Лицедії - Сомерсет Вільям Моем

— Ну й що! А може, батько дає йому на це гроші!

— Його батько — присяжний в адвокатській конторі десь на околиці Лондона. І ти сама знаєш, що коли він і допоміг Тому стати партнером у фірмі, то на щось інше грошей у нього вже напевне не залишилося.

— Ну, сподіваюсь, ти не думаєш, що я утримую його, — і Джулія дзвінко засміялася.

— Я не думаю нічого, моя люба. Але інші думають.

Джулії не сподобалися ні слова Доллі, ні те, як вони були сказані. Але вона нічим не виказала своєї тривоги й збентеження.

— Все це просто абсурдно. Він скоріше Роджерів друг, аніж мій.. Звичайно, я з ним інколи виходила погуляти. Просто відчувала, що мені треба трохи розважитись. Мені набридло тільки те й робити, що ходити до театру й думати про свою дієту. Хіба ж це життя! Зрештою, коли ж мені розважатися, як не тепер? Треба дивитися правді в очі, Доллі, роки минають, я старію, і скоро мені буде вже не до розваг. А ти ж знаєш, який Майкл: він хоч і добрий, і милий, але страшенно нудний!

— Не нудніший, ніж був раніше, — холодно відказала Доллі.

— Я ніколи б не подумала, що мені можуть приписати роман з хлопцем, на двадцять років молодшим од мене!

— На двадцять п’ять років, — виправила її Доллі. — А хіба б я подумала таке? На жаль, він не вміє тримати язика за зубами.

— Що ти хочеш цим сказати?

— Ну, хоча б те, що він пообіцяв Евіс Крічтон допомогти одержати роль у вашій новій виставі.

— Господи, хто ж вона така, ця Евіс Крічтон?

— О, це одна молода актриса. Я її знаю. Гарна, як лялечка.

— Ах, Том — просто дурненький хлопчик. Певно, він розраховує на Майкла. Ти ж знаєш, як щедро Майкл роздає другорядні ролі.

— Том каже, що може робити з тобою все, що йому заманеться. Каже, що ти перед ним навшпиньки ходиш.

Яке щастя, що Джулія була хорошою актрисою! На якусь мить серце її зупинилося. Дурень! Клятий дурень! Та вона одразу ж опанувала себе й весело розсміялася.

— Які дурниці! Ні, я не вірю, просто не можу повірити, щоб він таке говорив.

— Том дуже обмежений і досить-таки вульгарний хлопець. Не дивно, що від того, що ти йому, зробила, у нього голова пішла обертом.

Добродушно посміхаючись, Джулія втупилася в неї наївними очима.

— Але ж, дорога моя, ти не думаєш, що він — мій коханець?

— То байдуже, що я думаю. Всі думають це.

— А ти думаєш чи ні?

Якусь хвилину Доллі мовчала. З величезною ненавистю вони дивилися одна одній просто в очі, але на устах Джулії все ще вигравала усмішка.

— Якщо ти заприсягнешся мені, що це не так, я, звичайно, повірю тобі.

Джулія стиха заговорила, і її голос звучав щиро:

— Я ніколи ще не говорила тобі неправди, Доллі, і я надто стара, щоб навчатися брехати. Урочисто присягаюся тобі, що Том ніколи не був для мене більше, ніж другом.

— Ну от, слава богу, тепер мені полегшало.

Джулія знала, що Доллі не повірила їй, і Доллі розуміла, що Джулія знає це. Вона казала:

— Але все ж, люба Джуліє, будь обачливіша. Не забувай, що йдеться про твою репутацію. Не розгулюй більше з цим молодиком. Прожени його.

— О, цього я не можу зробити. Адже це. все одно, що визнати, ніби всі, хто підозрював мене в чомусь негарному, мали рацію. Зрештою, моє сумління чисте. І я б перестала поважати себе, якби почала надавати значення якимсь брудним. пліткам.

Доллі взула туфлі і, діставши з сумки помаду, підфарбувала губи.

— Ну що ж, люба, ти людина доросла й сама знаєш, що тобі можна, а чого — не можна.

Попрощалися вони холодно.

Проте одна чи дві фрази, що їх кинула Доллі, налякали Джулію. Тепер у неї було тривожно на душі. Хай йому біс, які близькі ці плітки до правди! Втім, чи варто надавати цьому значення? Стільки жінок мають коханців, і нікому до них нема діла. А вона до того ж іще й актриса. На актрису ніхто й не дивиться, як на взірець доброчесності.

«В усьому винна моя триклята порядність. Якби не вона, нічого цього не було б!»

Джулія мала репутацію абсолютно порядної жінки, ім’я якої і скандальні чутки — речі абсолютно несумісні. І от тепер вийшло, що її бездоганна репутація стала їй тягарем.

Але вона почула від Доллі ще й гірші речі. Що мав Том на увазі, коли казав, що вона ходить перед ним навшпиньки? Це глибоко образило її. Який дурень! І як він сміє казати таке? Проте і в цьому випадку вона не знала, як їй повестися. Звичайно, треба було б зажадати від нього пояснень. Але що це їй дасть? Він же заперечуватиме геть усе. Лишається одне: мовчати; вся ця історія зайшла вже надто далеко, і змінити щось вона не годна. І не треба закривати очі на правду: Том не любить її, він її коханець тільки тому, що це тішить його самолюбство, дає змогу вести шикарне життя, підносить його у власних очах.

«Якби я мала хоч трохи здорового глузду, я б прогнала його. — Вона сердито посміхнулась. — Легко сказати. Я кохаю його».

І ось що дивно: коли вона заглядала собі в душу, то бачила, що ображена не жінка Джулія Лемберт, бо жінка згодна терпіти все, а Джулія Лемберт — актриса. Вона часто думала про те, що її талант (хай критики пишуть «геній», вона віддає перевагу менш гучному слову, скажімо, такому, як «хист») — це, власне, не вона сама і навіть не якась частинка

Її, а щось таке, що існує окремо, незалежно від неї, і лише використовує жінку Джулію Лемберт як свій рупор. Це була якась дивна, позбавлена матеріальності особистість, що вселялася в неї й через неї робила таке, що її саму дивувало, бо вона ніколи і не підозрівала, що здатна на щось подібне. Вона була звичайнісінька гарненька і вже далеко немолода жінка. А хист її не мав ні віку,