Зібрання творів - Амброз Бірс
Ніхто не дізнався, до чого дійшло під час цієї болючої розмови. Судячи з пізніших подій, можна припустити, що Джон Гардшоу знайшов якийсь спосіб підбити дружину під свою руку. Зламана горем, жінка вийшла з тюрми, де не відповіла на жодне з поставлених запитань. Повернувшись до спорожнілої оселі, вона про людське око послала кілька запитів про зниклого чоловіка. А за тиждень і сама зникла. «Повернулася до Штатів» – ось і все, що про неї знали.
На суді Гардшоу визнав себе винним – «з поради адвоката», як сказав сам адвокат. Однак суддя, якому видалися дивними певні обставини справи, домігся від окружного прокурора, щоб патрульний № 13 дав свідчення і щоб присяжним зачитати письмові показання місіс Барвелл, яка на той час через хворобу не могла прийти на процес. У документі написано небагато. Леді може повідомити лише те, що портрет справді належить їй, а в ніч, коли заарештовано Сміта, вона, мабуть, залишила цю річ на столику у вітальні. Власниця речі мала намір подарувати її своєму чоловікові, який у справах гірничої компанії поїхав до Європи ще перед тою ніччю й досі не повернувся.
Окружний прокурор, який був удома в цієї леді під час складання письмових показань, потім назвав її поведінку вкрай дивною. Двічі відмовилася свідчити, а коли їй залишилося тільки поставити підпис, вирвала аркуша з рук клерка і пошматувала. Покликавши дітей до свого ліжка, місіс Барвелл обнімала їх і заливалася сльозами, а тоді ні з того ні з сього вигнала з кімнати. Засвідчивши документ присягою й підписом, вона знепритомніла – «геть на місці», як висловився прокурор. І тут на цій сцені з’явився домашній лікар. Зразу ж зорієнтувавшись що й до чого, він ухопив за комір старшого служителя закону й виволік на вулицю, а його помічника потурив стусанами в зад. Що ж, наруги над законом не констатовано, та й на суді жертва глуму замовчала цей випадок. Прокурор заповзявся виграти процес, а обставини написання показань не такі аж важливі, щоб їх ще й згадувати. Зрештою, підсудний теж учинив наругу над законом, хоч і не таку бридку, якої допустився дратівливий медик.
На пропозицію судді присяжні ухвалили вердикт про вину – нічого іншого й не залишилось, і підсудний дістав кару – три роки ув’язнення. Захисник не заперечував і не подав заяви про пом’якшення вироку, та й на судовому засіданні заледве слово-два мовив. Наостанок він потиснув клієнтові руку й вийшов із зали. Усім судочинцям було очевидно, що його найняли тільки для того, аби не дати суду призначити іншого адвоката. Той, цілком можливо, узявся б захищати по-справжньому.
Джон Гардшоу відбув кару в Сан-Квентіні. Вийшовши з в’язниці, біля воріт, він побачив свою дружину Вона приїхала із «Штатів», щоб зустріти чоловіка. Знайомі гадали, що подружжя зразу ж вирушило до Європи. Хай там як, а його генеральне доручення адвокатові (від нього, досі живого-здорового, я дізнався чимало подробиць цієї нехитрої історії) оформлено в Парижі. Цей правник швидко розпродав усе, що Гардшоу мали в Каліфорнії, і тривалий час нічого не було чути про тих нещасливців. Багато хто з людей, до чиїх вух доходили туманні й непевні подробиці їхньої дивної історії, та з тих людей, що зналися з ними обома, згадував їх теплим і співчутливим словом.
За кілька років подружжя повернулося. В обох занепав дух та статок, а в нього ще й здоров’я. Я не зміг з’ясувати причини повернення. Якийсь час вони під прізвищем Джонсон мешкали в доволі порядному кварталі, що на південь від вулиці Маркет-стріт, і не відходили далеко від домівки. Мабуть, у них ще залишилося трохи грошей, бо не видно було, щоб містер Джонсон мав якесь заняття. Либонь, здоров’я не дозволяло. Сусідки розводили про відданість місіс Джонсон своєму недужому чоловікові: ні на крок від нього не відходити, завжди його підтримує та підбадьорює. Годинами вони сиділи на лавці у сквері, й жінка, взявши чоловіка за руку, читала йому вголос. Час від часу злегка торкалася його блідого лоба, часто робила зауваги до змісту прочитаного, відривала досі гарні очі від сторінки й зазирає йому у вічі, а то відкладала книжку, щоб підняти йому дух розмовою... про що? Ніхто ніколи не чув того. Читач, у якого стало терпцю добратись ось до цього місця оповіді, може припустити: йшлося про щось таке, чого не скажеш на людях. Чоловік завжди був у пригніченому й понурому настрої, і сусідські зовсім не співчутливі парубчаки, вдатні та охочі до поверхового характеризування, яке завжди вирізняє юного представника чоловічої статі з усього нашого поріддя, називали його між собою Вклепаним Хнюрком.
Та ось одного дня Джон Гардшоу пройнявся неспокоєм. Бозна-що повело його через вулицю Маркет-стріт до пагорбів на півночі, а тоді до низинної ділянки, відомої як Північний Берег. Невідь-чого звернувши ліворуч, ноги понесли його незнайомою вулицею аж до будинку – тоді ще житлового, нового та пишного, а нині фабричного й занедбаного. Знічев’я глянувши вгору, Джон раптом побачив у відчиненому вікні таке, що краще б не бачити. Там сиділа Ельвіра Барвелл. Вони зустрілися очима. Жінка пронизливо зойкнула, як сполохана птаха, зірвалася на ноги й наполовину висунулася на вулицю, обіруч ухопившись за віконну раму. Почувши крик, перехожі спинилися й задерли голови. Гардшоу стояв, мов скам’янілий і онімілий. Його очі палали. «Бережися!» – гукнув хтось у натовпі, коли жінка посунулася ще далі, кидаючи виклик тихому й невблаганному законові всесвітнього тяжіння, як ото колись кидала виклик іншому закону3, що його Бог громовим голосом прорік із Синаю. Від різкого руху повінь чорного волосся спливла з плечей, хлинула повз щоки й майже приховала обличчя. Ще мить – і...
Вулицею прокотився моторошний крик – втративши рівновагу, жінка злетіла з вікна плутаниною спідниць, ніг, рук, волосся, білого лиця й страшно гупнула об хідник з такою силою, що удар було відчутно за сто футів віддаля. На якусь мить очі всієї юрби відмовилися служити й відвернулися від жахливого видовища на тротуарі. Привернуті страхіттям, вони побачили двох дійових осіб замість одної. Сидячи на бруківці, простоволосий чоловік пригортав понівечене тіло й крізь злипле сплутане волосся цілував розбиті щоки та потовчені мокрі вуста. Кров заливала чоловікові обличчя й розмивала
