепер.

— Ми всі помилялися, — визнав він одверто. — Крім одного-єдиного винятку. Я прошу цього чоловіка, що не помилявся, висловити свою думку.

Панове, хоч вони терпіти не могли сухого, хижоносого Філіпа Таласа, з повагою дивилися на начальника Східного відділу. Він із самого початку застерігав, що не можна покладатися на хитрі миролюбні запевнення Єрусалима, які тільки присипляють увагу. Він був трохи смішний із своїм вічним страхом перед юдеями, з своєю старечою ненавистю до них. Тепер виявилося, що око ненависті бачило краще, ніж толерантний скептицизм інших.

Міністр Філіп Талас не показував свого задоволення. Він сидів, як і завжди, маленький, скорчений, непомітний. Але всередині його розпирало щастям; він почувався так, наче й шрами з часів його рабства стали не такі помітні. Тепер, після цього визначеного милостивими богами руйнування палацу в Тиверії, після цього нового, безмежно зухвалого зламання всіх обіцянок, настав час для великого порахунку. Тепер не можна більше обмежуватися маленьким покаранням, стратою кількох тисяч бунтівників, парою мільйонів грошової кари абощо. Це мусять тепер зрозуміти й інші. Міністр Філіп Талас сказав:

— Єрусалим має бути зруйнований.

Старий міністр не підвищив голосу і він у нього не тремтів. Але це була найбільша хвилина його життя, і хоч йому недовго зосталося жити, тепер він може померти спокійно. Радість буяла в ньому: набліон, і не зважаючи на товмача Заккея: набліон. Він мріяв про те, як ринуться полки на зухвалий Єрусалим, як вони смикатимуть за бороди й убиватимуть його жителів, як вони палитимуть будинки, валятимуть стіни, зрівняють зі землею бундючно пишний храм. Але ніщо з цього всього не позначилося в його голосі, коли він беззаперечно, трохи навіть буркотливо, констатував:

— Єрусалим має бути зруйнований.

Запала мовчанка, і крізь неї пробивалося зітхання. Клавдій Гель повернув своє гарне, темне обличчя до Реґіна та спитав, чи не скаже чого управитель цезаревих перлових промислів. Клавдій Реґін не мав чого сказати. Ці галилеяни по-дурному збунтувалися. Тепер справді нічого не лишається, як рушити армію.

Клавдій Гель зробив короткий підсумок. Панове згодні, він гадає, що треба просити цезаря якомога швидше почати похід проти Юдеї. Досі до Греції посилали кур’єрів тільки з лавровим вінком на списі, ознакою щасливих вістей. Цього разу, щоб показати його величності, як серйозно оцінюють у Римі становище, він пошле кур’єра з пером на списі, ознакою вістей лихих.

Сенат, на домагання Клавдія Геля, ухвалив відчинити храм Януса на знак того, що в державі війна. Урядуючий сенатор Марулл не без іронії висловив Клавдієві Гелю свій жаль, що він не може виконати цю церемонію з більш блискучого приводу. Рік жив світ у мирі. Місто Рим вражене було несподіванкою, коли тепер розчахнулися важкі ворота храму Януса та з’явився образ дволикого бога,