Мандри Гуллівера - Джонатан Свіфт

Розділ II

Опис вдачі та звичаїв лапутян. Розповідь про їхню науку. Про короля з його двором. Як прийняли там автора. Жителі бояться та непокояться. Розповідь про жінок.

Ступивши на острів, я опинився серед великого натовпу. В перших рядах стояли, здавалося, люди вищого стану. Всі вони з цікавістю розглядали мене, і я платив їм тією ж монетою, бо ніколи ще не бачив людей, таких чудних постаттю, одежею та поводженням. Голови в них були нахилені або в правий, або в лівий бік. Одне око дивилося всередину, а друге — просто в зеніт, їхнє верхнє вбрання було прикрашене фігурами сонця, місяця та зірок, упереміж із зображеннями скрипок, флейт, арф, сурм, гітар та багатьох інших музичних інструментів, незнаних у нас в Європі. Між народом я помітив кількох чоловіків, убраних як слуги, кожен з яких тримав у руках коротеньку паличку з прив'язаним на кінці, неначе ціп до ціпилна, надутим пузирем. У кожен пузир, як мені казали потім, покладено певну кількість сухого гороху або камінчики. Цими пузирями вони час від часу били по губах і по вухах своїх сусідів, але тоді я ніяк не міг второпати, навіщо те робилося. Здається, мозок цих людей так захоплюють глибокі роздуми, що вони не можуть ні говорити, ні чути слів інших, і вивести із цього стану їх можна, лише торкнувшись ззовні їхнього органу слуху та мови. Через це ті, хто мають на це змогу, завжди тримають у своїй господі спеціального ляскача (по-місцевому — клайменоле) і ніколи не виходять без нього, ідучи на прогулянку чи в гості. Обов'язки ляскача полягають у тім, щоб, коли зійдуться двоє, троє чи більше осіб, злегка торкатися пузирем рота того, хто має говорити, і правого вуха того, до кого звертаються. Цей ляскач супроводжує свого хазяїна й під час прогулянок і при нагоді злегка б'є його по очах, бо той завжди так заглиблюється в думки, що явно підпадає небезпеці впасти в провалля чи стукнутись головою об стовп, а на вулицях або збити когось із ніг, або, зіткнувшись із кимось, опинитись у рівчаку самому.

Подати читачеві ці пояснення треба негайно, бо інакше він, так само, як і я, не зрозумів би їхньої поведінки під час нашого переходу на вершину острова і далі — до королівського палацу. Поки ми йшли, вони раз у раз забували, куди їм треба, і залишали мене самого, доки ляскачі не будили їхньої пам'яті; їх, здається, не вражали ні незвичні для них мій одяг та загальний вигляд, ні крики юрби, думки та манери якої були вільніші.

Нарешті ми дісталися палацу й увійшли до парадної зали, де на троні сидів король, оточений з обох боків першими своїми вельможами. Перед троном стояв великий стіл, ввесь заставлений глобусами, планетаріями та різним математичним приладдям. Його величність не звернув на нас ніякої уваги, хоч наша поява викликала чималий шум, бо позбігалися всі придворні. Він заглибився в якусь дуже важливу задачу, і ми чекали щонайменше годину, доки він розв'язав її. Обабіч, коло самого трону, стояли два молоденькі пажі, з пузирями на палицях у руках. Побачивши, що король скінчив свою задачу, один із них злегка торкнувся пузирем його рота, а другий — правого вуха, після чого його величність здивовано озирнувся, неначе раптом прокинувся, і, помітивши мене з товариством, очевидно, пригадав, що йому говорили вже про мене. Він промовив кілька слів, і один з пажів зараз же ляснув мене по правому вуху, але я на мигах, як зумів, пояснив, що не потребую цього інструмента. Як виявилося згодом, така поведінка дуже зашкодила мені, бо на підставі її його величність і ввесь двір склали дуже низьку ціну моїм розумовим здібностям.

Король, наскільки я міг здогадатися, ставив різні запитання, і на них я відповідав усіма мовами, які знав. Побачивши, що нам не порозумітися, король (одмінний від усіх його попередників своєю гостинністю до чужинців) наказав дати мені окрему кімнату в палаці й приставити до мене двох челядників. Мені принесли обід, і четверо вельмож, яких я бачив дуже близько від особи його величності, зробили мені честь пообідати разом зі мною. Обід складався з двох перемін, по три страви в кожній. На першу переміну ми мали баранячий окіст у формі рівностороннього трикутника, кусок яловичини у вигляді ромбоїда та пудинг у формі циклоїда. В другій переміні були дві качки, порізані на частки, кожна з яких скидалися на скрипку, сосиски й ковбаси, які обрисами нагадували флейти та гобої, і теляча грудинка, за формою — точнісінька арфа. Хліб слуги різали у формі конусів, циліндрів, паралелограмів та багатьох інших математичних тіл і фігур.

За обідом я дозволив собі запитувати про назви різних речей їхньою мовою, і ці благородні особи, за допомогою своїх ляскачів, охоче задовольняли мою цікавість, бо їм, очевидно, самим кортіло навчити мене їхньої мови, щоб потім і ще більше вразити своїми великими здібностями. Незабаром я міг уже попросити подати не тільки хліба й води, а й усього, чого хотів.

По обіді мої компаньйони пішли, а до мене, з наказу короля, завітала нова особа в супроводі ляскача. Вона принесла із собою пера, чорнило, папір та три-чотири книги і мімікою дала мені зрозуміти, що її прислано навчити мене їхньої мови. Ми просиділи чотири години, протягом яких я записав багато слів із поясненнями проти кожного і примудрився вивчити кілька коротеньких фраз, бо мій навчитель наказував челядникові давати йому той або інший предмет, повертатися, вклонятися, сідати, вставати, ходити тощо, а я записував, як усе це називається по-їхньому. В одній із книжок він показав мені малюнки сонця, місяця, зірок, знаків зодіаку, тропіків і полярних кіл, а також назви багатьох плоских фігур і стереометричних тіл. Далі він назвав і описав усі музичні інструменти та познайомив мене з технічними термінами, використовуваними для гри на кожному з них. Коли він пішов, я переписав за абеткою усі слова з перекладами їх. У такий спосіб, завдяки моїй незрадливій пам'яті, я за небагато днів досяг чималих успіхів у вивченні їхньої мови.

Слово, що його я перекладаю «летючий» або «плавучий острів», звучить у них як Лапута, і походження його мені так і не пощастило дошукатись. «Лап» стародавньою, невживаною тепер мовою означає «високий», а «Унту» — «керівник». Злиття цих слів і дало, вони кажуть, Лапута, перекручене Лапунту. Я особисто не погоджуюсь із таким словотворенням, бо воно видається мені