Сюрпризи долі - Єва Гата
Олена дуже втомилася презентацією, розболілася голова і хотілося чимшвидше сховатися від людей.
— Ти сьогодні чудова, — поцілував Пантелій її в руку.
— Давай негайно кудись утечемо, хочу покласти голову тобі на коліна і мовчати.
— Обов’язково, тільки не зараз, ти повинна бути на Магічному балу.
— Нікуди я не піду, у мене немає сил.
— Ти повинна, і заперечення не приймаються. Там буде багато відомих людей, найвищий час тобі познайомитися з ними.
— А ти? Я без тебе не піду.
— Маю деякі справи, які треба терміново залагодити, як тільки звільнюся, приєднаюся до тебе.
— Як я там буду сама без тебе? Я ж нікого не знаю?
— Нічого, познайомишся.
— Приходь швидше, мені погано без тебе, — сумно промовила Олена.
Бал розпочинався о сьомій вечора. Олена піднялася сходами до бенкетної зали. Довкола було багато людей, які весело перемовлялися між собою. Їй хотілося побачити хоч одне знайоме обличчя, та марно. В холі грала класична музика, а на столах розставлені різноманітні напої.
— Я тут довго не витримаю, — подумала Олена. Їй захотілося з кимсь познайомитися. Як це просто робилося в дитинстві. Вона пригадала, як сміливо підходила до першої-ліпшої дівчинки на дитячому майданчику і казала:
— Мене звуть Оленою, а тебе як?
Може, і тут так зробити? А якщо її неправильно зрозуміють і подумають, що неввічлива або що напрошується на знайомство?
Раптом відчинилися двері до бенкетної зали, і гостей запросили до святкового столу. Гості наввипередки кинулися займати місця. Олена не знала, до кого пристати, і зупинилася біля першого вільного місця. Сусідом виявився відомий журналіст, який відразу ввічливо підсунув стілець і налив вина.
Пролунав перший тост за вічне мистецтво. Сусід виявився уважним кавалером, весь час пропонував якійсь наїдки та напої. Потім з холу залунала музика, закликаючи гостей до танцю.
— Дозвольте запросити вас, — промовив журналіст.
— З задоволенням, — весело відповіла Олена.
Танець закінчився і журналіст кудись щез. Олена залишилася одна під вікном. Раптом залунали перші акорди танго. Вона хотіла повернутися до столу, як раптом побачила жоржину, осяяну сонцем, яка плила їй назустріч. Цього разу Олена знала, що Жоржина пливе саме до неї і від цього почали підкошуватися ноги. Історія повторювалася. Вона знала, що станеться далі.
Жоржина зупинилася перед Оленою і галантно нахилила голову.
— Дозвольте запросити вас на танго, — урочисто промовив Георгій.
— Мене? — повторила колишні слова Олена.
— А ви не танцюєте? — відповів у тон.
— Танцюю, — не вірячи в реальність моменту, — відповіла Олена.
Георгій узяв її за руку і потяг у самісінький центр зали. Що вона відчувала? Найбільше дивувало те, що серце залишалося спокійним. Воно байдуже мовчало. Не виникало жодного бажання розчинитися в обіймах колишнього чоловіка. Як могло так статися, щоб жодна струна в душі не здригнулася від дотику Аполлона? Невже почуття можуть зникнути без вороття?
— Як ти живеш? — прошепотів Георгій на вухо.
— Як бачиш, непогано.
— А я так сумую за тими днями, коли все було таким чудовим.
— Ти зробив свій вибір, — на диво спокійно відповіла Олена.
— Кожен може помилитися, мені так тебе бракує, давай, спробуємо все спочатку.
— Не думаю, що в нас щось вийде, тепер я інша.
— Бачу, і це мене зачаровує, я дуже гордий за тебе.
— Я також.
Олена спіймала себе на тому, що їй навіть не хочеться розпитати свого колишнього чоловіка про його справи і плани. Дивно, але той, кого колись боготворила, перестав її цікавити, наче вони ніколи не жили разом.
Георгій зрозумів, що діється щось не те, і найвищий час пускати в хід важку артилерію. Він прилинув палко до її вуха і прошепотів.
— Мені погано, без тебе я втрачаю крила, ти єдина жінка, з якою я був і буду щасливим, я кохаю тебе і тільки тебе.
Від цих слів у Олени запаморочилася голова, скільки разів уявляла їхню зустріч! На мить їй стало шкода Жоржа, якому присвятила половину свого життя. В неї не вистачало відваги сказати щось образливе. Чоловік зрозумів свою перевагу і пішов у наступ.
— Я прикрашу твоє майбутнє трояндами, давай, забудемо всі негаразди і непорозуміння. Ти створена для мене і більше ні для кого, — шепотів Жорж, палко цілуючи її в шию.
Ці слова на мить одурманили, ось і настала та довгождана мить, омріяна важкими самотніми вечорами. І раптом у вухах забринів відгомін інтермецо. Звідки це взялося, адже оркестр продовжував грати танго? Ні, у старий рай немає вороття, вона стала зовсім іншою людиною, а двічі в одну річку ввійти неможливо.
— У тебе крила зів’яли, а в мене виросли, боюся, що в нас нічого не вийде, — твердо відповіла Олена, — я відчула свіжий подих вітру і побачила широчінь виднокола. Раніше про ці красоти я й гадки не мала. Як я помилялася, коли міцно трималася за уявні цінності й не бажала навіть спробувати відірватися від землі.
— Ти все одно повернешся до мене, лише я — твоя доля, — не здавався Жорж.
Раптом краєм ока Олена побачила Пантелія, який стояв біля дверей і уважно стежив за ними.
— Ти програв цього разу, Аполлоне.
— Такого не буває! Він завжди перемагає! — злісно