Сюрпризи долі - Єва Гата

— Для цього я приїхала на Гідру, — засміялася Олена. — А далі що?

— Будемо видавати твої книжки і продавати.

— Ти так просто про це говориш.

— Тут нічого складного нема. В мене є знайомий видавець, до речі, твій сусід, от з ним і домовимося.

— Це ж дуже дорого коштує.

— Не так і багато. Видамо спочатку «Життя в тіні», а там побачимо, як продаватиметься. Ти й сама побачиш, що робити далі. Я знаю лиш одне — для того, щоб книжка стала успішною, треба написати так, щоб люди могли впізнавати себе в твоїх героях і це приносило користь. Люби своїх героїв, і тоді читачі любитимуть тебе.

— І все ж таки, чому ти вирішив назвати мене Селеною?

— Тому, що ця чарівна богиня, оспівана Гомером, нестямно закохалася в Пана. Найбільшою моєю мрією є здобути твоє кохання. Я терпляче чекатиму, і вірю, що дочекаюся.

Яке мінливе життя. Важко усвідомити, що колишні цінності втратили вартість. Олена звикла до думки, що діти є самостійними і невідомо, де житимуть надалі. Вони накоротко приїхали додому й відразу повернулися в Австрію. Їм запропонували продовжити навчання і працювати над дисертацією. Від такої пропозиції важко відмовитися, а мати не заперечувала, не хотіла ламати їхні долі. Можливо, там вони знайдуть щастя, а може, повернуться на Батьківщину, — вирішувати їм. Нехай самостійно вирішать, де їхнє місце.

Олена більше не почувалася самотньою. За два останні роки навколишній світ достеменно змінився. Вони постійно спілкувалися з Пантелієм по телефону й зустрічалися, як тільки з’являлася нагода. А недавно він приїжджав у їхнє місто на довший час читати курс лекцій з мистецтва реставрації.

Новоспечена письменниця вирішила взяти псевдонім Селена, щоб повністю відмежуватися від колишнього життя. Минулого року відбулася презентація книги «Життя в тіні», яка пройшла напрочуд вдало. Подейкували, що цей роман став своєрідним бестселером. За ним невдовзі мав з’явитися новий — «Сюрпризи долі».

Єдине гнітило Олену — робота над «Змаганням між Аполлоном і Паном» припинилася, бо так і не могла поставити крапку. Мабуть, для цього треба впевнено знати, чого бажає. В її душі щоденно відбувалося змагання між ними, а переможець залишався невизначеним.

— А якщо Аполлон припаде до моїх ніг і цілуватиме їх, благаючи прощення? Як я вчиню? — задавала собі одне й те ж питання Олена.

У душі залишалося відлуння ще не прощеної образи, яка настирливо прагнула сатисфакції. Вона потребувала, щоб сонцесяйний Феб на колінах благав прощення. Книга залишалася недописаною. Яке буде завершення роману, так і складеться майбутнє.

Олена підійшла до дзеркала і почала пильно вдивлятися. Вона знала, що думки віддзеркалюються на обличчі. Недаремно ж кажуть, що воно — дзеркало душі. Цікаво, чи вже видимі зміни? Треба послухати інтермецо.

Музика вмить перенесла в минулі часи. Пригадалися старі образи і самотня дорога. Чарівна мелодія ятрила душу, викликала сльози. Та це тривало лише першу мить, спогади перестали завдавати болю. Колишнє животіння нагадувало темницю, яку тоді вважала раєм. Олена більше не мала бажання повертатися в минуле.

— Я не є баластом, який можна викинути, коли обридне. Якщо немає взаємності, то немає і гармонії почуттів. А в такому разі немає за чим шкодувати.

На осінь запланували книжковий форум у столиці, на якому мав з’явитися на світ роман «Сюрпризи долі». Пантелій наполягав, щоб Олена обов’язково поїхала і дала кілька інтерв’ю для відомих газет і журналів. Він подбав про виступ на радіо в прямому ефірі та про презентацію книжки.

Олена трохи нервувала, однак хвилювання були марними. Радіопередача виявилася не даремною, багато хто зацікавився маловідомою письменницею і вирішив ознайомитися з її творчістю ближче. Людям остогидла нецензурна лексика, брудні відверті сцени та негатив, який постійно вихлюпується на них з екрана телевізора, радіоефіру та новітньої літератури.

На презентацію, як і очікували, прийшло багато людей. Олена без перестану роздавала автографи. Під час виступу письменниця була дуже натхненною і схвильованою. Їй треба було сконцентрувати увагу, щоб влучно відповідати на запитання журналістів. Вона настільки зосередилася, що не помітила Георгія, який причаївся, наче злодій, у темному кутку.

Феба затягнув до зали знайомий журналіст. Він і гадки не мав, що Селена — псевдонім колишньої дружини. Георгій дивився і не вірив очам. Невже це його благовірна! Які разючі метаморфози. Йому раптом захотілося принизити або образити її, виникло бажання знищити, стерти з лиця землі цю жінку, здерти з неї шкіру, як це вправно робив з іншими. Але сонцесяйний Феб не наважився навіть висунути свого носа вище сусіда, який сидів перед ним.

— Як таке могло статися? — мучило питання.

І раптом у презентаційній залі він побачив Пантелія. Ось де собака зарита! Як цей козлоногий Пан насмілився зазіхнути на його власність!

Георгія роздирали суперечливі почуття, з одного боку, ненавидів їх обох, а з іншого — страшенно жадав повернути ті старі благословенні часи, коли все було таким простим і зрозумілим. Що доброго він пізнав, отримавши свободу? Як виявилося — нічого надзвичайного! Упорядкований спокій змінився на безладний хаос. Звичайно, тепер нікому не треба пояснювати, чому і де затримується. Отримавши бажану свободу, — утратив міцну опору. Птахи не можуть безперестанку літати, вони потребують час від часу сідати на твердь і черпати сили від матінки землі. Якщо ж їх позбавити такої можливості, то їхні крила знесилюються і вони гинуть. Георгій саме зараз почувався втомленим горобцем, змушеним тріпати крильцями, щоби втриматися в повітрі. Йому катастрофічно бракувало сил, а приземлитися було ніде, ґрунт утік з-під ніг.

Чому ж так засмутили успіхи колишньої дружини? Вони аж два роки не бачилися. Незважаючи на це, жевріла надія, що його приймуть назад. Георгій уже вдосталь наситився свободою