Маленькі жінки. I частина - Луїза Мей Олкотт

Зібрання членів Товариства підмітальників призначене на наступний вівторок. Збори проводяться на верхньому поверсі. Всім членам Товариства з’явитися у відповідному одязі та обов’язково взяти з собою віники.

Пані Бет Баунсер показує нову колекцію «Капелюшки панночок-ляльок». Показ моделей відбудеться наступного тижня. Будуть представлені найсвіжіші віяння французької моди. Заявки на квитки приймаються.

Нова п’єса буде представлена у театрі «Барнвіль»[18]. Театр даватиме виставу протягом двох тижнів. Нічого подібного на американській сцені ще не було. «Грецький раб, або Костянтин-месник» – так називається ця захоплююча драма!!!

Підказки

Якби С. П. так не хотів роздобути мило, він, напевно, жодного разу не спізнився б до сніданку. О. С. постійно просять не свистіти на вулиці. Т. Т., не забувайте, будь ласка, про серветку Емі. А ви, Н. В., не засмучуйтеся, що на вашому платті немає дев’яти складочок.

Тижневий звіт

Мег – добре.

Джо – погано.

Бет – дуже добре.

Емі – так собі.

Коли голова клубу закінчив читання газети (завважимо, що газета створювалася силами сестер Марч), у залі засідань почулися оплески. Потім зі свого місця піднявся пан Снодграсс і сказав, що в нього є пропозиція.

– Вельмишановний голово, високоповажні панове, я пропоную прийняти до нашого клубу нового члена. Вважаю, що він цілком гідний такої честі. Він буде дуже вдячний нам за це і, я певний, зробить все для подальшого процвітання нашого клубу, а також візьме активну участь у розвитку нашого тижневика. Ви, мабуть, знаєте, що він любить веселитися та дізнаватися щось нове. Словом, джентльмени, я пропоную прийняти у члени «П. К.» містера Теодора Лоуренса. Під час прийому пропоную присвоїти йому звання почесного члена. Тож нумо приймемо його!

Джо враз змінила тон, і дівчатка мало не розсміялися. Однак ніхто не дозволив собі навіть усміхнутися, всі були серйозні, тож пан Снодграсс зайняв своє місце.

– Ставимо це питання на голосування, – сказав голова. – Якщо ви за, прошу сказати «Я за».

Пан Снодграсс голосно вигукнув «Я за», слідом за яким, на загальний подив, боязко пролунав голос Бет:

– А хто проти, має сказати «Я проти».

Бет і Емі проголосували проти, після чого пан Вінкль піднявся і у властивій йому вишуканій манері додав:

– Хлопчики нам не потрібні. Вони завжди тільки стрибають й насміхаються. Це клуб для леді, і ми хочемо дотримуватися порядку.

– Боюся, аби він не став сміятися над нашим тижневиком! А потім і над нами, – сказав пан Піквік, смикаючи локон на своєму лобі, що свідчило про його нерішучість.

Тут знову підвівся пан Снодграсс:

– Панове, – рішуче заявив він. – Слово джентльмена. Лорі ніколи не зробить нічого подібного. Він сам любить писати. Якщо від нього й можна чогось очікувати, так тільки того, що він додасть нашим публікаціям витонченості й гостроти. Ну як ви не зрозумієте?! Це саме та людина, яка нам потрібна. Ми можемо зробити для нього так небагато, а він, навпаки, приносить нам радість весь час. На мою думку, єдине, що ми можемо зробити, це надати йому місце у нашому клубі й щиро зустрічати його, якщо він зволить прийти на наше засідання.

Доречна згадка про радощі, які їм приносить Лорі, змусила всіх задуматися:

– Навіть, якщо ми чогось і побоюємося, вважаю, все одно слід його прийняти, – з рішучим виглядом схопився пан Тапмен. – Нехай приходить. І його дідусь теж. Якщо захоче.

Бурхлива підтримка Бет зворушила Джо, і вона схопилася, щоб потиснути сестрі руку.

– Тоді давайте голосувати наново. Перш ніж кричати «Я за» або «Я проти», згадайте, що йдеться про Лорі! – крикнув пан Снодграсс. Можна було чути, як його голос тремтів від хвилювання.

– За! За! За! За!

– Слава Богу! Тепер мені залишається тільки «наїжачитися», як каже пан Вінкль, та представити вам нового члена клубу!

Із цими словами Джо відчинила двері комірчини, і в залі засідань з’явився Лорі. Він сидів на мішку з ганчір’ям і ледь стримував сміх. Всі члени клубу, за винятком Джо, були неабияк збентежені таким поворотом подій.

– Це зрада! Ти негідниця! Як ти могла, Джо! – хором закричали сестри.

А Снодграсс, як ні в чому не бувало, взяла свого друга за руку і, підвівши до столу, підсунула ще одного стільця та видала Лорі пов’язку з емблемою.

– Їхня підступність мене просто вражає, – сказав пан Піквік. Він спробував насупитися, але не впорався зі своїми почуттями і обдарував Лорі найпривітнішою з усмішок. Але новий член клубу відразу ж повівся так, що всі зрозуміли, з якою витонченою і самобутньою особистістю вони мають справу.

– Вельмишановний голово, високоповажні панове, – шанобливо та з поклоном почав він, і голос його заворожив усіх присутніх. – Дозвольте представитися вам. Я Сем Веллер, покірний слуга вашого клубу.

– Так! Так! – крикнула Джо, схопивши предмет, який колись був руків’ям пательні, а тепер служив чимось на зразок молотка, що ним голова засідань стукає по столу.

– Мій вірний друг і високий покровитель, – змахнувши рукою, продовжував Лорі, – який щойно дав мені таку втішну характеристику, абсолютно не винен у тому, що ви мали честь назвати підступною хитрістю. Все, що сталося, придумав я сам, і мені потім довго довелося вмовляти Джо, щоб вона виконала цей план.

– Та що вже там! Не треба все звалювати на себе. Адже сховатися в комірчині запропонувала я, – перебив його пан Снодграсс, від душі радіючи ефекту, який справив їхній жарт на присутніх.

– Не звертайте на неї уваги. Вона сама не знає, що говорить. Повторюю: я єдиний винен перед вами, гріх цього жарту цілком належить мені, – у свою чергу перебив пана Снодграсса новий член клубу. Потім пан Веллер потиснув руку панові Піквіку. – Але даю слово джентльмена, я більше ніколи не дозволю собі так вчинити. Відтепер я цілком присвячую себе інтересам безсмертного Піквікського клубу.

– Послухайте! Послухайте! – кричала Джо.

– Продовжуйте! Продовжуйте! – у свою чергу заохочували пана Веллера пан Вінкль і пан Тапмен.

Пан Піквік мовчав, але його прихильна усмішка була красномовніше за слова.

– Мені залишилося додати, що на знак подяки за честь, яку ви мені надали, а також бажаючи зміцнити дружбу між двома сусідніми народами, я встановив біля огорожі поштову скриньку. Вона розташовується в нижньому кутку саду. Там є надійні дверцята з замком, у ній цілком достатньо місця, щоб розмістити сучасну й зручну пошту. Раніше приміщення служило прихистком для пташок, але я трохи переробив його, так що тепер туди