Лицедії - Сомерсет Вільям Моем
«Цікаво, чи помітив він, що відтоді, як приїхав сюди, ні разу не поцілував мене?»
Вони могли б покататися разом на човні. Як би це було прекрасно — хоч на кілька хвилин пригорнутися до нього! Це була б для неї винагорода за всі її муки…
У Декстерів зібралися самі актори. Грейс Хардвілл, дружина Арчі, грала в опереті, і серед гостей було кілька гарненьких дівчаток, що танцювали в тій самій п’єсі, у якій грала вона. Джулія, цілком природно, виконувала роль театральної зірки, яка нітрохи не зазнається. Вона винятково просто поводилася з молодими хористками, що мали білясті завивки й одержували три фунти на тиждень. Кілька гостей прийшло з фотоапаратами, і вона люб’язно погодилася позувати їм. Джулія гаряче аплодувала, коли Грейс Хардвілл виконала свою коронну пісеньку (акомпанував їй сам автор). Голосно сміялася разом з усіма, коли комічна актриса пародіювала її в одній з найвідоміших ролей. Настрій в усіх був веселий, пустотливий. Джулія розважалася разом з усіма, та коли пробила сьома година, вона рішуче підвелася, щоб попрощатися з товариством.
Вона саме дякувала господарям за чудовий обід, коли до неї підійшов Роджер.
— Послухай, мамо, тут багато хто збирається в Мейденхед повечеряти й потанцювати, і нас з Томом теж кличуть з собою. Ти не заперечуватимеш?
Джулія почервоніла і, не зумівши опанувати себе, запитала різким тоном:
— А як ви повернетеся додому?
— О, не турбуйся. Ми попросимо кого-небудь підвезти нас.
Вона безпорадно глянула на сина, не знаючи, що йому сказати.
— Це ж буде просто здорово, мамо. І Том теж дуже хоче піти.
Серце Джулії болісно здригнулось. Вона насилу опанувала себе.
— Ну, гаразд, любий. Тільки дивись не запізнюйся. Пам’ятай, що Томові треба встати на світанку.
В цю мить до них підійшов Том. Він почув останні Джуліїні слова.
— Ви справді не заперечуєте?
— Авжеж, що ні. Бажаю вам добре повеселитися.
Вона весело всміхнулася їм, але очі її потемніли від злості.
— Одверто кажучи, я радий, що хлопці гайнули погуляти, — мовив Майкл, коли вони сіли на катер. — Нарешті ми побудемо трохи на самоті…
Джулія стиснула руки в кулаки, щоб не сказати йому якусь грубість. Сліпа, чорна злість сповнювала все її єство. Це була остання соломинка! Два тижні Том не звертав на неї ніякісінької уваги, навіть жодного слова не сказав, а вона поводилася з ним, як ангел. Жодна жінка в світі не змогла б цього витримати. Та на її місці будь-хто з жінок сказав би йому: «Якщо не вмієш шануватися, забирайся геть!» Егоїст, дурний і грубий нахаба — ось він хто! Джулія навіть пошкодувала, що Том їде завтра вранці, що вона не зможе зробити собі приємність — викинути його геть разом з усіма манатками. І як він сміє так поводитися з нею, жалюгідний, нікчемний клерк! Та поети, міністри, лорди щасливі були б знехтувати своїми найважливішими побаченнями тільки заради того, щоб повечеряти в її товаристві, а він кидає її, аби піти потанцювати з кодлом продажних нікчемних блондинок, які й уявлення не мають про справжню акторську гру! Все це свідчить тільки про те, який він дурний. А ти сподівалася на його вдячність. Боже, та все, що на ньому, куплено за її гроші! А отой портсигар, яким він так пишається, хіба не вона подарувала? І перстень, якого він носить… Ну, гаразд, вона поквитається з ним. Так, і вже знає, як саме. Знає, де в нього найдошкульніше місце і як допекти йому до живого! Поки Джулія обмірковувала свій план, їй трохи полегшало. Їй кортіло якнайшвидше здійснити його, і, діставшись додому, вона піднялася до своєї кімнати, вийняла з сумки чотири однофунтових та одну десятишилінгову купюру. Потім написала коротеньку записку:
«Дорогий Томе!
Передаю тобі гроші на чайові, бо не побачу тебе вранці. Дай три фунти дворецькому, один фунт покоївці, яка прибирала у тебе в кімнаті, і десять шилінгів шоферові.
Джулія»
Покликавши Іві, Джулія належно проінструктувала її: цю записку Томові хай віддасть покоївка, котра розбудить його завтра вранці.
Під час вечері Джулія почувала себе вже значно краще. За столом вона підтримувала жваву розмову з Майклом, потім ще трохи обоє пограли в карти. Якби вона думала навіть цілий тиждень, однаково не придумала б для Тома більшого приниження!
Та заснути того вечора Джулія довго не могла. Вона чекала, коли Роджер і Том повернуться додому. Тепер уже інша думка не давала їй спокою. А що, як Том зрозуміє, що поводився підло? Коли він замислиться хоча б на мить, то зрозуміє, яких страждань завдав їй. Може, йому стане соромно, і, повернувшись з вечірки й попрощавшись з Роджером, він прокрадеться до її кімнати. Якщо він це зробить, вона пробачить йому геть усе. Лист, очевидно, лежить у кімнаті дворецького; вона могла б тихо спуститися вниз і забрати його…
Нарешті до будинку під’їхав автомобіль. Джулія ввімкнула світло, щоб подивитись, котра година. Третя. Хлопці піднялися сходами й розійшлися по своїх кімнатах. Джулія напружено чекала. Вона засвітила лампу на тумбочці коло ліжка, щоб, відчинивши двері, Том бачив, куди йти. Вона вдасть, ніби спить, а потім, коли він навшпиньках наблизиться до неї, поволі розплющить очі й усміхнеться до нього. Вона чекала. І раптом серед тиші почула, як він ліг і вимкнув світло. Кілька хвилин вона лежала, втупившись очима в порожнечу, потім, знизавши плечима, висунула шухляду тумбочки і прийняла дві таблетки снотворного.
«Якщо я не засну, то збожеволію…»
XV
Прокинулася Джулія вже десь після одинадцятої. Серед кореспонденції, яку їй принесли, був непроштемпельований лист. Вона впізнала акуратний почерк Тома й надірвала конверт. В ньому не було нічого, крім чотирьох однофунтових і десятишилінгової купюр. Джулії стало трохи ніяково. Вона, власне, не знала, якої треба було чекати відповіді на свій зневажливий лист і принизливу подачку. Їй чомусь навіть на думку не спало, що він може повернути їй гроші. Джулія збентежилася: їй хотілося образити Тома, але тепер вона вже побоювалася, чи не зайшла надто далеко.
«В усякому разі, він, очевидно, дав слугам на чай, — подумала вона, щоб якось заспокоїти себе, і знизала плечима. — Ні, він ще прибіжить до мене. А поки що хай знає, що мною не так легко крутити».
Проте весь день Джулія ходила задумана.
В театрі на неї чекав невеличкий пакунок. Глянувши на адресу,