Лицедії - Сомерсет Вільям Моем

XVII

Майкл вважав себе вельми дотепним. Недільного вечора, через кілька днів після розмови з Доллі, він зайшов у кімнату Джулії, коли вона саме вдягалася. Вони хотіли рано повечеряти й піти в кіно.

— До нас прийде ще хтось, окрім Чарлза? — запитав він Джулію.

— Я не могла знайти ще однієї жінки й запросила Тома.

— Гаразд. Я саме хотів побалакати з ним.

Він засміявся, згадавши про жарт, який приготував для цієї зустрічі. Джулія з радісним нетерпінням чекала цього вечора. В кіно вона сяде так, щоб Том був ліворуч од неї, і він триматиме її за руку в той час, як вона стиха перемовлятиметься з Чарлзом, який сидітиме праворуч. Любий Чарлз, як вдячна вона йому за його давню й самовіддану любов! Він мусить знати, як тепло ставиться вона до нього. Чарлз і Том прибули водночас. Том уперше прийшов у смокінгу, і вони з Джулією нишком обмінялися поглядами, він — виказуючи нестримну радість, вона — схвалюючи його новий костюм.

— Ага, юначе, — весело сказав Майкл, потираючи руки, — чи знаєте ви, що я про вас чув? Я чув, що ви компрометуєте мою дружину!

Том злякано глянув на нього й зашарівся. Він страшенно страждав через те, що червоніє з найменшого приводу, але не міг нічого вдіяти з собою.

— Ах, мій любий, — грайливо вигукнула Джулія, — це ж просто чудово! Я все життя мріяла про те, щоб мене хтось скомпрометував. А хто сказав тобі таке, Майкл?

— Сорока на хвості принесла, — лукаво відповів він.

— Ну що ж, Томе, якщо Майкл покине мене, тобі доведеться одружитися зі мною.

Чарлз посміхнувся своїми лагідними, завжди трохи сумними очима.

— Що ж ти наробив, Томе? — спитав він.

Чарлз серйозно, а Майкл сміючись дивилися на збентеженого хлопця. Джулія удавала, ніби сприймає це за жарт, але насправді відразу насторожилася.

— Розумієте, виявляється, цей юний гульвіса водив Джулію по нічних клубах у той час, як їй давно слід було б спати.

Джулія весело засміялася.

— То як, не будемо нічого визнавати, Томе, чи скажемо їм усю правду?

— А знаєте, що я сказав отій сороці? — перебив її Майкл. — Я сказав їй: «Аби тільки мені не треба було ходити з Джулією по нічних клубах…».

Джулія вже не слухала його. «Доллі», — подумала вона і, як це не дивно, нагородила її тими самими епітетами, яких кілька днів тому вжив Майкл. Тим часом сказали, що вечерю подано, і розмова перейшла на інші теми. Та хоч Джулія весело підтримувала її, хоч, здавалось, вона всю свою увагу зосередила на гостях і навіть нагородила оплесками один з Майклових анекдотів із театрального життя — анекдотів, які вона вже чула принаймні двадцять разів, — в думці вона вела жвавий діалог з Доллі. Вона викладала їй усе, що думає про неї, а Доллі збентежено мовчала.

«Ти, стара корово, — докоряла їй Джулія, — яке ти маєш право лізти в мої особисті справи? То мовчи й не виправдуйсь. Я знаю все, що ти казала Майклові. Такого не прощають. А я ж гадала, що ти моя подруга. Я гадала, що на тебе можна покластися. Ну, та тепер всьому кінець. Більше я ніколи не розмовлятиму з тобою. Ніколи. Ніколи. Думаєш, твої кляті гроші щось важать для мене? Тепер уже пізно запевняти, ніби ти не хотіла цього. І де б ти зараз була і що робила б без мене, хотіла б я знати. Єдине, чим ти знаменита, єдине, що підносить тебе в очах інших, — це те, що ти моя знайома. Чому всі відвідували твої звані обіди? Гадаєш, для того, щоб подивитися на тебе? Помиляєшся, вони приходили заради мене. А тепер — все, край, баста!»

Власне, це був скоріше монолог, аніж діалог.

Згодом в кінотеатрі вона сиділа, як і хотіла того, поряд з Томом і тримала його за руку, але рука його була чомусь зовсім млява. Немов та риба. Джулія догадувалася, що Тома стурбували Майклові слова. Якби ж вона могла зараз перекинутися з ним хоч слівцем, вона б пояснила йому, що хвилюватися нема чого! Зрештою, ніхто не викрутився б з такого становища так блискуче, як вона. Апломб — ось що виручило її! Цікаво, що саме Доллі розповіла Майклові? Треба буде вивідати. Звичайно, в Майкла питати не можна,

бо він ще подумає, що вона цим стурбована; ні, треба буде випитати в самої Доллі. І розумніше буде не сваритися з нею. Джулія посміхнулася, уявивши собі, як зустрінеться вона з Доллі. Вона буде лагідна, вона витягне з Доллі все, що треба, так, що та навіть не помітить, яка сердита Джулія на неї. А взагалі дивно: їй аж мороз поза спиною сипнув, коли вона уявила, що плетуть про неї люди. Зрештою, якщо вже їй не дозволяється робити те, що їй до вподоби, то кому ж тоді дозволяється? Ну, кому яке діло до її особистого життя? І все ж таки… все ж таки, якщо люди почнуть занадто багато говорити, то нічого доброго з цього не вийде. Цікаво, що зробив би Майкл, якби знав усю правду? Він не міг би розлучитися з нею й залишитися в ролі її імпресаріо. Якби йому вистачило розуму удавати, ніби він нічого не знає. Втім, інколи реакцію Майкла важко вгадати; час од часу він несподівано починає брикатися й верзти свою полковницьку ахінею. Від нього завжди можна чекати якоїсь нісенітниці, заяви про те, що він, мовляв, джентльмен і, чорт забирай, мусить поводитися, як джентльмен. Ці чоловіки такі дурні! Покажіть мені хоч одного, який би, розгнівавшись на когось, зопалу не нагородив дурниць. Звичайно, це не дуже її й турбує. Вона могла б поїхати на рік в Америку, гастролювала б там, аж доки скандал ущухне, а потім повернулася б і заснувала новий театр на паях з ким-небудь іншим. Але це, звичайно, небажано. До того ж не можна не зважати на Роджера; він переживав би, любий хлопчик; для нього це була б ганьба. І справді, треба дивитися фактам в очі, адже в її віці тільки справжня ідіотка може кинути чоловіка заради двадцятитрьохрічного юнака. Звичайно, їй вистачило б розуму не одружуватися з Томом. Цікаво, чи женився б на ній Чарлз? Вона повернула голову і в