Лицедії - Сомерсет Вільям Моем
Коли ці плітки дійшли до Доллі де Фріс, вона висміяла їх. На Джуліїне прохання Доллі запрошувала Тома на прийоми, а раз чи два — навіть на уїкенди до заміської вілли, але сама ніколи не звертала на нього уваги. Том справляв на неї враження милого юнака, котрий може бути партнером у розвагах, коли Майкл зайнятий, але як особа не являє собою абсолютно нічого оригінального. Він належав до тих людей, повз яких проходиш, не помічаючи їх, і після зустрічі з якими не можеш пригадати навіть їхньої зовнішності. Таких запрошують на обід, коли гостей — непарне число, а треба, щоб воно було парне. Джулія весело називала його «мій юний кавалер», а навряд чи вона могла б так спокійно й відкрито говорити про нього, якби між ними справді щось було. До того ж Доллі добре знала, що за все своє життя Джулія мала справу тільки з двома чоловіками — Майклом і Чарлзом Темерлі. Втім, одна обставина в усій цій історії справді дивувала — чого це Джулія, яка протягом стількох років так дбала про свою репутацію, раптом почала по три й по чотири рази на тиждень відвідувати нічні клуби? Останнім часом Доллі дуже рідко бачила її, і ця неуважність з боку Джулії навіть почала вже її ображати.
Доллі мала багато друзів у театральному світі, і вона почала наводити довідки. Те, що вона почула, зовсім не сподобалося їй. Вона не знала, що й подумати. Ясно було тільки одне: Джулія навіть не підозрює, що про неї говорять, і хтось повинен її про це попередити. Тільки не вона, Доллі, в неї не вистачить сміливості. Навіть тепер, після стількох років знайомства, Доллі трошки побоювалася Джулії. Джулія була людиною доброї вдачі, і хоч часом уживала надто різкі вирази, її важко було вивести з рівноваги; проте щось у її натурі немовби попереджало, що з нею не можна дозволяти собі зайвого, бо той, хто переступить межу, відразу пошкодує про це. І все-таки треба було щось робити. Доллі зовсім утратила спокій і не могла більш ні про що думати, крім Джулії. Нарешті вона вирішила, що треба забути про все й розглядати ситуацію з точки зору небезпеки, що загрожує Джуліїній кар’єрі. Тим-то вона вирішила, що з Джулією мусить поговорити сам Майкл. Вона ніколи не відчувала до нього особливої симпатії, але, зрештою, він — чоловік Джулії, і вона, Доллі, просто зобов’язана розповісти йому — якщо не все, то принаймні хоч стільки, щоб змусити його покласти край цій історії.
Вона подзвонила Майклові й домовилася зустрітися з ним у театрі. Доллі викликала в Майкла ті самі почуття, що й він у неї, хоча й з інших причин. Тому, почувши, що вона хоче його бачити, він тихо вилаявся. Майкла дратувало, що Доллі вперто відмовлялася продати йому свою половину акцій їхнього театру, і він вважав, що вона втручається не в свої справи, коли дає йому якісь ділові поради. Та коли Доллі ввійшла до кабінету, він люб’язно привітався з нею і поцілував в обидві щоки.
— Сідайте, будь ласка. Певно, прийшли дізнатись, чи старенька фірма все ще загрібає для вас дивіденди?
Доллі де Фріс минуло вже шістдесят років. Вона погладшала, і кожна риса її обличчя з великим носом і товстими губами здавалася шаржованою. На ній була недбало пошита сукня, на поясі й на капелюсі виблискували діамантові брошки. Коротко підстрижене волосся Доллі було пофарбоване в яскраво-рудий колір, губи й нігті — в червоний. Розмовляла вона басовитим голосом, але коли починала хвилюватися, мова її ставала нерозбірливою, відчувався акцент кокні.
— Майкле, мене тривожить поведінка Джулії.
Майкл, справжній джентльмен, злегка підвів брови й стиснув свої тонкі губи. Обговорювати поведінку дружини він не мав бажання — навіть з Доллі.
— На мою думку, вона зайшла вже надто далеко. Я просто не знаю, що це з нею скоїлося. Вечірки, нічні клуби й таке інше — зрештою, вона вже немолода жінка; так, чого доброго, можна й здоров’я своє підірвати.
— О, не турбуйтеся. Енергії в неї вистачить на двох, а її здоров’ю позаздрить кожний. Подивіться, як молодо вона виглядає! Чому б їй і не розважитися трохи після трудового дня? Роль, яку вона грає зараз, не важка, не втомлює її. Я дуже радію з того, що вона гуляє і веселиться. Це свідчить про її невичерпний запас сил.
— Але ж раніше Джулія цього ніколи не робила! Хіба це не дивно, що вона раптом узяла собі за звичку танцювати до другої години ночі — і де ж? — в отих гидких, смердючих клубах!
— Але ж їй потрібні якісь фізичні вправи. Не можу ж я запропонувати їй бігати зі мною в шортах по парку!
— Я вважаю своїм обов’язком сповістити вас про те, що її поведінка викликає різні пересуди. І ще завдає великої шкоди її репутації.
— Що ви, зрештою, маєте на увазі?
— Те, що в її літа просто безглуздо з’являтися на людях у товаристві молодого юнака.
Майкл витріщив на Доллі очі, не розуміючи, про що вона каже, а потім, усе збагнувши, нарешті, голосно зареготав:
— Це ви про Тома? Не меліть дурниць, Доллі.
— Це не дурниці. Я знаю, про що кажу. Коли таку відому жінку, як Джулія, скрізь бачать з одним і тим самим чоловіком, люди, природно, починають робити всілякі припущення.
— Але ж Том не тільки її, а й мій друг! І ви добре знаєте, що я не можу ходити з Джулією на танці. Мені треба щодня вставати о восьмій, щоб устигнути зробити гімнастику перед роботою. І взагалі, нехай йому чорт, я трохи розбираюся в людях після тридцяти років, проведених на сцені. Том — взірець чистого й чесного англійського юнака, і з нього вийде справжній джентльмен. Згоден, він симпатизує Джулії, такі, як він, часто закохуються в старших жінок, точніше, вважають, що закохалися, але нічого поганого в цьому немає, скоріше навпаки, а гадати, що Джулія виявляє до нього якийсь інтерес, просто смішно,
