Маленькі жінки. I частина - Луїза Мей Олкотт

– Ти спершу глянь, що в тебе вийде з обідом, а потім вже клич гостей, – порадила Мег, коли Джо розповіла їй про листа.

– Та ну, це дрібниці, – заперечила Джо. – У коморі є м’ясо й картопля. Ще я приготую спаржу, а на закуску подам крабів. А ти піди нарви зелені. Зробимо салат. Щоправда, я ніколи його не робила. Нічого, прочитаємо в кулінарній книжці. На солодке я зроблю пудинг з полуницею. І, мабуть, для елегантності зваримо каву.

– Не раджу тобі затівати надто багато страв, Джо. Адже ти не вмієш готувати нічого, крім пряників і льодяників. У всякому разі, я тобі в цьому не помічник. Сама запросила Лорі, то сама й викручуйся.

– Ну, будь ласка, Мег. Від тебе тільки й потрібно, щоб ти вела розумні бесіди, в тебе це завжди добре виходить. І допоможи мені з пудингом. Гаразд? – запитала Джо, трохи ображена заявою сестри.

– Добре, але я ж сама майже нічого не вмію. Я тільки якось пекла хліб та робила кілька закусок. Знаєш, краще не чіпай ніяких продуктів, поки не запитаєш у Мармі, – знову застерегла сестру завжди обачна Мег.

– Бери, що хочеш, мені все одно, – сказала пані Марч, коли Джо запитала в неї дозволу, – я сьогодні запрошена в гості, так що обід – ваша справа. Мені домашнє господарство ніколи не приносило задоволення. Яке щастя, що я хоч сьогодні від нього відпочину. Щось почитаю собі на втіху, а потім піду в гості.

Дивлячись на пані Марч, яка посеред дня зручно влаштувалася в гойдалці й читала книжку, Джо не могла зрозуміти, що ж це робиться в їхньому будинку. Напевно, якщо б у саду раптом почалося виверження вулкана або ще якесь стихійне лихо, це здивувало б її набагато менше, ніж несподівана поведінка Мармі.

Джо попрямувала до будинку, бурмочучи собі під ніс, що в цій оселі сьогодні всі геть розум втратили:

– Казна-що коїться, там он плаче Бет, а це вірна ознака того, що вдома щось не так. Ох і отримає Емі, якщо це вона винна.

Підійшовши до Бет, Джо побачила, що мала плакала над кліткою, в якій лежало тільце канарейки Піпа. Пташка була мертва: дівчата забули, що її треба годувати.

– Це все моя вина, я забула про неї, я забула, що їй треба насипати насіння. О, Піп! Ой, Піп! Як я могла бути такою жорстокою до тебе? – вигукнула Бет, взявши в руки бідолаху й намагаючись реанімувати пташку.

Джо подивилася у напіввідкриті очі Піпа, і запропонувала зробити для нього труну.

– Може, покласти його в піч, він зігріється й оживе? – запропонувала Емі.

– Він помер від голоду, а ти пропонуєш мені ще й спекти його – тепер, коли він мертвий. Ні, зробіть для нього саван, і поховайте у саду. Я більше ніколи, ніколи не буду заводити іншу пташку! О, Піп! Я дуже погано з тобою вчинила! – пробурмотіла Бет, сидячи на підлозі, зі своїм улюбленцем у руках.

– Не плач, Бетті, похорон буде сьогодні по обіді, й ми всі прийдемо. Шкода, але цього тижня нічого не відбувається, цей експеримент був найгіршим з усіх наших ідей. Зробіть саван і покладіть його в мою коробку від доміно, а після обіду ми влаштуємо для Піпа гідні маленькі похорони, – сказала Джо, яка відчувала себе просто жахливо.

Зайшовши на кухню, вона здивувалася тому безладу, який залишився після сніданку. Опанувавши себе, Джо зібрала брудний посуд і тільки-но зібралася поставила на вогонь воду, щоб його помити, як помітила, що вогонь знову згас.

– Оце так! – вигукнула Джо і, відчинивши заслінку, почала щосили махати віником, щоб роздмухати полум’я.

На щастя, їй це вдалося. Розтопивши піч, вона вирішила не втрачати дарма часу й, поки гріється вода, сходити на ринок. Прогулянка трохи розрадила її. Пишаючись покупками, які їй здавалися не тільки потрібними, але й дуже вигідними, Джо попрямувала додому. У сумці лежали один маленький краб, перезрілий аспарагус та недоспіла полуниця. На той час як Джо завершила прибирання й заходилася готувати обід, піч розжарилася до червоного, а Мег зовсім забула про тісто для хліба, тож воно почало вилазити з каструлі. Мег сиділа у вітальні, мило розмовляючи з Саллі Гардінер, яка зайшла її провідати. Аж тут у двері вітальні увірвалася червона й скуйовджена Джо, поцікавившись:

– Якщо тісто повзе з каструлі, це значить, що воно вже готове?

Мег не відразу зрозуміла, про що йдеться. Саллі засміялася, а Мег, зрозумівши, в чому справа, підняла брови й кивнула, після чого Джо поспішила зникнути. Повернувшись на кухню і довго не думаючи, вона поставила перезріле тісто в піч.

Тим часом кинувши дівчатам на прощання кілька підбадьорливих слів, пані Марч одяглася й пішла у гості. Залишившись у будинку на самоті, сестри відчули себе зовсім невпевнено. Коли ж через деякий час до них завітала панна Крокер і оголосила, що з радістю залишиться в них обідати, невпевненість дівчаток перейшла у відчай.

Панна Крокер вважалася першою пліткаркою в окрузі. Ця стара діва з гостреньким носиком, злісними очима й нездоровим кольором обличчя вирізнялася надзвичайною спостережливістю. Той, у кого панна Крокер побувала вдома, міг не сумніватися: від погляду відвідувачки не сховається нічого, що може стати темою порожніх розмов, і на наступний день плітка рознесеться по всіх сусідах.

Сестри Марч терпіти не могли цю гостю, але батьки вимагали, щоб вони поводилися із самотньою й бідною жінкою якомога краще, тож зобразивши привітність, Мег посадила панну Крокер у м’яке крісло й постаралася зайняти її бесідою. Втім, це було зовсім не важко, адже гостя й сама базікала без упину, і скоро Мег знала усі останні плітки про всіх сусідів.

Жодними словами не можна описати те, що відбувалося на кухні. Джо, як і раніше, поралася там, переживаючи аж ніяк не найкращі часи у своєму житті. Її обід довго ще служив у будинку приводом для жартів. Позбавлена можливості запитати в кого-небудь поради, вона керувалася своїми мізерними знаннями й незабаром переконалася: одного прагнення недостатньо для того, щоб стати вправною кухаркою. Цілу годину вона варила аспарагус, тож головки відвалилися, а стебла так і залишилися жорсткими. Потім Джо зайнялася приправою для салату, й так захопилася цією справою, що забула вчасно вийняти хліб. Він почорнів, а приправа вийшла напрочуд несмачною.

Краб виявився для Джо справжньою загадкою, вона била по