Людина без властивостей. Том I - Роберт Музіль
24. Власність і освіченість; Діотимина дружба
з графом Ляйнсдорфом і функції’, які допомагають
знаменитим гостям знайти єдність із душею
Але популярности салон Діотими зажив лише завдяки її дружбі з його ясновельможністю графом Ляйсдорфом.
Якщо різновиди дружби називати за частинами тіла, то дружні почуття графа Ляйнсдорфа звили собі гніздо в такому місці між головою й серцем, що Діотиму можна було б назвати не інакше, ніж його задушевною подругою, якби цей вислів не вийшов з ужитку. До розуму і вроди Діотими його ясновельможність ставився з повагою, не дозволяючи собі недозволенних намірів. Завдяки його прихильності Діотимин салон не лише здобув непохитне становище, але й виконував, як любив висловлюватися граф, певні функції.
Щодо самої особи його ясновельможности, то він, підпорядкований безпосередньо імператорові, був «просто патріот». Але держава складається не тільки з корони, народу й урядовців між ними; в державі є й ще дещо: думка, мораль, ідея!… Хай там який набожний був граф Ляйнсдорф, він, чоловік розумний і відповідальний, хто, крім того, будував у своїх маєтках фабрики й заводи, не заплющував очі на те, що нині дух великою мірою вийшов з-під церковної опіки. Бо його ясновельможність не уявляв собі, як можна, скажімо, заводом, маневрами на хлібній біржі чи цукровою кампанією управляти на релігійних засадах, хоча, з другого боку, ефективне велике землеволодіння в новітніх умовах без біржі й промисловости просто немислиме; і коли граф вислуховував доповідь свого комерційного директора, який доводив, що, зв’язавшись із тою чи тою групою чужоземних спекулянтів, ту чи ту оборудку можна залагодити вигідніше, ніж пліч-о-пліч із вітчизняними дворянами-землевласниками, то його ясновельможність у більшості випадків мусив робити вибір на користь перших, тому що об’єктивні обставини мають свій резон, проти якого не можна йти на догоду власним почуттям, якщо ти, стоячи на чолі великого господарства, відповідаєш не лише за себе, а й за безліч інших життів. Є щось на кшталт професійного сумління, яке за певних обставин суперечить сумлінню релігійному, і граф Ляйнсдорф не мав сумніву, що в такій справі сам кардинал-архієпископ не вчинив би інакше, ніж він. Щоправда, граф Ляйнсдорф всякчас ладен був і виступити з наріканнями з цього приводу на відкритих засіданнях Верхньої палати й висловити сподівання, що життя знов повернеться до простоти, природности, надприродности, здоров’я й неодмінности християнських засад. Щойно він роззявляв рота й пускався в такі розмірковування, як складалося враження, немовби з розетки висмикнули штепсельну вилку і графом потік струм уже іншої електричної мережі. А втім, так трапляється з більшістю людей, коли вони висловлюються публічно; і якби хто-небудь дорікнув його ясновельможності, що він сам-таки робить те, проти чого публічно виступає, то граф Ляйнсдорф зі святою переконаністю затаврував би такі закиди як демагогічні балачки підривних елементів, котрі уявлення не мають про те, яким широким буває в житті діапазон відповідальности. І все ж він і сам погоджувався, що зв’язок між вічними істинами й гешефтами, куди заплутанішими, ніж чудова простота традицій, — справа надзвичайно важлива, а також визнавав, що цей зв’язок слід шукати ні в чому іншому, як у глибокій буржуазній освіченості; своїми високими думками й ідеалами у сферах права, обов’язку, моралі й краси ця освіченість доходила до щоденних суперечностей і щоденної боротьби й поставала перед ним таким собі містком, сплетеним із живих рослин. Щоправда, місток цей не давав такої твердої й надійної опори, як церковні догмати, але був справою не менш потрібною й відповідальною, і тому граф Ляйнсдорф був не лише ідеалістом релігійним, а й пристрасним ідеалістом світським.
Цим переконанням його ясновельможности відповідав і сам характер Діотиминого салону. Товариства, які там збиралися, славились тим, що у великі дні в них траплялися люди, з котрими годі було й словом перемовитись, — адже вони були надто відомі в якій-небудь фаховій галузі, щоб із ними обговорювати останні новини, часто навіть не знаючи назви тієї сфери знань, де вони набули популярности в усьому світі.
Навідувалися до салону кенциністи й канісисти, бувало, що граматик мови бо натрапляв на дослідника партигенів, а токонтолог — на фахівця з квантової теорії, вже не кажучи про тих представників нових напрямів у мистецтві й літературі, які щороку міняли свої назви й проникали сюди лише обмеженим числом разом зі своїми успішнішими колегами. Загалом склад товариств був такий, що все тут перемішувалось і гармонійно змішувалось; тільки юні уми Діотима зазвичай тримала на відстані, обмежуючись окремими запрошеннями, а рідкісним та особливим гостям уміла непомітно віддати перевагу й оточити їх особливою увагою. А втім, що відрізняло Діотимин дім від решти таких, як він, то це, якщо можна так висловитися, саме його світська стихія, та стихія практичного застосування ідей, яка, кажучи словами Діотими, колись розтікалася навколо ядра богословських наук натовпом набожних творців, власне, такою собі спільнотою побратимів і посестер, здебільшого далеких від церковного життя; одне слово, це була стихія дії. І нині, коли політична економія й фізика витіснили богослов’я, а перелік запрошуваних Діотимою правителів духу на землі з часом виріс до обсягу каталогу наукових праць Британського Королівського товариства, ця спільнота побратимів і посестер складалася, відповідно, з банківських директорів, інженерів, політиків, міністерських радників, а також паній і панів із вищого й близького до нього світу. Особливо Діотима дбала про жінок, але перед «інтелектуалками» віддавала перевагу «паніям». «Життя нині надто переобтяжене знаннями, — любила казати вона, — щоб відмовлятися від «цілісної жінки». Діотима була певна, що лише жінка цілісна ще має ту доленосну владу, яка здатна обснувати інтелект силами буття, чого цей вочевидь, на її думку, конче потребував для свого порятунку. Молоді аристократи чоловічого роду, що бували в неї, позаяк це вже ввійшло у звичай і не викликало несхвалення з боку начальника відділу Туцці, теж, до речі, ставили їй у велику заслугу такий погляд на здатність жінки обсновувати й на сили буття, бо у нерозколеному бутті для аристократії все ж таки щось є, а крім
