Мандри Гуллівера - Джонатан Свіфт
Спав я кілька годин, але дуже неспокійно; мені ввижалися місця, де я дотепер жив, і небезпеки, що від них я врятувався, але все ж таки, прокинувшись, я почував себе значно краще. Не було ще восьмої вечора, але містер Вількокс, гадаючи, ніби я давно вже голодую, звелів подати вечерю. Побачивши, що я не маю вигляду божевільного і не говорю безладних речей, він розмовляв зі мною дуже люб'язно, а коли ми залишилися самі, попросив розповісти про мої мандри та про випадок, що кинув мене в цім величезнім ящику на поталу морських хвиль. Він сказав, що близько півночі помітив його на деякій відстані, коли дивився в підзорну трубу, і сприйняв спершу за парус, до якого хотів був підійти (думаючи, що не дуже збочить з курсу) і купити сухарів, бо починав уже відчувати їх нестачу. Наблизившись і побачивши свою помилку, він одрядив шлюпку розвідати, що воно таке, а матроси його повернулися налякані й клялися Богом, що то плавучий будинок. Він попосміявся з їхньої дурості й сів у човен сам, наказавши матросам узяти з собою міцний канат. Погода була тиха, і він, кілька разів об'їхавши навколо ящика, помітив вікна із залізними ґратами. На одній із стін, де в дошках не було отвору, що пропускав би світло, він побачив дві дужки. Тоді він звелів своїм людям веслувати до тієї стіни і, прикріпивши канат до однієї з дужок, на буксирі тягнути мій ящик до корабля. Підійшовши до судна, він розпорядився прикріпити другий канат до кільця в даху і підняти ящик на талях, але ввесь екіпаж зміг підняти його тільки на два чи три фути. Потім вони побачили мою палицю з хусточкою, які стриміли з отвору, і вирішили, що там, певно, ув'язнено якогось нещасливця. Я спитав, чи не бачив капітан або хто з його екіпажу величезних птахів у повітрі під той час, коли відкрили мене. Капітан одповів, що, коли він, поки я спав, обговорював з матросами цю подію, один з них сказав, що бачив трьох орлів, які летіли на північ, але не помітив, щоб вони були більші за звичайних. Я пояснив собі це явище великою висотою, на якій летіли птахи; капітан не зрозумів причини мого запитання. Далі я запитав, як далеко ми, на його думку, від суходолу, і він одповів, що, за його підрахунками, ліг на сто. Я запевнив його, що він помиляється майже вдвічі, бо я покинув суходіл не більше ніж за дві години перед тим, як упав у море. Тут він знову почав думати, що мозок у мене не в порядку, і, натякнувши на це, порадив піти та лягти в приготовленій для мене каюті.
Я запевнив капітана, що його чемне поводження та приємне товариство добре збадьорили мене, і я тепер при здоровому розумі більше, ніж будь-коли у своєму житті. Тоді він став серйозним і попросив дозволу відверто спитати, чи не збило мене з глузду каяття за тяжкий злочин, що на покару за нього мене, з наказу якогось монарха, ув'язнили в тім ящику. В деяких країнах великих злочинців пускають у море на дірявих суднах і без провіанту, і він, хоч і шкодує, що взяв до себе таку погану людину, дає, проте, мені слово честі висадити мене цілого та неушкодженого в першому ж порту, куди ми прибудемо. До цього він додав, що підозра його набагато посилилася після безтямних промов, з якими я звертався з приводу моєї кімнати чи ящика спершу до матросів, а потім до нього, і після моїх дивних поглядів і незвичайної поведінки за вечерею.
Я попросив капітана терпляче вислухати мою історію і сумлінно розповів про все, що трапилося зі мною від мого від'їзду з Англії до того часу, як вони знайшли ящик. Правда завжди проторує собі шлях у здоровому розумі, і цей, до певної міри освічений і безумовно чесний, джентльмен скінчив тим, що повірив моїм словам і моїй щирості. Щоб остаточно переконати капітана, я попросив його звеліти принести мій комод, ключ від якого лежав у мене в кишені, бо він розповів уже мені, як повелися матроси з моєю кімнатою. В його присутності я відчинив комод і показав йому колекцію дивинок, зібрану в країні, звідки я таким дивним способом утік. Там був гребінець з бороди короля і другий з того ж таки матеріалу, але вправлений в урізок нігтя з великого пальця його величності, замість спинки. Була колекція голок і шпильок од фута до пів'ярда завдовжки, чотири осині жала такі, як кинджали; кілька вичосів з королевиного волосся та золота каблучка, яку вона люб'язно подарувала мені, знявши з мізинця, і одягла мені на шию наче намисто. Цю каблучку я хотів подарувати капітанові на вдячність за його гостинність, але він рішуче відмовився прийняти її. Я показав йому й мозолю з кентське яблуко завбільшки, зрізану мною особисто з ноги одної придворної дами, таку тверду, що з неї я, повернувшись до Англії, зробив собі келих і вправив його потім у срібло. Нарешті я звернув його увагу на мої штани, пошиті з мишачої шкурки, що були тоді на мені.
Я спромігся змусити його взяти тільки зуб одного лакея, помітивши, що його він розглядав з особливою цікавістю, очевидно, вражений ним. Він прийняв його з подякою, більшою, ніж була варта ця дрібничка. Недосвідчений хірург помилково видер його в одного з Гламделклічевих слуг, що мучився зубами, але зуб той виявився найздоровішим у його роті. Я почистив його й заховав собі в комод. Зуб мав близько одного фута завдовжки і чотири дюйми в діаметрі.
Капітана дуже задовольнило моє просте оповідання, і він висловив надію, що по повороті до Англії я зроблю послугу цілому світові, виклавши свої слова на папері й оголосивши їх друком. На це я відповів, що, на мою думку, в Англії забагато книг про мандри; що ніщо тепер не може здатися незвичайним, і це змушує мене підозрювати, що дехто з авторів зважає на істину менше, ніж на свої власні вигоди, або честолюбство, чи
