Маленькі жінки. I частина - Луїза Мей Олкотт
Враз присутні нагородили пана Веллера гучними оплесками. Пан Веллер поклав ключі на стіл, а пан Снодграсс, вхопивши ручку від пательні, почав щосили гамселити нею по каструлях. Не одна хвилина збігла, перш ніж у залі засідань запанувала тиша. Потім почалися тривалі дебати, в яких кожен намагався продемонструвати свої ораторські здібності. Загалом збори пройшли надзвичайно жваво. Дебати тривали допізна й завершилися триразовим «ура» на честь нового члена Піквікського клубу.
Ніхто з учасників клубу не пошкодував про те, що пана Веллера допустили до засідань. Більш веселого, скромного й відданого члена клубу, ніж Лорі, не міг уявити собі навіть джентльмен, наділений такию багатою уявою, як сам пан Піквік. Він, поза всяким сумнівом, зміг привнести у збори клубу неабияке пожвавлення. Також Лорі постарався вдосконалити «тон» щотижневика. Що ж стосується його виступів, то під час них присутні просто заходилися від реготу. Вони були чудові та втілювали всі ідеали клубу: патріотизм, класичну помірність у вживанні художніх фігур і стриманий драматизм. Часом статті пана Веллера блищали гумором, але чого в них ніколи не було, так це сентиментальності. Джо порівнювала його твори з Беконом, Мільтоном і навіть Шекспіром. За одностайним визнанням усіх членів Піквікського клубу, тижневик з приходом Лорі перетворився на справжній літературний шедевр.
Тож «П. К.» процвітав, будучи столицею їхнього маленького царства, а особливо ж вдалим виявився винахід Лорі у вигляді поштової скриньки. Ця затія мала велику популярність у членів спільноти. Скринька бачила безліч найбезглуздіших і найнесподіваніших послань, включаючи хустки і вірші, овочі і насіння рослин, розлогі листи і ноти, пряники і капці, запрошення і звинувачення і навіть… кошенят. Дідусь Лорі теж приєднався до цієї витівки. Пошта його дуже бавила, і він розважався, посилаючи жартівливі телеграми. А садівник пана Лоуренса, закоханий у Ханну, навіть надіслав їй справжнього любовного листа. Він довірив свою долю Джо, і дівчатка довго сміялися над його хитрощами. Вони й гадки не мали, як багато послань подібного роду пройде в найближчі роки через поштову скриньку Лорі.
Розділ одинадцятий
Експеримент
– Перше червня! Завтра Кінги поїдуть відпочивати на море, і я, нарешті, буду вільна. Цілих три місяці канікул! Як чудово! – вигукнула Мег. Вона щойно повернулася додому і адресувала свій монолог Джо, яка сиділа у вітальні на дивані, виглядаючи дуже втомленою. Бет стягнула з Джо запилені черевики, а Емі приготувала всім освіжаючий лимонад.
– У мене теж радість, – заговорила Джо. – Тітонька Марч сьогодні поїхала. Я боялася, аби вона не запросила мене разом з собою. Я б не відкрутилася. Уявляєте, стирчати в Плумфілді! Так там похмуро, як на кладовищі! Добре, що вона вирішила побути одна! Така метушня була в будинку, поки ми її не відправили! Я намагалася триматися якомога непомітніше, боялася, що вона все ж таки надумає покликати мене з собою! І тряслася до тих пір, поки не посадила її в екіпаж. Та все одно не відразу заспокоїлася. В останній момент тітонька висунулася з вікна коляски й подивилася на мене. Я так і завмерла! «Джозе-фіна, – гукнула вона, – ти не могла б…». Але я не знаю, що вона говорила далі, бо не дослухавши, пустилася навтьоки. Бігла, не зупиняючись, до самого рогу. Тільки там відчула себе в безпеці.
– Бідна старенька Джо! Вона примчала додому з таким виглядом, ніби за нею вовки гналися, – сказала Бет і зовсім по-материнськи погладила сестру по волоссю.
– Тітонька Марч – справжній сапфір, чи не так? – ковтнувши лимонаду, вставила своє слово Емі.
– Ти, мабуть, хотіла сказати вампір, – поправила її Джо. – Тітонька Марч зовсім не схожа на яскраво-синій камінь. Але зараз дуже спекотно, щоб чіплятися до слів.
– А як ви збираєтеся проводити канікули? – поспішила змінити тему Емі.
– Я цілий ранок валятимуся в ліжку і постараюся якомога менше працювати, – обізвалася з надр крісла-качалки Мег. – Всю зиму мені доводилося рано вставати. Я цілими днями працювала, а тепер відсипатимуся й смакуватиму можливістю трохи полінуватися.
– Ну ні, – із зневажливим сміхом відгукнулася Джо, – такий спосіб життя точно не для мене. Я знайшла на горищі купу книжок і тепер зможу їх читати. О, це буде справді вражаюче! Я влаштуюся на старій яблуні й читатиму весь час, а ще ми з Лорі будемо…
– Тільки не кажи, будь ласка, «базікати», – втрутилася Емі, беручи маленький реванш за «сапфіра».
– Що ж, якщо тобі так більше подобається, можу сказати «щебетати, мов солов’ї».
– Бет, давай ми теж не працюватимемо, а, як вони, тільки розважатися й відпочивати, – запропонувала Емі.
– А мама нам дозволить? Я б дуже хотіла розучити нові п’єски, а моїм лялькам час пошити нові літні сукні.
– Що скажеш, мамо? – повернулась Мег до пані Марч, яка сиділа з шиттям у кутку вітальні під назвою «куточок Мармі».
– Гадаю, можна спробувати. Нехай це буде щось на зразок експерименту. Поживіть так тиждень, а потім подивимося, що з цього вийде. Мені хочеться, щоб ви самі переконалися: одні лише ігри без роботи – заняття настільки ж прісні, як і одна лиш робота без гри. Вважаю, що до суботи вам це стане ясно.
– Тільки не мені! – заперечила Мег. – Я впевнена, що насолоджуватимуся життям.
– Хай живуть веселощі й «ні» прибиранням, як сказала б моя подруга Сейрі Гемп! – вигукнула Джо, гучно сьорбнувши лимонаду.
Інші зі сміхом поспішили повторити цю дію. Так було покладено початок експерименту.
Решту дня сестри провели в повній бездіяльності. На наступний ранок Мег встала тільки о десятій. Оскільки сестри піднялися набагато раніше, снідати їй довелося на самоті. Їжа здалася їй несмачною, а кімната була неприбрана й незатишна. Нічого дивного! Сестри теж з учорашнього дня перебували в неробстві. Джо не поміняла квіти у вазах, Бет не витерла підлогу, Емі не прибрала розкидані книжки. Тільки «куточок Мармі» виглядав, як і раніше, охайно. Там-то і влаштувалася Мег, щоб після сніданку відпочити й почитати. Однак читати їй скоро набридло, й вона почала підраховувати, наскільки може оновити свій гардероб за гроші, зароблені в Кінгів.
Джо від самого ранку пішла на річку, де разом з Лорі славно провела час. Другу половину дня вона присвятила
