Юдейська війна - Ліон Фейхтвангер

Пізніше, коли він лишився сам-на-сам із Муціаном, той вийняв лист міністра Таласа. Веспасіан відчув майже пошану до його упертості. Чоловік був гидкий, але тямовитий: із ним можна було говорити одверто. Отже, Веспасіан відмахнувся рукою:

— Облиште, екселенціє. Я знаю, ви хочете мені передати думку якогось впливового какера з Риму про те, що Рим загине, коли я моментально не рушу на Єрусалим. — Він присунувся ближче до Муціана, сильно дихаючи йому в лице. Муціанові потрібна була вся його чемність, щоб не відсахнутись, — і сказав добродушно: — І коли ви покажете мені ще десять таких листів, високошановний, я й не подумаю про це.

Він випростався, погладив охкаючи свою подагричну руку, підсунувся зовсім щільно до розмовника, сказав довірливо:

— Слухайте сюди, Муціане, ми ж обидва люди, носи яких обвівали усі вісім вітрів, ми не маємо потреби дурити один одного. Мені вино стає кисле, коли я мушу бачити вас із вашим обличчям, що раз по раз тіпається, з вашою палицею за спиною, а вас доймає морська хвороба, коли ви чуєте моє дихання і нюхаєте мою шкіру. Правда ж?

Муціан відповів приязно:

— Продовжуйте, прошу.

Веспасіан продовжував:

— Але, на жаль, ми запряжені в один дишель. Це була клято хитра вигадка його величності. Тільки, чи не повинні ми бути такі ж хитрі? Верблюд і буйвол погано уживаються в одному дишлі, юдеїв і греків успішно можна настроїти одних проти одних; але два старі тельбуховидці, як ми, що ви гадаєте?

Муціан заморгав сильно й нервово.

— Я уважно стежу за розвитком ваших думок, консуле Веспасіан, — сказав він.

— Ви дістали відомості зі Заходу? — спитав тепер прямо Веспасіан, і його світлі очі не відривалися від очей розмовника.

— Ви маєте на увазі Галлію? — спитав Муціан і собі.

— Я бачу, ви в курсі справ, — усміхнувся Веспасіан. — Ви справді не маєте потреби переповідати мені лист вашого римського спільника. У Рима тепер інші турботи.

— З вашими трьома леґіонами ви небагато досягнете, — сказав незадоволено Муціан. Він відклав палицю, тильною частиною маленької, плеканої руки стер піт із верхньої губи.

— Справді, — добродушно констатував Веспасіан. — Тому я пропоную вам договір. Ваші сирійські леґіони жалюгідні, але разом із моїми трьома добрими це буде завжди сім. Тримаймо наші сім леґіонів укупі, доки на Заході не стане ясніше.

І позаяк Муціан мовчав, він умовляв його розсудливо:

— Доки на Заході не стане ясно, ви ж мене не позбудетеся. Будьте розважні.

— Дякую вам за ваші щирі та послідовні пояснення, — відповів Муціан.

Це були ніби наукові інтереси, що затримали Муціана в Юдеї на наступні тижні; бо ж він працював над великим твором, де викладав географію й етнографію імперії, а Юдея напхана була різними дивовижними речами. Тит ретельно супроводив Муціана в його екскурсіях; часто він стенографував те, що розповідали тубільці. Тут було Єрихонське джерело, що давніше знищувало не тільки плоди землі та дерев, а й плоди в жіночому череві й узагалі несло смерть і нищення всьому живому, аж поки один Пророк, Єлісей, божим страхом і священицьким мистецтвом розгрішив його, так що тепер воно впливає навпаки. Й Асфальтове море оглянув Муціан, Мертве море, що тримає на воді найважчі речі і знову викидає їх на поверхню, коли їх силою потопити. Муціан хотів мати докази, наказував кидати в глибину зі зв’язаними на спині руками людей, що не вміють плавати, і з цікавістю спостерігав, як вони виринали. Потім він поїхав на содомські поля, шукав слідів посланого з неба вогню, бачив у морі примарні обриси п’яти зниклих у ньому міст, зривав фрукти, що виглядом і формою цілком подібні були до їстівних, але розсипалися на порох і попіл ще при зриванні.

Він розписував про все, був дуже до всього цікавий, записував і наказував записувати. Одного дня він знайшов такі записи, зроблені його почерком, хоч твердо знав, що цих записів не робив. Він установив, що походять ці записи від Тита. Справді, молодий пан мав здібність швидко і так глибоко зживатися з почерком іншого, що той не міг відрізнити підробку від свого власного писання. Муціан задумливо попросив Тита написати йому кілька рядків почерком свого батька. Тит зробив це, і справді неможливо було розпізнати, що написані рядки є підробка.

Але найзначнішим із того, що Муціан у ці юдейські тижні бачив і пережив, залишався полонений учений генерал Йосиф бен-Маттіас. Уже першого дня в Цезарії впав губернаторові в око полонений юдей, як він скромно і проте надзвичайно помітно проходив із своїми кайданами по вулицях Цезарії.

Веспасіан уникав докладно відповідати на його запитання, відбувався побіжними відповідями. Але він не міг перешкодити цікавому Муціанові докладно розмовляти з цим священиком Йосифом. Він робив це часто і скоро помітив, що Веспасіан використовує свого полоненого ніби як оракула, в сумнівних випадках керується його проріканнями, зрозуміло, не даючи полоненому помітити, яку він має силу. Це зацікавило Муціана, бо він вважав досі маршала за холодно-тверезого раціоналіста. Він говорив із Йосифом про всі можливі речі між небом і землею, і раз по раз дивувався, як нечувано східна мудрість змінює грецьке світознавство юдея. Він знав жерців усякого роду, жерців Мітри, й Ауму, варварських жерців англійського Сулі та германського Росмерта, але цей жрець Ягве, хоч як мало він зовні відрізнявся від римлянина, вабив його більше, ніж інші.

При всьому тому Муціан не забував по змозі з’ясовувати свої відносини з маршалом. Веспасіан має рацію: доки на Заході і в Римі не стане все ясно, обидва володарі Сходу, губернатор Сирії і головний командувач в Юдеї, мають однакові інтереси. Веспасіан, із своєю грубою відвертістю, встановив, як далеко ця спільність інтересів має сягати на практиці. Жоден із них без погодження з іншим не може вживати будь-яких важливих політичних чи військових заходів; але в своїх офіційних доповідях Римові вони повинні, як і досі, інтригувати один проти одного, тільки тепер, звісно, точно узгодженим способом.

Не дуже щедрий Веспасіан боявся, що попросить перед від’їздом марнотратний і користолюбний губернатор, як гостевий подарунок. Муціан зажадав одне-єдине: полоненого юдея Йосифа. Маршал, вражений спочатку такою великою скромністю, уже хотів було погодитися. Але потім вирішив інакше: ні, він не віддасть свого юдея.

— Ви ж знаєте, — добродушно сміявся він до Муціана, — експедитор чоловік скупий.

Губернатор домігся тільки того, що Веспасіан відпустив з ним Тита на якийсь час до Антіохії. Маршал враз